П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9237/25
Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 у справі № 420/9237/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2018 по 25.03.2025 включно;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2018 по 25.03.2025 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На виконання рішення суду, відповідачем була нарахована та виплачена допомога на оздоровлення в 2016,2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для перерахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду вже з цим позовом.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні непов'язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою. Трудове право України бере свій початок в приписах Конституції України, зокрема статті 43 Конституції, відповідно до якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Реалізація особою свого конституційного права на працю та права на одержання винагороди породжує відносини між працівником і роботодавцем, що передбачають виконання за дорученням, під керівництвом і контролем роботодавця особисто працівником за винагороду визначеної роботодавцем роботи, тобто трудові відносини. Відповідно до статті 3 КЗпП, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Отже, за своєю правовою природою, КЗпП регулює ті і тільки ті відносини, які виникають внаслідок реалізації положень статті 43 Конституції України. Слід відмітити, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, тобто виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни (військовий обов'язок). Проходження військової служби за контрактом є лише одним з декількох видів виконання військового обов'язку, і являє собою добровільне виконання військового обов'язку кваліфікованими (професійними) військовими кадрами. Відповідно до преамбули Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 27.05.2025 у справі № 420/9237/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнув з НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.06.2018 по 18.12.2018 в сумі 10 633,98 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції помилково не врахував при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні період з 19.12.2018 по 25.03.2025 та відмовив у вказаній частині позовних вимог.
Також, не погоджуючись з даним рішенням суду представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що допомога для оздоровлення проводиться раз на рік за рапортом військовослужбовця, що позбавляє її характеру виплати, яка належить при звільненні;
-інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 420/26397/24 зокрема зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення в 2016,2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для перерахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду у справі № 420/26397/24 відповідачем 25.03.2025 виплачено позивачу допомогу на оздоровлення у розмірі 6094,59 грн.
Тобто фактичним днем розрахунку з позивачем є 25.03.2025.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в момент звільнення позивачу не виплачено всіх сум належних до виплати, а відтак бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні є протиправною та наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, як зазначив суд, при здійсненні розрахунків та визначенні розміру належної до виплати суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача, слід виходити з розміру недоплаченої суми із дотриманням співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
За наведеного суд першої інстанції виснував, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: (434,54 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 13,3 % = 57,79 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотної частики: 57,79 х 184 (робочих днів затримки розрахунку з 18.06.2018 (день виключення із списків) по 18.12.2018 (6 місяців)) = 10 633,98 грн. середній заробіток.
Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірні питання в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційних скарг стосується:
- права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем позивачу грошової допомоги для оздоровлення в повному обсязі при звільненні;
- періоду та суми стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спірні питання колегія суддів виходить з таких міркувань.
Щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем позивачу грошової допомоги для оздоровлення в повному обсязі при звільненні.
Так, в апеляційній скарзі апелянт - Військова частина НОМЕР_1 , зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що допомога для оздоровлення проводиться раз на рік за рапортом військовослужбовця, що позбавляє її характеру виплати, яка належить при звільненні.
Колегія суддів відхиляє наведені аргументи скаржника з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 грошове забезпечення військовослужбовців (крім курсантів ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - академія) із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) складається з:
посадового окладу;
окладу за військовим званням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);
одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із:
основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Згідно з пунктом 1 глави 7 розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 588 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.
Разом з тим, статтею 116 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Положеннями статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що грошова допомога для оздоровлення є частиною грошового забезпечення, а також місячного грошового забезпечення військовослужбовців, відноситься до всіх сум, які мали бути виплачені відповідачем позивачу при звільненні, у розумінні статті 116 КЗпП України, а відтак, мала бути виплачена у повному обсязі позивачу на момент звільнення з військової служби.
Враховуючи те, що остаточний розрахунок відповідача з позивачем було здійснено лише 25.03.2025, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 420/26397/24, позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до положень статті 117 КЗпП, про що правильно виснував суд першої інстанції.
Відтак, вищевказані доводи апелянта - Військова частина НОМЕР_1 , є необґрунтованими.
Щодо періоду та суми стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції застосував принцип співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, а також визначив період стягнення середнього заробітку з 18.06.2018 (день виключення із списків) по 18.12.2018 - 6 місяців.
Проте, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (див. зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, колегія суддів акцентує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
З огляду на це варто зауважити, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, відповідно до яких Суд наголошує, що правова позиція суду першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як вже зазначалось, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, щодо пропорційності зменшення середнього заробітку, на який посилається суд першої інстанції, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Тотожні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з несвоєчасним розрахунком відповідача при звільненні позивача з військової служби 18.06.2018.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період з 18.06.2018 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду застосовується принцип співмірності і зменшення такої виплати.
Проте, період з 19.07.2022 до 25.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, від 26.02.2020 у справі № 821/10838/17 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.
За наведеного, суд першої інстанції, хоча і правильно зазначив про право позивача на середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, проте помилково виснував про застосовність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, від 26.02.2020 у справі № 821/10838/17, щодо співмірного зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до істотної частки невиплачених складових грошового забезпечення, а також періоду, за який підлягає стягнення середній заробіток.
Як наслідок, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про період та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Вирішуючи питання щодо періоду та суми стягнення належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до абзаців 3, 4 п. 2 Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (п. 3 Порядку № 100).
Положеннями підпункту «б» пункту 4 Порядку № 100 При обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно із графіком підприємства, установи, організації (п. 8 Порядку №100).
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 18.06.2018 по 18.07.2022 з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті колегія суддів виходить з таких міркувань.
Згідно з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2024 № 222 грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передують місяцю звільнення, за виключенням допомоги на оздоровлення, складало у квітні 2018 року, - 8694,20 грн , у травні 2019 року - 9522,00 грн. Так, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 298,63 грн (18216,2 грн /61 день).
Що ж стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду апеляційної інстанції, період затримки розрахунку при звільненні в період з 18.06.2018 по 18.07.2022 включно складає 1492 дні. А з урахуванням наведеного вище розміру середньоденного заробітку, середній заробіток за даний період складає 445 555,96 грн.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зокрема, при вирішенні справи колегія суддів вважає за необхідне встановити істотність частки невиплаченої суми - 6094,59 грн (на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 420/26397/24) із сумою виплаченої позивачу при звільненні - 39705,15 грн.
З урахуванням невиплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 6094,59 грн. (сума виплачена у березні 2025 року), до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 45 799,74 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 13,3% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((6094,59 грн. / 45799,74 грн.) х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача, за період з 18.06.2018 по 18.07.2022, необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 59 258,94 грн., (13,3% х 445 555,96 грн).
Разом з тим, як зазначалось апеляційним судом, період стягнення з 19.07.2022 по 25.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача за період з 19.07.2022 по 25.03.2025 необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 54 649,29 грн (298,63 грн х 183 дні).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду щодо співмірності, колегія судів вважає, що позивач набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 113 908,23 грн (59 258,94 грн + 54 649,29 грн).
У силу пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, проте помилково дійшов висновку в частині визначення періоду та суми середнього заробітку, яка має бути виплачена позивачу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат, відповідно до статті 134 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 у справі № 420/9237/25 - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення у новій редакції:
«Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.06.2018 по 25.03.2025 в сумі 113 908 (сто тринадцять тисяч дев'ятсот вісім) гривень 23 копійки.».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 у справі № 420/9237/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк