П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7558/24
Головуючий І інстанції: Дерев'янко Л.Л.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 14.10.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
12.08.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2024р. №0577164-2409-1411-UA48020110000020969.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нежитлового об'єкта нерухомого майна (складу), який використовується ним виключно для зберігання вирощеної ним особисто сільськогосподарської продукції. Відповідно до цільового призначення цього складу, зазначений нежитловий об'єкт - є спорудою сільськогосподарського призначення. З посиланням на норми ст.266 ПК України, позивач зазначає, що належний йому об'єкт нерухомого майна не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. За цих обставин, позивач вважає, що відповідачем безпідставно та незаконно визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023р. у сумі 125360,80 грн. та прийнято спірне податкове повідомлення рішення.
Представник ГУ ДПС у Миколаївській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.05.2024р. №0577164-2409-1411-UA48020110000020969. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі - 1211,20 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 14.11.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.10.2024р. і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні даного позову.
10.12.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
27.11.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 є засновником та єдиним членом ФГ «Вега 5» (код ЄДРПОУ: 44173258), основною метою діяльності якого, у відповідності до статуту, є виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація з метою отримання прибутку.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2021р. за №256242138, ОСОБА_1 на праві власності належать нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , площею - 959,9 кв.м., що складаються з складу для зберігання сільськогосподарської продукції за літерою Б1, площею 213,2 кв.м., складу для зберігання сільськогосподарської продукції з підвалом за літерою В1, площею 647 кв.м. вагової за літерою Г1, площею 12 кв.м., туалету за літерою Д1, площею 4,4 кв.м., складу для зберігання сільськогосподарської продукції за літерою Е1, площею 33,9 кв.м., №1, 2 рампи, асфальтобетонної площадки, №l-VIII огорожі.
Відповідно до рішення від 17.07.2021р. та акту приймання-передачі від 17.07.2021р., ОСОБА_1 передав нежитлові приміщення ФГ «Вега 5» на праві господарського відання у відповідності до ст.136 ГК України. При цьому, в рішенні від 17.07.2021р. зазначено, що об'єкт передається для зберігання сільськогосподарської продукції, вирощеної особисто засновником і єдиним членом ФГ «Вега 5» - ОСОБА_1 , рішення є документом, що підтверджує право господарського віддання ФГ «Вега 5» на передане майно та його використання при здійснення діяльності з вирощування і зберігання сільськогосподарської продукції.
Так, у 2023р. ФГ «Вега 5» здійснювало сільськогосподарську діяльність, що підтверджується звітом про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023р., звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду у 2023р., податковою декларацією платника єдиного податку четвертої групи, відомостями про наявність земельних ділянок, розрахунком загального мінімального податкового зобов'язання за податковий звітний період 2023р., розрахунком частки сільськогосподарського товаро виробництва за 2023р.
31.05.2024р. ГУ ДПС у Миколаївській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0577164-2409-1411-UA48020110000020969, яким позивачу на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. в сумі - 125316,80 грн.
З повідомлення-рішення вбачається, що об'єктом нежитлової нерухомості, за якою нараховано податок, є нежитлові приміщення.
Вважаючи вказане вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, із неправомірності оскаржуваних дій та рішення ГУ ДПС у Миколаївській області.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Положеннями ст.265 цього Кодексу визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової і нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування - загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
У відповідності до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.
За правилами пп.266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
У розумінні положень ст.30 ПК України, податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.
Так, положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомого майна, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Виходячи із системного тлумачення вищеозначеної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не являється об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Кожен із визначених у пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю, зокрема, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування, тобто непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо.
Про те, що пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України була визначена податкова пільга в тому числі і для фізичних осіб, свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України «Про внесення змін до ПК України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018р. №2628-VIII пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Слід зазначити, що встановлена пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (чинна в період, за який контролюючим органом визначено позивачу зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) пільга стосується саме діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Аналіз змісту вказаної вище норми у наведених редакціях дає підстави для висновку про те, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати у відповідності до положень пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 12.10.2021р. у справі №580/322/20.
Таким чином, сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме споруди сільськогосподарських товаровиробників не є підставою для звільнення від оподаткування. Зокрема, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки з його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності), а й з використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності.
У цьому контексті, колегія суддів зазначає, що 17.08.2000р. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом №507 затверджено і введено в дію «Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000», який був призначений для використання органами центральної, а також місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики і всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в «Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000» є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
У відповідності до «Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000», клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та такі інші. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412).
Зокрема, до будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).
Які саме будівлі сільськогосподарського призначення мають статус інших, нормативно-правові акти не визначають.
Як уже встановлено колегією суддів, ФГ «Вега 5», яке використовує нежитлові приміщення в своїй діяльності, є сільськогосподарським виробником, а докази ведення такої діяльності у 2023р. були додані позивачем до матеріалів справи в повному обсязі.
При цьому, належність таких нежитлових приміщень до об'єктів нерухомості, призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, не ставиться відповідачем під сумнів.
Також, до матеріалів справи позивачем долучено рішення від 17.07.2021р. та акт приймання-передачі від 17.07.2021р., згідно з якими, він передав нежитлові приміщення ФГ «Вега 5» на праві господарського відання відповідно до ст.136 ГК України.
В рішенні ФГ «Вега 5» від 17.07.2021р. зазначено про те, що об'єкт передається для зберігання сільськогосподарської продукції, вирощеної особисто засновником та єдиним членом ФГ «Вега 5» (позивачем). Дане рішення є документом, що підтверджує право господарського віддання ФГ «Вега 5» на передане майно і його використання при здійснення діяльності з вирощування та зберігання сільськогосподарської продукції.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що зазначені вище документи підтверджують факт передачі позивачем об'єктів нерухомості та їх використання у господарській діяльності.
Жодного спростування вказаних обставин відповідачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.
Разом із тим, визначаючись щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що землі сільськогосподарського призначення - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або ж призначені для цих цілей (пп.14.1.76 п.14.1 ст.14 ПК України).
Згідно з пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному конкретному випадку йдеться саме про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Відповідно до п.п.5.2,5.3 ст.5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001р. за №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну особу або ж юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої продукції, а також її реалізацією.
Окрім того, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, за приписами ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008р. №575-VI, виробниками сільськогосподарської продукції вважаються також юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.
Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України.
Враховуючи викладене, посилання ГУ ДПС у Миколаївській області на те, що позивач не підпадає під визначення «сільськогосподарський товаровиробник», колегія суддів оцінює критично та наголошує, що згідно з ПК України вимога про те, що «сільськогосподарський товаровиробник» має бути юридичною особою стосується лише платників єдиного податку 4 групи.
Для всіх інших правовідносин сільськогосподарським товаровиробником може бути як фізична так і юридична особа, яка є як платником єдиного податку, так і та, що знаходиться на загальній системі оподаткування.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у його постановах від 10.04.2020р. у справі №823/1751/17, від 24.04.2020р. у справі №540/2206/19, від 26.11.2020р. у справі №560/168/19 та від 17.02.2021р. у справі №820/3707/17.
Більш того, на користь наведеного вище висновку про те, що положення пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Як уже зазначалося колегією суддів, законодавець уточнив з 01.01.2019р., що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.
Колегія суддів наголошує, що фермерське господарство, у розумінні ч.1 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р. №973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію із метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Отже, саме позивач, який, у даному випадку, є єдиним засновником і єдиним членом ФГ «Вега 5», і є виробником сільськогосподарської продукції, яку він вирощує власноруч, використовуючи таку форму підприємницької діяльності особи, як фермерське господарство. Відповідно, позивач відповідає критерію «сільськогосподарського виробника» в розумінні пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Викладене цілком вірно та обґрунтовано було враховано судом 1-ї інстанції під час вирішення спірних правовідносин.
Оскільки ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником, а нежитлові приміщення призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, такі приміщення відповідно до пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
ГУ ДПС у Миколаївській області, у свою чергу, не доведено, що позивач впродовж спірного періоду використовував належні йому на праві власності об'єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінний від сільськогосподарської діяльності спосіб.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.05.2023р. у справі №380/10802/22.
Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, а також через призму згаданих правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що ГУ ДПС у Миколаївській області, прийнявши податкове повідомлення-рішення від 31.05.2024р. №0577164-2409-1411-UA48020110000020969 діяла неправомірно, а тому, відповідно, рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко