Справа № 371/1245/24 Головуючий у суді І інстанції Геліч Т.В.
Провадження № 33/824/4623/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
10 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федіра Петровича на постанову Миронівського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Миронівського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 25 серпня 2025 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій порушив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 та його захисник не були присутні при прийнятті постанови, а її копію отримано адвокатом на електронну пошту лише 15 серпня 2025 року, тому наявні підстави для поновлення пропущеного строку.
Перевіривши матеріали справи та аргументи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником та в окремих випадках прокурором. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.
За змістом положень ч. 2 ст. 294 КУпАП строк на апеляційне оскарження постанови судді, пропущений із поважних причин, може бути поновлений особі, яка звертається із відповідним клопотанням.
При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 9901/546/19, у якій також зазначено, що приписами процесуального закону чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Визначаючи зміст поняття «поважні причини», апеляційний суд бере до уваги й висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13 вересня 2006 року у справі №6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено.
Відповідно до глави 21 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисник зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Як вбачається з матеріалів справи, оформлений відносно ОСОБА_1 адміністративний матеріал за ч. 1 ст. 130 КУпАП надійшов до суду першої інстанції від Відділу поліції № 2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області 26 серпня 2024 року.
Судом першої інстанції вживалися заходи із повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, у тому числі шляхом направлення судової повістки на його поштову адресу, яку останній надав співробітникам поліції під час складання протоколу.
10 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідність отримання правової допомоги.
Адвокат Іванюк Є.В. 02 жовтня 2024 року подавав клопотання про ознайомлення та відкладення розгляду справи, а 16 жовтня 2024 року -клопотання про виклик свідків.
Інший захисник - адвокат Карасьова Л.А. 19 грудня 2024 року, 12 лютого 2025 року, 18 березня 2025 року, 06 травня 2025 року подавала до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
27 травня 2025 року до суду першої інстанції від адвоката Клапчука Ф.П. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, 24 липня 2025 року - клопотання про зупинення провадження у справі, а 31 липня 2025 року - клопотання про відкладення розгляду справи.
Отже, ОСОБА_1 та його захисники адвокати Іванюк Є.В., Карасьова Л.А. і Клапчук Ф.П. приймали учать у розгляді справи та неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи, а отже достовірно знали про наявність справи та призначені дати судових засідань.
Оскаржувану постанову прийнято судом першої інстанції 31 липня 2025 року, тому останнім днем подання на неї апеляційної скарги було 11 серпня 2025 року.
Повний текст оскаржуваної постанови було направлено адвокату Клапчуку Ф.П. на його електронну адресу 15 серпня 2025 року, що підтверджується довідкою Миронівського районного суду Київської області про доставку електронного листа. В ЄДРСР текст оскаржуваної постанови оприлюднено 04 серпня 2025 року.
Разом з тим, з апеляційною скаргою на вказану постанову захисник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф.П. звернувся лише 26 серпня 2025 року.
У даній справі при поданні апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції захисник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф.П. посилається на те, що текст оскаржуваної постанови отримано ним лише 15 серпня 2025 року, а тому апеляційну скаргу подано у встановлений законом десятиденний строк, проте суд апеляційної інстанції зазначені доводи відхиляє, оскільки початок строку на апеляційного оскарження постанови обраховується з дня її винесення.
Іншого порядку обчислення перебігу строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення КУпАП не передбачає.
Вимоги КУпАП не пов'язують строк оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення виключно з часом одержання її копії, у зв'язку з чим посилання скаржника на цю обставину, як на єдину підставу для поновлення строку на оскарження постанови, не ґрунтується на законі.
Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню
У пункті 40 справи «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.
Окрім цього 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України» (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 03.04.2008) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.
ЄСПЛ визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності.
ЄСПЛ в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
Апеляційний суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 червня 2006 року у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф.П. не навів змістовних і вагомих аргументів щодо вчинення всіх необхідних і можливих дій, які б вказували на бажання реалізувати свої процесуальні права, а саме без невиправданих затримок та за відсутності зайвих зволікань скористатись правом на подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, не довів, що в цій справі можливість вчасного подання апеляційної скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежало від власного волевиявлення ОСОБА_1 та/або його захисника.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що саме перешкоджало ОСОБА_1 та/або його захиснику після прийняття та оприлюднення в ЄДРСР постанови суду реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення протягом встановленого законом строку і доказів того, що він вживав відповідних заходів, спрямованих на фактичне отримання постанови на протязі десятиденного строку теж не надано.
Таким чином, доводи захисника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Ф.П., наведені в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не містять посилань на обставини, що об'єктивно унеможливили апеляційне оскарження постанови Миронівського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року у передбачений законом строк, а пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку учасника провадження щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку.
За таких обставин, надаючи оцінку доводам захисника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Ф.П. щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, апеляційний суд вважає, що такі причини є неповажними, а відтак відмовляє у поновленні процесуального строку та з підстав, передбачених ч. 2 ст. 294 КУпАП, повертає апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами особі, яка її подала.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федіра Петровича про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Миронівського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення № 371/1245/24 відмовити.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федіра Петровича на постанову Миронівського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Голуб