П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27682/24
Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Попов В.Ф. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державного агентства рибного господарства України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що за період з 17.06.2021 року по 29.06.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2021 року по 03.12.2021 року, виплаченої 29.06.2024 року на виконання постанови ПААС від 22.12.2023 року у справі №420/80/22, підлягає нарахуванню та виплата компенсація втрати частини грошових доходів. Також вказує, що відповідач своєю бездіяльністю завдав позивачу моральну шкоду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (код ЄДРПОУ 37472282) щодо виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 17.06.2021 року по 29.06.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року, на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2023 року у справі №440/9055/23. Зобов'язано Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 17.06.2021 року по 29.06.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації заробітної плати за період з 17.06.2021 року по 03.12.2021 року, виплаченої 29.06.2024 року на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2023 року у справі №440/9055/23. В задоволені іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині відмови в задоволені позову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що у даному випадку заробітна плата за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно та індексація заробітної плати за той самий період виплачені йому у червні 2024 року на виконання судового рішення у справі № 420/80/22. За таких обставин відповідач протиправно відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно з урахуванням її індексації (тобто як самої заробітної плати, так і суми її індексації), а суд першої інстанції обмежився з'ясуванням права позивача на виплату компенсації лише за несвоєчасно виплачену індексацію заробітної плати. Також, апелянт вказує, що будь-яке правопорушення призводить до моральної шкоди фізичній особі. Звернення до суду та встановлення факту правопорушення є самостійною підставою для визнання факту завдання моральної шкоди. До предмета доказування не має входити факт наявності моральної шкоди, оскільки вона презюмується згідно зі ст. 23 ЦК України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державне агентство рибного господарства України подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що заробітною платою можливо вважати грошовий еквівалент, який сплачується працівнику за виконану ним роботу. У разі встановлення обставин вимушеного прогулу працівника (звільнення без законної підстави ст.235 КЗпП України та/або затримка виконання рішення про поновлення на роботі ст.236 КЗпП України), такому працівнику виплачується не грошовий еквівалент виконаної роботи, а передбачена Кодексом законів про працю України компенсаційна виплата у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу,нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні якЗакону України «Прооплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.
Державним агентством рибного господарства України було надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач вказує, що позивач намагається стягнути компенсацію за період, за який він уже отримав грошові кошти, що суперечить принципу однократності задоволення вимог та заборони подвійного стягнення за одним і тим самим зобов'язанням.
ОСОБА_1 було надано відзив на апеляційну скаргу Державного агентства рибного господарства України, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, позивач вказує, що у даному випадку заробітна плата за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно та індексація заробітної плати за той самий період виплачені йому у червні 2024 року на виконання судового рішення у справі № 420/80/22, тобто метою відновлення його порушених прав на оплату праці, а отже втрата їх частини підлягає компенсації, передбаченої Законом № 2050-ІІІ.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2023 року по справі №420/80/22 позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства меліорації та рибного господарства України № 125-ТО від 03 грудня 2021 року “Про звільнення ОСОБА_1 ».
Зобов'язано Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби підкатегорії “В1» категорії “В» з 04 грудня 2021 року.
Стягнуто з Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 грудня 2021 року по 22 серпня 2023 року включно у розмірі 126569,53 грн. (сто двадцять шість тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять гривень 53 копійки), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Стягнуто з Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно у розмірі 33286,35 грн. (тридцять три тисячі двісті вісімдесят шість гривень 35 копійок), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Зобов'язано Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно.
Стягнуто з Державного агентства меліорації та рибного господарства України на користь ОСОБА_1 на відшкодування заподіяної моральної шкоди 6000 (шість тисяч) гривень.
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2023 року по справі №420/80/22 апеляційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області - задовольнити частково.
Скасовано абзаци 3 - 6 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року.
Викладено вказані абзаци 3 - 6 наступним чином:
«Зобов'язано Державне агентство меліорації та рибного господарства України поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби підкатегорії “В1» категорії “В» з 04 грудня 2021 року.
Стягнуто з Державного агентства меліорації та рибного господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 грудня 2021 року по 22 серпня 2023 року включно у розмірі 126569,53 грн. (сто двадцять шість тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять гривень 53 копійки), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Стягнуто з Державного агентства меліорації та рибного господарства України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно у розмірі 33286,35 грн. (тридцять три тисячі двісті вісімдесят шість гривень 35 копійок), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Зобов'язано Державне агентство меліорації та рибного господарства України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно.».
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року - залишено без змін.
На виконання судового рішення 29.06.2024 року із позивачем проведено остаточний розрахунок, що підтверджується випискою з банківського рахунка.
29 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про необхідність нарахування та виплати компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати.
23 серпня 2024 року листом № 3-9.3-17/5599-24 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що індексація заробітної плати за період з 17.06.2021 року по 03.12.2021 року на виконання рішення суду виплачена позивачу 29.06.2024 року, тобто із затримкою. Компенсація втрати частини доходів не виплачувалась. Таким чином позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів за затримку виплати індексації заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року, починаючи з 17.06.2021 року по день фактичної виплати - 29.06.2024 року. Позивачем жодними доказами не підтверджено факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань, не обґрунтовано визначення заподіяної моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. та не зазначено з чого позивач при цьому виходив. Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. у якості компенсації моральної шкоди.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 159 від 21.02.2001 р., якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
У силу вимог пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
У цих спірних правовідносинах встановлено несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У своїй апеляційній скарзі апелянт, ОСОБА_1 , зазначив, що відповідач протиправно відмовив йому у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно з урахуванням її індексації (тобто як самої заробітної плати, так і суми її індексації).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для виплати компенсації втрати частини грошових доходів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки останній нарахований та стягнутий за рішенням суду та він не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2019 року в справі №804/3000/18, від 11 лютого 2021 року в справі № 1540/3742/18.
З матеріалів справи вбачається, що індексація заробітної плати за період з 17.06.2021 року по 03.12.2021 року на виконання рішення суду виплачена позивачу 29.06.2024 року, тобто із затримкою.
Компенсація втрати частини доходів не виплачувалась.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів за затримку виплати індексації заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року, починаючи з 17.06.2021 року по день фактичної виплати - 29.06.2024 року.
Аналогічний правовий висновок щодо права на компенсацію втрати частини доходів викладений Верховний Судом у Постанові №240/6583/20 від 29.04.2021 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 3000,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття власності, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі Совтрансавто-Холдинг проти України 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Стаття 41 Конвенції проголошує: Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа Бушемі проти Італії, рішення від 16.09.1999 р.).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).
З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.
Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Стосовно розміру моральної шкоди, яку на думку позивача, заподіяно неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.
З огляду на викладене, безпідставними є доводи апелянта, ОСОБА_1 що до предмета доказування не має входити факт наявності моральної шкоди, оскільки вона презюмується згідно зі ст. 23 ЦК України.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем жодними доказами не підтверджено факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань, не обґрунтовано визначення заподіяної моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. та не зазначено з чого позивач при цьому виходив, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державного агентства рибного господарства України, - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року по справі № 420/27682/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький