10 вересня 2025 року Справа № 580/10149/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в особі судді Л.В.Трофімової у письмовому провадженні розглянув заяву про забезпечення позову в адміністративній справі № 580/10149/25 до подання позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) (вул. Проспект Хіміків 50, м. Черкаси), третя особа (стягувач) ОТП Факторинг Україна (вул. Фізкультури 28, м. Київ, 01033) про забезпечення позову, постановив ухвалу.
09.09.2025 вх. №45453/25 позивач звернувся із заявою про забезпечення позову, просить: зупинити виконання виконавчого провадження №42306243 про звернення стягнення на заробітну плату, відкритого на підставі виконавчого листа у справі №2-5711/2014, до набрання законної сили рішенням суду у цій адміністративній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Інститут забезпечення адміністративного позову є механізмом, що покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, адекватних та співмірних з позовними вимогами.
Підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті під час формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося би запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Верховний Суд 06.02.2019 у справі №826/13306/18 зазначив, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо “очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх “якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, що свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими заявником вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного ч.1 статті 287 КАС України спеціальні норми встановлені Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Згідно з ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №826/12964/17 зазначила, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ, при цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду скарг.
Також, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі №911/100/18 викладено правову позицію, відповідно до якої законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною 1 статті 287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСР 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд зауважує, що підстави вважати, що дії відповідача мають очевидні ознаки протиправності, на даний час відсутні, позаяк такі обставини належать з'ясуванню саме під час розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, що учасники справи надають суду.
Суд враховує, що відповідно до ст.12 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру». Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються у порядку, встановленому зазначеним Законом України.
У постанові у ВП №42306243 від 03.07.2023 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ПАТ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості зобов'язано підприємство, установу, організацію, фізичну особу, фізичну особу - підприємця, які здійснюють відрахування з доходів боржника, зокрема: здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховувати кошти у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а у разі якщо такий строк не встановлений - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення; здійснювати відрахування із суми доходів боржника відповідно до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та ЄСВ у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням; заборонити відповідальній особі за утримання коштів з боржника самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахувань.
Відповідно до ст.128 КЗпП України під час кожної виплати заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові (ч.1). Під час відрахування із заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку (ч.2). Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і під час стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків (ч.3).
Мета судового контролю - захистити порушене право відповідної особи (позивача), виправити можливу помилку суб'єкта владних повноважень, вказати суб'єкту владних повноважень на неможливість вчинення такої помилки у майбутньому, забезпечити принцип правової визначеності для всіх осіб, які потраплятимуть у аналогічні відносини у майбутньому (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2022_11_04_Bernazuk.pdf).
Верховний Суд висновує у справі №6-951цс16: вимога вчинити дії у майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту належить тільки порушене право.
Виходячи із завдання адміністративного судочинства та цілей, що спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у заяві про забезпечення позову позивачем не наведено беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів заявника, тому підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відсутні.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 241-243, 248, 249, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили негайно після підписання.
Копію ухвали направити позивачеві.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА