П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39956/24
Головуючий І інстанції: Стефанов С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 17.02.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.12.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй грошового забезпечення у період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй грошового забезпечення у період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй грошового забезпечення у період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 01.01.2023р. по 30.11.2024р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй грошового забезпечення у період з 01.01.2023р. по 30.11.2024р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй грошової допомоги для оздоровлення за 2022р. без урахуванням індексації та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй грошової допомоги для оздоровлення за 2022р., з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, враховуючи раніше виплачені суми.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період проходження позивачем військової служби нарахування грошового забезпечення протиправно та безпідставно здійснювалося відповідачем у заниженому розмірі, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 20.05.2023р., а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 20.05.2023р., а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., з урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправними дії відповідача щодо не включення індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого позивачу нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена п.1 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги для оздоровлення за 2022р., передбаченої п.1 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду 1-ї інстанції, позивач та Військова частина НОМЕР_1 подали апеляційні скарги.
У поданій апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 посилається на те, що рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволених позовних вимог постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просила скасувати рішення суду від 17.02.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Позивач у поданій нею апеляційній скарзі також зазначила на те, що рішення суду 1-ї інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання та неповного з'ясування судом обставин справи, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. в даній частині та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2025р. апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
20.03.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг учасників справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - старший лейтенант ОСОБА_1 з 01.02.2000р. по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 в період з 30.01.2020р. по 30.11.2024р. посадовий оклад позивачки та її оклад за військовим званням розраховувала шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
02.12.2024р. позивач звернулась до в/частини (у порядку досудового врегулювання спору) із заявою про те, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: у період з 30.01.2020р. по 30.11.2024р. їй виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р. замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Однак, станом на дату звернення до суду, позивач жодної відповіді на вказане звернення так і не отримала.
Позивач, вважаючи, що у період проходження військової служби з 30.01.2020р. по 30.11.2024р. у Військовій частині НОМЕР_1 , нарахування і виплата усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат здійснювалася не в повному обсязі та з порушенням п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», звернулася до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.
У відповідності до ст.1 цього Закону, «соціальним захистом військовослужбовців» вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня, а також вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За змістом п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до вказаної Постанови №704 було визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського та старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Окрім цього, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, з-поміж іншого, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
24.02.2018р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою п.4 Постанови №704 викладено в такій редакції:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, з 24.02.2018р. змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.».
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п.4 цієї ж Постанови.
На підставі п.4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018р., а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
29.01.2020р. постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Отже, з 29.01.2020р. не підлягають застосуванню зміни до п.4 Постанови №704, внесені п.6 Постанови №103.
Таким чином, відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п.6 Постанови №103, та вимог п.1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020р. мають визначатися саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, врегульовує Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III.
Статтею 6 Закону №2017-III передбачено те, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, відповідно до п.п.1 та 3 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону.
У свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2021р., 2022р., 2023р., як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018р.
Таким чином, до 01.01.2020р. норми п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
У відповідності до ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, враховуючи, що п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Натомість, як встановлено колегією суддів, виплата позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період здійснювалась із розрахунку шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704.
На підставі викладеного нормативно-правового регулювання, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, оскільки з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 змінився нормативно-правовий підхід щодо тлумачення норм Постанови №704 та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв'язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у постановах від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21, від 12.09.2022р. у справі №500/1813/21, від 22.09.2022р. у справі №500/3840/21, від 16.11.2022р. у справі №120/648/22-а, від 22.03.2023р. у справі №340/10333/21, від 29.03.2023р. у справі №640/8668/21, від 09.05.2023р. у справі №380/5158/22, від 05.03.2024р. у справі №200/8232/21 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
« 1) з 01.01.2020р. п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, із урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
3) встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від даного послідовного та актуального правового висновку.
Застосовуючи вказані висновки до обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Разом із цим, в контексті доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів не залишає поза увагою те, що 12.05.2023р. постановою Кабінету Міністрів України за №481 було скасовано дію пп.1 п.3 змін, що вносяться до Постанови №103, а також внесено зміни до п.4 Постанови №704, відповідно до яких абз.1 зазначеного пункту викладено у наступній редакції:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. і визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Зазначені зміни набули чинності 20.05.2023р.
Отже, положення п.4 Постанови №704 в первісній редакції, який визначав застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, був застосовним до 19.05.2023р.
У свою чергу, з 20.05.2023р. застосуванню підлягає інша розрахункова величина - 1762 грн., що встановлена п.4 Постанови №704.
При цьому, ч.4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тому, у період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023р. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а вже після 20.05.2023р., як вірно вказав суд 1-ї інстанції, та по теперішній час грошове забезпечення має обчислюватися виходячи із розрахункової величини в 1762 грн.
За таких обставин, дії відповідача стосовно обчислення та виплати грошового забезпечення по 19.05.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, підлягають задоволенню, оскільки вже після 20.05.2023р. застосуванню чітко підлягає розрахункова величина - 1762 грн., яка встановлена п.4 Постанови №704, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення по 19.05.2023р.
Що ж стосується інших складових грошового забезпечення позивача за вказаний вище період, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що такі види виплат визначаються із урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зокрема, відповідно до вимог «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. за №260) більшість інших видів грошового забезпечення військовослужбовців нараховуються та виплачуються з врахуванням розміру посадового окладу та (або ж) окладу за військовим званням за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про їх надання:
- щомісячні основні види грошового забезпечення, у тому числі, надбавка за вислугу років (розділ IV Порядку №260);
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення, у тому числі й підвищення посадового окладу (розділ V Порядку №260), надбавка за особливості проходження служби (розділ VІ), надбавка за кваліфікацію (розділ VІІІ), надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу (розділ ІХ), надбавка за виконання функцій державного експерта з питань таємниць і фахівців, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць (розділ Х), надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень (розділ ХІ), надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі (розділ ХІІ), надбавка за почесні звання (розділ ХІІІ), надбавка за спортивні звання (розділ ХІV), доплата за науковий ступінь та за вчене звання (розділ ХV), премія (розділ ХVI), морська винагорода (розділ ХVІІ) тощо);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення, у тому числі, грошова допомога для оздоровлення (розділ ХХІІІ Порядку №260), виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (розділ ХХIV Порядку №260);
- компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (п.6 розділу ХХХІ Порядку №260);
- одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби (п.5 розділу ХХХІІ Порядку №260).
За правилами ч.2 ст.15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, також виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Підсумовуючи, колегія суддів вказує, що розмір складових грошового забезпечення залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням
А тому, беручи до уваги невірне обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 30.01.2020р. по 19.05.2023р. через невикористання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, що безпосередньо вплинуло на невірний розрахунок інших складових грошового забезпечення за цей період.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач має право на нарахування та виплату їй за період з 30.01.2020р. по 19.05.2023р. щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік.
Разом із цим, враховуючи відсутність, у даному випадку, правових підстав для проведення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023р., підстави для виплати як щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премія), так і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, починаючи з 20.05.2023р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. і 01.01.2024р. відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови №704, - відсутні, адже після 20.05.2023р. застосуванню підлягає в якості розрахункової величини саме 1762 грн., яка встановлена п.4 Постанови №704, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відмову в задоволенні позову в частині проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, за період з 20.05.2023р., оскільки відповідачем за цей період правомірно застосовано в якості розрахункової величини 1762 грн.
Як наслідок, колегія суддів не знаходить жодних підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційних скаргах учасників даної справи.
Що ж стосується інших доводів позивача, наведених в її апеляційній скарзі, то варто звернути увагу на те, що Верховний Суд вже висловив правову позицію щодо питання включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби та грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Так, відповідаючи на зазначене питання Верховний Суд у постанові від 23.09.2024р. у справі №240/32125/23 наголосив, що приписи ч.ч.1,14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення та допомоги у разі звільнення зі служби.
Положення 4 ст.9 Закону №2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова №704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, окрім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок №260.
Таким чином, за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс саме до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
За правилами п.6 розділу ХХІІІ Порядку №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Аналогічне виключення стосовно винагород також міститься в п.5 розділу ХХХІІ Порядку №260, яким визначено умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, та п.7 розділу XXIV Порядку №260, яким регламентовано умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
У підсумку, Верховний Суд констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію відносно визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 08.08.2024р. у справі №240/26703/23. Такі висновки в подальшому послідовно підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.09.2024р. у справі №240/33138/23, від 28.10.2024р. у справі №240/23483/23, від 07.11.2024р. у справах №240/1597/24 та №240/28177/23, від 20.12.2024р. у справі №240/21650/23 та від 16.01.2025р. у справі №240/31239/23.
Суд не бачить підстав для відступу від цих висновків та уважає їх застосовними в межах цього спору.
За такого правового регулювання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відповідач діяв правомірно.
Тотожна правова позиція щодо відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислена, зокрема, і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, була вже викладена у постановах Верховного Суду від 28.11.2024р. у справі №240/26235/23, від 19.02.2025р. у справі №240/32053/23 та від 10.04.2025р. у справі №240/2078/24.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано ні відповідачем, ні апелянтом при розгляді справи в судах обох інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційних скарг, згідно зі ст.316 КАС України, залишає ці апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко