10 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/99/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сіжук О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії щодо відмови надати відстрочу від призову під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати оформити відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», шляхом внесення відомостей про відстрочку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та видачі довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною заявою від 25.11.2024. Проте, за результатами розгляду вказаної заяви протоколом від 02.12.2024 №54 комісія відмовила ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову під час мобілізації у зв'язку з відсутністю довідки ЄДЕБО.
Позивач вважає таку відмову протиправною, зокрема, вказує на те, що є студентом І рівня вищої освіти, який передбачає отримання диплому бакалавра та навчається за спеціальністю «Внутрішня безпека» Університету внутрішньої безпеки міста Лодзь. На підтвердження вказаної обставини позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, серед іншого, надав довідку від 30.09.2024 про прийняття на навчання І рівня вищої освіти денної форми навчання, яка протиправно не була врахована відповідачем. Крім того, вказує, що відповідно до виписки з ЄДЕБПО не має жодного освітнього рівня, тому почав навчання одразу після школи.
Позивач зазначає, що відповідач діяв протиправно, адже зі змісту доданих позивачем до заяви документів вбачається, що у них містяться відомості, які є ідентичними тим, що містяться у довідці про здобувача освіти, визначеною у додатку 9 Порядку №560. Так, зокрема, у відомостях за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти та інших доданих документів, як і у довідці про здобувача освіти, визначених у додатку 9 Порядку №560, міститься інформація про те, чи на підставі даних, що містяться в Єдиній державні електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
А тому, вважає, що наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення, яким відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
За таких обставин просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 правом на подання відзиву не скористався.
Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач є студентом першого курсу денної форми навчання Університету внутрішньої безпеки міста Лодзь за спеціальністю внутрішня безпека. Період навчання з 01.10.2024 по 30.09.2027.
Вказані обставини підтверджуються нотаріально завіреними довідкою про статус студента від 30.09.2024, рішенням про прийом на навчання в заклад вищої освіти від 30.09.2024, довідкою про прийом іноземця на навчання в Заклад вищої освіти від 30.09.2024.
З матеріалів справи вбачається, що 25.11.2024 позивач звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви позивачем додано наступні документи: копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; витяг про місце проживання; копію закордонного паспорта: копію нотаріально завіреної довідки від 30.09.2024; копію нотаріально завіреного рішення від 30.09.2024; копію нотаріально завіреної довідки від 30.09.2024; військово-обліковий документ; копію витягу від 12.07.2024.
17.12.2024 представник позивача звернувся з адвокатським запитом №17/12-24-1 до відповідача в якому просив, зокрема, надати інформацію щодо результатів розгляду заяви позивача від 25.11.2024 про надання відстрочки від призову під час мобілізації.
У відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив листом від 20.12.2024 №4/5272, що 28.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява від 25.11.2024 з додатками до неї про надання відстрочки від призову по мобілізації ОСОБА_1 . Вказана заява розглянута, однак, у наданні відстрочки було відмовлено у зв'язку із відсутністю довідки ЄДЕБО.
Як слідує із повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 , протоколом від 02.12.2024 №54 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у зв'язку з відсутністю довідки ЄДЕБО (недостатній пакет документів).
Вважаючи протиправною відмову відповідача у ненаданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду даної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною другою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №3543-XII).
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» , а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Отже, студенти, що навчаються на денній формі навчання у перед вищому, або професійно-технічному, або вищому навчальному закладі мають право на звільнення від мобілізації за умови дотримання послідовності освіти при документальному підтвердженні цієї підстави.
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Згідно з пунктами 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Як передбачено пунктом 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Аналізуючи вищевказані норми Порядку №560, слід дійти висновку, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Згідно з пунктом 62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Додатком 5 до Порядку №560 також зазначено, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII, для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, а також докторантів є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Отже, для військовозобов'язаних, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII, передбачено обов'язок подання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема, довідки про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 Порядку №560.
Із змісту заяви позивача від 25.11.2024 про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що позивачем до неї не було додано довідку про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 Порядку №560.
Водночас позивачем до вказаної заяви було додано копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; витяг про місце проживання; копію закордонного паспорта: копію нотаріально завіреної довідки від 30.09.2024; копію нотаріально завіреного рішення від 30.09.2024; копію нотаріально завіреної довідки від 30.09.2024; військово-обліковий документ; копію витягу від 12.07.2024.
З аналізу пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою, тобто на відстрочку мають право саме ті особи, які здобувають освіту, що є вищою за раніше здобутий рівень освіти. В свою чергу довідка про здобувача освіти за даними ЄДЕБО відповідно до форми, визначеної додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є саме тим документом, в якому зазначено, чи поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Суд зауважує, що саме інформація щодо послідовності здобуття освіти має бути перевірена районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки при розгляді заяви військовозобов'язаного про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII.
Однак, як встановлено судом та слідує з матеріалів справи в наданих суду довідках, а саме: про прийом іноземця на навчання в Заклад вищої освіти від 30.09.2024, про статус студента від 30.09.2024 та рішення про прийом на навчання в заклад вищої освіти від 30.09.2024 відсутня інформація про те, що позивачем не порушувалось послідовності здобуття освіти, як вказується у довідці в Єдиній державній електронній базі з питань освіти згідно з законодавством України.
Тобто, з наданих суду документів не встановлено, що позивачем не порушено послідовність здобуття освіти.
Суд звертає увагу, що іноземні навчальні заклади фактично не мають доступу до Єдиної державної електронної бази з питань освіти України, втім зазначає, що за таких обставин позивач ані відповідачу, ані під час розгляду цієї справи судом, не надав належних та допустимих у контексті статей 73-74 КАС України доказів, які підтверджували б, що він не порушує послідовності здобуття освіти.
Водночас, суд акцентує увагу на тому, що покладений на відповідача обов'язок доказування згідно з частиною другою статті 77 КАС України не є абсолютним, оскільки згідно з частиною першою зазначеної статті кожна сторона, зокрема у позивач, повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Втім позивачем такі докази не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відмовляючи в наданні позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, відповідач діяв в межах та спосіб визначений чинним законодавством.
Стосовно інших посилань позивача, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна