про відмову в забезпечені позову
10 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4349/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Анісімов О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у направленні ОСОБА_1 на медичний огляд Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 , видачі повідомлення про його призов на військову службу та врученні ОСОБА_1 повістки на відправку на 01.09.2025 року о 09:00 год;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою суду від 10.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Разом з позовною заявою представником позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо привозу ОСОБА_1 на військову служба та реалізації повістки на відправку, врученої йому на 01.09.2025.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник позивача вказує, що Розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації №942-р від 03.07.2025 КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради визнано критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення, в особливий період. На підставі даного розпорядження підприємством було заброньовано працівників медичного закладу. Так, як вбачається з витягу системи ДІЯ від 23.08.2025 року ОСОБА_1 заброньований на строк до 03.07.2026. Разом з тим, 15 серпня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 видано розпорядження №7974 про необхідність ОСОБА_1 з'явитись до приміщення ТЦК та СП для уточнення облікових даних та проходження медичної комісії.
ОСОБА_1 скерував весь необхідний пакет військово- облікових документів та витягу з Резерв-Плюс про наявне бронювання в ІНФОРМАЦІЯ_4 рекомендованим листом з описом вкладеного через Укрпошту. Окрім того, на виконання вищевказаного розпорядження, ОСОБА_1 28.08.2025 добровільно явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де надав всі необхідні військово-облікові документи, витяг з Резерв-Плюс про наявне у нього бронювання, довідку з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про перебування на посаді лікаря-стоматолога лікувального відділення з 12.04.2007.
Ігноруючи відстрочку Позивача від призову на військову службу, працівники ТЦК змусили ОСОБА_1 пройти протиправний медичний огляд військово-лікарською комісією, після чого начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 було видано повідомлення керівнику підприємства про призов ОСОБА_1 на військову службу та вручено останньому повістку на відправку на 01.09.2025 о 09.00 год. Працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 не взяли до уваги ні надані Позивачем документи, ні витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 29.08.2025, у якому зазначено діюче бронювання ОСОБА_1 , а також те, що він уточнив облікові дані ще 30.07.2025.
Наголошує, що у ОСОБА_1 наявна чинна відстрочка у зв'язку з чинним бронюванням. Разом з тим, йому видано повістку на відправку («бойову» повістку) та повідомлено підприємство про його призов на військову службу. Наразі ОСОБА_1 перебуває на лікуванні та за повісткою не з'явився з поважних причин. Разом з тим, одразу після одужання він зобов'язаний буде з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 для відправки до місця військової служби. Таким чином, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову, суддя вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У частині 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 “У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)» зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 “Справа “East/West Alliance Limited» проти України»» вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 “Справа “Байсаков та інші проти України»» Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
У цій справі заявник стверджує, що у ОСОБА_1 наявна чинна відстрочка у зв'язку з чинним бронюванням. Разом з тим, йому видано повістку на відправку («бойову» повістку) на 01.09.2025 о 09.00 год. та повідомлено підприємство про його призов на військову службу.
На цій стадії судового процесу суд не може оцінювати чи то рішення, чи то дії відповідача в частині здійснення мобілізаційних заходів, надто в умовах воєнного стану, та як наслідок вважати їх такими, що містить очевидні ознаки протиправності, оскільки в іншому випадку втрачається сенс розгляду самої справи по суті, під час якого таким рішенням та діям буде надана оцінка на предмет їх правомірності.
А тому, у разі забезпечення позову, суд невиправдано перешкоджатиме діям ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснення мобілізаційних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Окрім цього, суддя звертає увагу на те, що видана ОСОБА_1 повістка на відправку фактично мала б бути реалізована шляхом його прибуття 01.09.2025 о 09.00 год. до відповідного центру комплектування та соціальної підтримки. Відповідно, станом на час подання заяви про забезпечення позову та її розгляду у суді вжиття заходів забезпечення позову в обраний заявником спосіб є недоцільним з огляду на сплив часу реалізації врученої ОСОБА_1 повістки на відправку.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та відсутність належних доказів в обґрунтування своєї заяву, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та охоронюваним законом інтересам заявника, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суддя приходить до висновку, що відсутні підстави для забезпечення позову.
Відтак, суддя вважає, що заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, керуючись статтями 150,151,154,243,248,256 КАС України, суддя -
1. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Анісімов