10 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/453/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за період з 11.09.2023 по 15.09.2023 року, з 15.09.2023 по 29.09.2023 року, з 28.11.2023 по 02.04.2024 року, з 24.07.2024 по 25.09.2024 року, а також протягом строку перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у період з 29.09.2023 по 28.10.2023 рік, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за період з 11.09.2023 по 15.09.2023 рік, з 15.09.2023 по 29.09.2023 рік, з 28.11.2023 по 02.04.2024 рік, з 24.07.2024 по 25.09.2024 рік, а також протягом строку перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у період з 29.09.2023 по 28.10.2023 рік, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позов обґрунтовано тим, що в ході несення військової служби під час мобілізації позивач 07 вересня 2023 року отримав мінно-вибухову травму, яка в подальшому була визнана тяжкою і такою, що пов'язана із захистом Батьківщини. У зв'язку з отриманою травмою позивач проходив тривале стаціонарне лікування в закладах охорони здоров'я та направлявся у відпустки за станом здоров'я для лікування після тяжкого поранення, проте відповідач протиправно не виплатив позивачу додаткову винагороду, збільшену до 100000,00 грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168. Станом на день звернення до суду з цим позовом керівництвом військової частини НОМЕР_1 не було прийнято жодного розпорядчого документу щодо призначення позивачу виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманням тяжкого поранення.
Ухвалою суду від 05 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач повинен був звернутись до свого безпосереднього начальника з рапортом про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, як це вимагається нормами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині звернення військовослужбовця зі службових чи інших питань до свого безпосереднього начальника. Тобто, фактично, позивачем не використано досудовий порядок врегулювання спору, що у свою чергу свідчить про передчасність заявленого позову. Також відповідач зазначив, що позивачем не підтверджено наявності правових підстав для виплати додаткової винагороди за період перебування у відпустці для лікування з 29 вересня 2023 року по 28 жовтня 2023 року. Зокрема, необхідною умовою для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі є отримання військовослужбовцем саме тяжкого поранення. Між тим, у вересні 2023 року військово-лікарською комісією було встановлено середній ступінь тяжкості отриманої позивачем травми, що свідчить про відсутність правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди за період перебування у відпустці у зв'язку з отриманим пораненням. Крім цього у відзиві наголошено, що до моменту звернення позивача до суду з цим позовом з ним були погоджені певні періоди перебування його на лікуванні та здійснювались виплати додаткової винагороди за час перебування на лікуванні. Зокрема, позивачу виплачені кошти з додаткової винагороди за періоди з 01 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року, з 01 грудня 2023 року по 02 грудня 2023 року, з 03 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року, з 01 березня 2024 року по 31 березня 2024 року, з 01 квітня 2024 року по 02 квітня 2024 року, з 27 липня 2024 року по 31 липня 2024 року, з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року та з 01 вересня 2024 року по 04 вересня 2024 року. Додатково вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому визнається, що відповідачем частково здійснено виплату додаткової винагороди за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 02 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року, з 01 грудня 2023 року по 02 грудня 2023 року, з 03 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року, з 01 березня 2024 року по 31 березня 2024 року, з 01 квітня 2024 року по 02 квітня 2024 року, з 27 липня 2024 року по 31 липня 2024 року, з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року, з 01 вересня 2024 року по 04 вересня 2024 року. Однак військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено додаткової винагороди за весь оскаржуваний період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікувального закладу до іншого, та протягом строку перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Просив суд задовольнити позов.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками, що позивач проходив військову службу під час мобілізації в особовому складі військової частини НОМЕР_1 .
У період з 02 серпня 2023 року по 07 вересня 2023 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у н.п. Вербове Запорізької області. Зазначене підтверджується виданою військовою частиною НОМЕР_1 довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 22 вересня 2024 року №2628.
07 вересня 2023 року позивач одержав мінно-вибухову травму за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме під час виконання бойових завдань у складі розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області в результаті підриву на міні, перебуваючи в засобах індивідуального захисту. Вказане підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №693/6952, виданою військовою частиною НОМЕР_1 20 вересня 2023 року.
У зв'язку з отриманою травмою позивач проходив стаціонарне лікування у закладах охорони здоров'я у такі періоди:
- з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року - КНП «ЦРЛ» ЗМР, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №1556;
- з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року - у КНП «Знам'янська міська лікарня», що підтверджується випискою з медичною карти стаціонарного хворого травматологічного відділення №5739.
28 листопада 2023 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, якою визначено, що отримана ОСОБА_1 травма кваліфікується як тяжка і така, що пов'язана із захистом Батьківщини. Вказано, що позивач потребує лікування та протезування лівої нижньої кінцівки на рівні нижньої третини гомілки орієнтовним терміном 40 календарних діб.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою ВЛК від 28 листопада 2023 року №6944.
У період з 28 листопада 2023 року по 02 квітня 2024 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Полтавському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого та довідкою Державного некомерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» від 04 вересня 2024 року.
13 травня 2024 року ОСОБА_1 установлено другу групу інвалідності у зв'язку з отриманням травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №536675 від 13 травня 2024 року.
24 липня 2024 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, якою визначено, що отримана ОСОБА_1 травма кваліфікується як тяжка і така, що, пов'язана із захистом Батьківщини. Вказано, що потребує тривалого лікування у Полтавському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві.
Зазначене підтверджується довідкою ВЛК від 24 липня 2024 року №4215.
Як вбачається зі змісту довідки Державного некомерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» від 04 вересня 2024 року, позивач з 24 липня 2024 року по дату видачі довідки (тобто по 04 вересня 2024 року) перебував на стаціонарному відділенні у названому вище лікувальному закладі.
Дослідженням змісту картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023-2024 роки судом встановлено, що за період проходження військової служби позивачу виплачувалась додаткова винагорода: у квітні 2023 року - у розмірі 3000,00 грн; у травні, червні, липні 2023 року - по 30000,00 грн щомісяця; у серпні 2023 року - 100000,00 грн; у листопаді 2023 року - 90666,67 грн; у грудні 2023 року - 6451,61 грн.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та не виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за період з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року, з 28 листопада 2023 року по 02 квітня 2024 року, з 24 липня 2024 року по 25 вересня 2024 року, а також протягом строку перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у період з 29 вересня 2023 року по 28 жовтня 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 листопада 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду судом цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168.
Абзацом 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168 у редакції зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №217 від 07.03.2022, №350 від 22.03.2022, №400 від 01.04.2022, №754 від 01.07.2022, №793 від 07.07.2022, №1066 від 27.09.2022, №1146 від 08.10.2022, №43 від 20.01.2023, №836 від 09.08.2023, №1001 від 15.09.2023, №1162 від 07.11.2023, №103 від 30.01.2024, №419 від 12.04.2024, №714 від 18.06.2024, яка діяла впродовж спірних у даній справі періодів) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Також Постановою №168 (у редакції, чинній на час спірних у даній справі періодів) передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, які у тому числі: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Пунктом 11 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260 в редакції, чинній на час спірних у даній справі періодів) передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
При цьому пунктами 9, 10 Розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Згідно пункту 12 Розділу XXXIV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Отже, виплата додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, виплачується, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебуваючи безпосередньо в районах ведення (здійснення) бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають (перебували) на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого. При цьому Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода. Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.
Також положеннями Постанови №168 передбачено право військовослужбовців на виплату їм додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Конструкція зазначених вище норм передбачає, що підставами для включення військовослужбовця (в даному випадку - позивача) до наказу про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, є:
- отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
- перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Додаткова винагорода в розмірі 100000 грн виплачується відповідно до наказу командира військової частини за період перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, та у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Судом встановлено, що 07 вересня 2023 року позивач одержав мінно-вибухову травму за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме під час виконання бойових завдань у складі розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області в результаті підриву на міні, перебуваючи в засобах індивідуального захисту.
Вказане підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №693/6952, виданою військовою частиною НОМЕР_1 20 вересня 2023 року.
Отже, отримана позивачем травма є такою, що пов'язана із захистом Батьківщини.
Вказане, з огляду на зміст заяв по суті справи, визнається сторонами справи.
Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні після отриманої травми у такі періоди:
- з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року - КНП «ЦРЛ» ЗМР, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №1556;
- з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року - у КНП «Знам'янська міська лікарня», що підтверджується випискою з медичною карти стаціонарного хворого травматологічного відділення №5739;
- з 28 листопада 2023 року по 02 квітня 2024 року - у Полтавському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого та довідкою Державного некомерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» від 04 вересня 2024 року;
- з 24 липня 2024 року по 04 вересня 2024 року у Полтавському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві, що підтверджується довідкою Державного некомерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» від 04 вересня 2024 року.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що у розумінні Постанови №168 (в редакції, чинній на час перебування позивача на стаціонарному лікування у зв'язку з отриманим пораненням) позивач вважається особою, яка у зв'язку з отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувала на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (включаючи час переміщення).
В ході судового розгляду справи відповідачем не надано суду доказів того, що перебування позивача на стаціонарному лікуванні у вказані вище періоди було пов'язано не з обставинами безпосередньої його участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, за яких позивач і отримав поранення.
Відтак, позивач має право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні у вказані вище періоди.
Разом з цим суд звертає увагу на те, що як стверджується відповідачем у відзиві і визнається представником позивача у відповіді на відзив, військовою частиною НОМЕР_1 частково здійснено виплату позивачу додаткової винагороди за періоди перебування на стаціонарному лікуванні, а саме:
- за періоди з 02 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року та з 01 грудня 2023 року по 02 грудня 2023 року здійснено нарахування на банківський рахунок позивача в сумі 103118,28 грн;
- за періоди з 03 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року, з 01 березня 2024 року по 31 березня 2024 року, з 01 квітня 2024 року по 02 квітня 2024 року, з 27 липня 2024 року по 31 липня 2024 року, з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року, з 01 вересня 2024 року по 04 вересня 2024 року здійснено нарахування на банківський рахунок позивача в сумі 529677,42 грн.
Вказані обставини також підтверджуються доданими до матеріалів відзиву відомостями зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 за 23 жовтня 2024 року та за 14 лютого 2025 року.
Отже, з наведеного вбачається, що на виконання положень Постанови №168 належні позивачу кошти за перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням за спірні згідно змісту позову періоди, зокрема з 28 листопада 2023 року по 02 квітня 2024 року, з 27 липня 2024 року по 04 вересня 2024 року були виплачені відповідачем.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, саме за періоди з 28 листопада 2023 року по 02 квітня 2024 року та з 27 липня 2024 року по 04 вересня 2024 року, та в частині зобов'язання відповідача виплатити таку додаткову винагороду.
Отже, позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позову про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період перебування на стаціонарному лікуванні з 05 вересня 2024 року по 25 вересня 2024 року, то такі суд вважає безпідставними, адже в матеріалах справи наявні відомості про те, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 24 липня 2024 року по 04 вересня 2024 року з приводу повторного протезування лівої нижньої кінцівки та реабілітації, що підтверджується довідкою Державного некомерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» від 04 вересня 2024 року.
Натомість на підтвердження факту перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням саме впродовж періоду з 05 вересня 2024 року по 25 вересня 2024 року позивачем (його представником) не подано до суду жодних належних та достовірних доказів.
Відтак, позовні вимоги у вказаній вище частині також не підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за періоди з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року, а також з 24 липня 2024 року по 26 липня 2024 року (включно), то суд звертає увагу на те, що у матеріалах даної справи відсутні відомості, що така додаткова грошова винагорода була нарахована й виплачена позивачу.
При цьому у ході судового розгляду цієї справи відповідачем не наведено обґрунтованих доводів щодо безпідставності позовних вимог у вказаній вище частині.
Відтак, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у позивача права на нарахування та виплату йому додаткової винагороди з розрахунку 100000,00 грн пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року та з 24 липня 2024 року по 26 липня 2024 року (включно) в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, то суд приходить до висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування і невиплати позивачу такої додаткової винагороди за вказаний період.
Тому, суд зобов'язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за періоди з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року та з 24 липня 2024 року по 26 липня 2024 року (включно).
Отже, позов у вказаній частині підлягає задоволенню.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 29 вересня 2023 року по 28 жовтня 2023 року, то варто зазначити таке.
Відповідно до пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва).
Згідно частин першої, другої статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року №2801-XII (далі - Закон №2801-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України “Про національну безпеку України». Військово-лікарські комісії також можуть створюватися при державних та комунальних закладах охорони здоров'я.
Процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями визначено Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за №1109/15800 (далі - Положення №402 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Так, відповідно до пункту 2.1 Глави 2 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії.
Постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження) (пункт 6.11 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402).
Відповідно до абзаців четвертого, п'ятого підпункту «в» пункту 20.3 Розділу ІІ Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту:
в) «Потребує»:
відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на ____ календарних днів;
відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на ___ календарних днів.
Як зазначалось судом вище, за час несення військової служби на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), виплачується додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, яка може становити до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, при цьому, право на отримання такої додаткової винагороди також мають і військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Водночас, як визначено Постановою №168, підставами для включення військовослужбовця (в даному випадку - позивача) до наказу про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, є перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Між тим, вирішуючи питання про наявність правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн, за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 29 вересня 2023 року по 28 жовтня 2023 року, суд зауважує, що згідно з наявною у матеріалах справи довідкою військово-лікарської комісії №130 від 28 вересня 2023 року, виданою КНП «Знам'янська міська лікарня імені А.В. Лисенка» Знам'янської міської ради, військово-лікарською комісією за результатами медичного огляду позивача встановлено, що отримана ним травма відноситься до поранень середньої тяжкості і вказано, що ОСОБА_1 потребує відпустки для лікування після поранення на 30 календарних днів.
Саме вказана вище довідка слугувала підставою видачі командиром військової частини НОМЕР_1 для позивача відпускного квитка для вибуття його у відпустку за станом здоров'я терміном на 30 календарних діб з 29 вересня 2023 року по 28 жовтня 2023 року.
Отже, оскільки військово-лікарською комісією у вересні 2023 року встановлено, що отримана позивачем травма є травмою середнього ступеня тяжкості, а положеннями Постанови №168 передбачено, що включенню до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, підлягають ті військовослужбовці, які перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за період перебування у відпустці для лікування після поранення з 29 вересня 2023 року по 28 жовтня 2023 року.
При цьому суд зауважує, що обставини виплати позивачу додаткової винагороди за проходження стаціонарного лікування у зв'язку з отриманим пораненням самі по собі не свідчать про безумовне право на отримання додаткової винагороди за перебування у відпустці за станом здоров'я.
Як зазначено вище, підставою для виплати військовослужбовцю додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, за перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення є висновок (постанова) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Проте наявна у справі довідка військово-лікарської комісії №130 від 28 вересня 2023 року, видана КНП «Знам'янська міська лікарня імені А.В. Лисенка» Знам'янської міської ради, містить відомості, що ступінь тяжкості отриманої позивачем травми є середнім, а тому правові підстави для виплати позивачу такої додаткової винагороди за період перебування у відпустці саме з 29 вересня 2023 року по 28 жовтня 2023 року (згідно заявлених вимог) відсутні.
В контексті наведеного суд звертає увагу позивача і на те, що питання наявності або відсутності певного діагнозу у особи, а також визначення того, чи отримане військовослужбовцем захворювання є тяжким за результатами медичного обстеження, і чи пов'язане воно саме із захистом Батьківщини, належать до дискреційних повноважень військово-лікарської комісії, а не суду. З цього випливає і те, що суд не може і не повинен самостійно змінювати формулювання обставин, встановлених або визначених уповноваженим лікарським органом у медичній документації.
Натомість у випадку незгоди військовослужбовця з висновком ВЛК, якщо такий впливає на реалізацію його прав або обов'язків, він має право оскаржити дії/рішення ВЛК в адміністративному чи судовому порядку, і у подальшому (у разі внесення змін до відповідних довідок чи постанов ВЛК) звернутись до командира військової частини щодо перегляду попереднього рішення або виплати винагороди.
Поряд з цим у межах даної адміністративної справи позивач не надав доказів оскарження у порядку, встановленому Положенням №402, висновків ВЛК, викладених саме у довідці №130 від 28 вересня 2023 року, до ВЛК регіону або до Центральної ВЛК, тому в межах розгляду даної справи суд не може надавати оцінку законності вказаної вище довідки ВЛК.
Отже, позовні вимоги у вказаній вище частині є безпідставними й задоволенню не підлягають.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Крім цього, суд вважає за необхідне вказати, що посилання відповідача у відзиві на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позову оцінюється критично, оскільки клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом відповідачем не подавалося.
При цьому варто зауважити, що відповідачем помилково вказується про необхідність застосування у цьому спорі місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України, адже згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, норми статті 233 КЗпП України є нормами матеріального права, які визначають строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказані норми поширюють свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Верховний Суд наголосив, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Отже, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
До того ж, судом в ухвалі від 05 лютого 2025 року, якою відкрито провадження в даній справі, уже було зроблено висновок про те, що позов у даній справі подано до суду в межах тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, який у даному випадку обраховується з дня отримання позивачем (його представником) картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023-2024 роки, яка була додана до листа від 29 листопада 2024 року №693/35369, тобто коли позивачу стало відомо про порушення прав, на захист яких подано цей позов.
Стосовно посилань відповідача у відзиві на те, що позивач мав застосувати досудовий порядок врегулювання спору, у тому числі шляхом подачі рапорту про нарахування і виплату йому спірної додаткової винагороди, то суд зауважує, що у відзиві не вказано жодних норм чинного законодавства, якими встановлено механізм обов'язкового досудового врегулювання спору між військовослужбовцем і військовою частиною щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Твердження представника відповідача про те, що позивач був зобов'язаний подати рапорт про нарахування та виплату додаткової винагороди у відповідності до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, суд відхиляє, оскільки названим нормативно-правовим актом не врегульовано порядок нарахування та виплати військовослужбовцю додаткової винагороди. Вказане питання регулюється Постановою №168, яка передбачає, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). При цьому Постановою №168 не визначено, що умовою для видачі командиром (начальником) такого наказу є подання військовослужбовцем рапорту про нарахування і виплату йому додаткової винагороди.
Доводи, надані відповідачем, не спростовують доводи позову та надані на їх підтвердження докази щодо наявності у позивача права на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за періоди з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року та з 24 липня 2024 року по 26 липня 2024 року (включно).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, за періоди з 11 вересня 2023 року по 15 вересня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року та з 24 липня 2024 року по 26 липня 2024 року (включно).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 вересня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.П. Лелюк