П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10042/25
Головуючий І інстанції: Марин П.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 19.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо проведення перерахунку та виплати йому пенсії з 01.03.2025р. з обмеженням її максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області провести з 01.03.2025р. перерахунок та виплату пенсії без обмеження його пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше сплаченої пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Натомість, з 01.03.2025р. ГУ ПФУ в Одеській області було перераховано пенсію, встановивши обмеження її максимальним розміром, що, на переконання позивача, є протиправним та порушує право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025р. з обмеженням її максимальним розміром. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області провести з 01.03.2025р. перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 16.06.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
08.07.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, що підтверджується матеріалами справи.
Починаючи з 01.03.2025р. відповідач зменшив пенсію позивача до 26836,77 грн., застосовуючи коефіцієнти зменшення, установлені п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025р. №1.
У протоколі перерахунку пенсії з 01.03.2025р. наведено розрахунок пенсії позивача за яким:
- основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення.
- базовий розмір пенсії (41626,75 х 80%);
- індексація базового ОСНП 2024 (33301,40 х 0,0796);
Підсумок пенсії (з надбавками): 45298,89 грн. Пониження суми 31217,91 грн. згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025р. №1: 26836,77 грн.
Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості і доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Так, відповідно до ст.3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Тобто, у період дії в Україні воєнного стану, введеного цим Указом, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені ст.46 Конституції України.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Абзацом 3 преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За змістом ч.ч.1 та 3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону №1058-IV.
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024р. №4059-IX встановлено, що у 2025р. у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, але не виключно, Закону №2262-ХІІ, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025р. №1 встановлено, що у період воєнного стану у 2025р. пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) у відповідності до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 р. №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом №4059-IX та Постановою №1 було встановлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено ч.3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ.
Закон №4059-ІХ та Постанова №1 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без внесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону №1058-IV, що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.
Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4059-ІХ.
У рішеннях від 09.07.2007р. №6-рп/2007, від 22.05.2008р. №10-рп/2008 та від 30.11.2010р. №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абзаці 3 п.4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020р. №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.
Тож, у разі суперечності між нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
З огляду на те, що Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.46 Закону №4059-ІХ та Постанови №1.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.2015р. №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина стосовно офіційного тлумачення положень ч.3 ст.63 Закону №2262-ХІІ наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, тобто без застосування обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1.
У той же час, варто зазначити, що відмовляючи у відкритті провадження за поданням судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №200/116/25 як зразкової та за поданням судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №440/534/25 як зразкової, Верховний Суд в ухвалах від 25.02.2025р. у справі №200/116/25 та від 26.02.2025р. у справі 440/534/25 звернув увагу на те, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція щодо застосування норм Закону №2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій. Зокрема, у постановах від 16.12.2021р. (справа №400/2085/19), 20.07.2022р. (справа №340/2476/21), 25.07.2022р. (справа №580/3451/21), 30.08.2022р. (справа №440/994/20), 17.03.2023р. (справа №340/3144/21) та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах стосовно призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Що ж стосується висновків суду 1-ї інстанції в частині обмеження максимального розміру пенсії позивача на підставі положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI, то колегія суддів зазначає, що зміни щодо виплати пенсії у максимальному розмірі введені з 01.01.2008р. року із набранням чинності Законом України від 28.12.2007р. №107-VI, п.29 Розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» якого доповнено ч.5 ст.43 Закону №2262-XII, згідно з якою, максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008р. по справі №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення ст.67 розділу I, п.п.2-4, 6-8, 10-18, пп.7 п.19, п.п.20-22,24-34, пп.1-6,8-12 п.35, п.п.36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п.3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Таким чином, доповнення у ст.43 Закону №2262-XII стосовно максимального розміру пенсії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, в цілому було визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду від 22.05.2008р. у справі №10-рп/2008.
Водночас, Законом №3668-VI ч.5 ст.43 Закону №2262-XII було викладено в наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
У подальшому, із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII ч.5 ст.43 Закону №2262-XII доповнено реченням наступного змісту: «Тимчасово, у період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.».
З наступним унормуванням, положення щодо максимального розміру пенсії вказаної категорії осіб врегульовані у ч.7 ст.43 із змінами, внесеними Законом України від 24.12.2015р. №911-VIII та Законом України від 06.12.2016р. №1774-VIII, відповідно до якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31.12.2017р., максимальний розмір пенсії (із урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Разом із цим, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. по справі №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст.43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно з п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз.6 п.4 Рішення КСУ у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень КСУ).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000р. (вказана справа №1-31/2000), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Таким чином, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016р. у справі №7-рп/2016, є втрата чинності із 20.12.2016р. норм ч.7 ст.43 Закону №2262-XII. Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною норми ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, така вважається «відсутньою» у тексті Закону.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 01.01.2017р., у ч.7 ст.43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з моменту проголошення Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016.
Отже, буквальне розуміння змін, внесених цим Законом №1774-VIII, із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII була відсутньою норма ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів та цифр, є нереалізованими.
Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017р. ст.43 Закону №2262-XII не містила норм про обмеження максимального розміру пенсії 10 (десятьма) прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом №1774-VIII до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - «у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для спірного обмеження.
До того ж, наведений висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі №127/4267/17, від 16.10.2018р. у справі №522/16882/17, від 10.10.2019р. у справі №522/22798/17, від 08.08.2019р. у справі №522/3271/17, від 30.10.2020р. у справі №522/16881/17 та від 21.12.2021р. у справі №120/3552/21-а.
Поряд із цим, судова колегія звертає увагу також і на те, що принцип обов'язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість «негативної нормотворчості» проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.
Так, Конституційний Суд України в п.7 Рішення від 08.06.2016р. №4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив про те, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке було визнано неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Також, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують певних додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.02.2002р. №5-рп/2002, від 17.03.2004р. №7-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначав про те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абз.2 п.3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002р. №5-рп/2002, абз.4 п.3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004р. №7-рп/2004).
У той же час, колегія суддів акцентує увагу на те, що відповідно до ст.1-1 Закону №2262-XII, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Частиною 3 ст.11 Закону №2262-XII визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, Закон №2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його положення слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною з 20.12.2016р., а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень Закону №3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону №2262-XII.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, колегія суддів доходить до аналогічного, що і суд першої інстанції висновку про те, що дії відповідача щодо застосування обмежень призначеної позивачу пенсії максимальним розміром є протиправними.
Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області наведених вище висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко