П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32639/24
Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Аракелян М.М. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що відповідач під час служби в період з 29.01.2020 по 17.11.2022 протиправно здійснив розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік". Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі №420/2128/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою П'ятого апеляційного суду від 09 липня 2024 року апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі № 420/2128/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - без змін. На виконання вказаного рішення суду 27 вересня 2024 року НОМЕР_4 прикордонним загоном на рахунок ОСОБА_1 сплачено 130 397, 50 грн. 28 вересня 2024 року позивач на адресу відповідача направив звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 (наступний день після звільнення) по 13.03.2024. Станом на день подачі позову відповідь на звернення не надходила. Позивач вважає, що дії відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплату грошового забезпечення, які не отримано під час служби, протиправними.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.11.2022 року по 18.05.2023 року. Зобов'язано НОМЕР_4 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.11.2022 року по 18.05.2023 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що принциповою різницею між військовою службою за контрактом та трудовими відносинами є те, що військовослужбовець за контрактом добровільно виконує військовий обов'язок в сприятливих економічних умовах, які виявляються в грошовому та інших видах забезпечення, гарантованими з боку держави, на відміну від працівника, який фактично є безпосереднім розпорядником основного засобу виробництва - власної праці, тобто діяльності, спрямованої на виробництво матеріальних благ і послуг, які в свою чергу підлягають добровільному обміну за допомогою грошей. Отже, відсутні підстави вважати грошове забезпечення військовослужбовців оплатою праці, заробітною платою, тощо, а вірним буде висновок що всі спірні відносини, які пов'язані з грошовим забезпеченням військовослужбовців, не регулюються трудовим правом.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.06.1996 по 12.09.2023 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України (Військовій частині НОМЕР_1 , Військовій частині НОМЕР_2 ).
Період служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 2015 року по 17.11.2022 року, період служби у Військовій частині НОМЕР_2 з 18.11.2022 року по 12.09.2023 року, що встановлено у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 року у справі №420/2128/24 та не потребує доказування (а.с.23-24). А саме Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.11.2022 року № 551-ос, майстер-сержанта ОСОБА_1 , інструктора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 17.11.2022 року.
Наказом від 12.09.2023 № 437-ос начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , майстер-сержанта, остання штатна посада - інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної консультативної комісії закладу охорони здоров'я пункту З частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу» (а.с.20).
У наказі, зокрема, зазначено: вислуга років на "12" вересня 2023 року становить: календарна військова 26 років 06 місяців 14 днів, пільгова військова 12 років 03 місяців 07 днів, всього військова 38 років 09 місяців 21 днів; здійснити грошову компенсацію за невикористанні 45 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 20 невикористаних днів основної відпустки за 2023 рік; грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік отримав. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 12 вересня 2023 року.
Відповідач, під час служби позивача в період з 29.01.2020 по 17.11.2022 протиправно здійснив розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі №420/2128/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_4 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 17.11.2022 роки, а також виплачених за вказаний період сум грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року). Зобов'язано НОМЕР_4 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 17.11.2022 роки, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 19.11.2022 по 12.09.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період суми грошової допомоги для оздоровлення, премії, компенсації невикористаних відпусток, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року). Зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 18.11.2022 по 12.09.2023 роки, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовити (а.с.22-28).
Постановою П'ятого апеляційного суду від 09 липня 2024 року апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі № 420/2128/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
На виконання вказаного рішення суду 27 вересня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 на рахунок ОСОБА_1 сплачено 130 397, 50 грн (а.с.29), що також не спростовано відповідачем.
28 вересня 2024 року позивач на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 13.03.2024 року (а.с.32-34).
Позивач зазначає, що станом на день подачі позову відповідь на звернення на його адресу не надходила.
Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 12.09.2023 року, а виплату відповідачем у розмірі 130 397, 50 грн було здійснено 27.09.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 13.09.2023 року по 13.03.2024 року включно.
Вважаючи, що повний розрахунок відповідачем було проведено із порушенням встановлених строків, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.11.2022 року (наступний день після звільнення) по 18.05.2023 року (обмеження компенсації 6-ти місячним строком).
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З огляду на викладене безпідставними є посилання апелянта, що всі спірні відносини, які пов'язані з грошовим забезпеченням військовослужбовців, не регулюються трудовим правом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Так, після виключення зі списків особового складу (з 18.11.2022 року) між позивачем та НОМЕР_4 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку в межах справи №420/2128/24.
27.09.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/2128/24 від Військової частини НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача зараховані кошти в сумі 130 397,50 грн.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 27.09.2024 року, хоча він був знятий з грошового забезпечення відповідача 18.11.2022 року.
Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 18.11.2022 року (день, наступний за датою звільнення) по 27.09.2024 року (переддень остаточного розрахунку).
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку з 18.11.2022 року по 18.05.2023 року (6 місяців).
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку може бути стягнутий не більш як за шість місяців.
Запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.11.2022 року (наступний день після звільнення) по 18.05.2023 року (обмеження компенсації 6-ти місячним строком).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, у межах справи щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період до 19.07.2022 року, що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців, так і за період після 19.07.2022 року, що регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями:
- належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
- належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Позивач не надав доказів, яке грошове забезпечення він отримував у Військовій частині НОМЕР_1 до дати його вибуття на військову службу до Військової частини НОМЕР_2 .
Це позбавляє суд можливості розрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 130397,50грн. Такий розрахунок позивачем також не наданий.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов підлягає задоволенню частково із визначенням періоду, за який відповідачу слід нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - з 18.11.2022 року по 18.05.2023 року (обмеження компенсації 6-ти місячним строком).
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року по справі № 420/32639/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький