10 вересня 2025 року м. Рівне №460/12931/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
доПриватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Дубенський завод гумово-технічних виробів» (далі - ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів", відповідач) про стягнення адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені у загальній сумі 351224,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, чим порушив вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Так, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становить 161 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 171747,87 гривень. Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність і мають працювати на робочих місцях - 6, працевлаштовано - 4, не працевлаштовано - 2 особи. Отже, норматив не був виконаний, відповідач не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю, що згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" є підставою для сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 351224,48 грн. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 31.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування цієї позиції вказує, що ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» були вжиті всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XІI, а саме: створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи, але фактично не працевлаштовано більшу кількість осіб з інвалідністю з причин незалежних від нього, а саме через те, що такі особи для працевлаштування не звертались, Дубенська філія Рівненського обласного центру зайнятості протягом 2024 року (з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року) не направляла осіб з інвалідністю з числа безробітних та шукачів роботи для можливого працевлаштування на вакантні посади, а єдину особу з інвалідністю, яка була направлена Рівненською філією Рівненського обласного центру протягом 2024 було працевлаштовано. Факти відмови особам з інвалідністю у працевлаштуванні впродовж 2024 року відсутні. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд робить такі висновки.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо формування акту перевірки, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Судом досліджено наявні у справі документи та з'ясовано наступне.
Як вбачається з Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за рік становить 161 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 171 747,87 гривень. Відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність і мають працювати на робочих місцях 6, працевлаштовано 4, а не працевлаштовано 2 особи. На даній підставі позивачем зроблено висновок про виникнення у відповідача обов'язку сплатити адміністративно-господарські санкції, за безпідставну відмову у працевлаштуванні осіб з інвалідністю санкції в сумі 343495,73 грн. та пені в сумі 7728,75 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, всього у сумі 351224,48 грн.
При цьому, відповідно до матеріалів справи протягом 2024 року (з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року) в ПрАТ «Дубенський завод ГТВ» були наявні 5 (з березня 7) актуальних вакансій для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку на робоче місце (вакансію) підсобного робітника.
ПрАТ «Дубенський завод ГТВ» згідно Порядку подання форми звітності №3-РЗ «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» затвердженого наказом Міністерства економіки України 12 квітня 2022 року №827-22, протягом усього 2024 року регулярно подавались до Дубенської філії Рівненського обласного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії), про наявність актуальних вакансій для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, а саме: 03.01.2024. 01.02.2024, 01.03.2024, 01.04.2024, 01.05.2024, 03.06.2024, 01.07.2024, 01.08.2024, 02.09.2024, 01.10.2024, 01.11.2024, 02.12.2024.
Наявність актуальних вакансій для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку на робоче місце (вакансію) підсобного робітника в ПрАТ «Дубенський завод ГТВ» підтверджується листами Дубенської філії Рівненського обласного центру зайнятості вих.№15-148 від 20.02.2025 р. та вих. №15-652 від 08.08.2025 р.
Дубенська філія Рівненського обласного центру зайнятості протягом 2024 року (з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року) не направляла осіб з інвалідністю з числа безробітних та шукачів роботи для можливого працевлаштування на вакантні посади до ПрАТ «Дубенський завод ГТВ», що підтверджується листом Дубенської філії Рівненського обласного центру зайнятості вих. №15-652 від 08.08.2025 р.
Крім того, з метою працевлаштування на підприємстві осіб з інвалідністю, ПрАТ «Дубенський завод ГТВ» протягом 2024 року (з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року) додатково інформував Рівненську філію Рівненського обласного центру про наявні актуальні вакансій для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку на робоче місце (вакансію) підсобного робітника.
Рівненська філія Рівненського обласного центру протягом 2024 року направила на працевлаштування одну особу з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, а саме: направлення на працевлаштування № 17012207270003010 від 15.08.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був прийнятий на роботу згідно наказу від 15.08.2024 №122-К.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема змісту позовної заяви, відповідачем було працевлаштовано 4 особи з інвалідністю, доказів відмови відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених на вакантні посади, позивачем суду не надано.
Отже, суд погоджується, що відповідачем належним чином були виконані вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а робочі місця протягом 2024 року залишились вакантними з незалежних від ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» причин. Відповідач здійснив необхідні заходи по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, зокрема, створив робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформував відповідні установи, але фактично не працевлаштував осіб з інвалідністю з незалежних від нього причин, зокрема через відсутність достатньої кількості звернень осіб з інвалідністю та бездіяльністю державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю тощо.
Суд також бере до уваги, що у відповідача наявними були вакансії підсобного робітника, що передбачають пакування гумових відходів, переробку гуми (п.1.1 додатків до звітів форми№3-ПН). Згідно інформації з відкритих джерел відповідач - ПрАТ «Дубенський завод ГТВ», здійснює виробництво гумової продукції (гумових килимків, брудоочисних систем, гумових шлангів та інших виробів) шляхом переробки зокрема невулканізованих гумових сумішей в листах, пластинах, смужках, різної сортності у готові вироби. Матеріал є важким (3-4 тони гуми в зміну), робота із ним пов'язана у працівників різних спеціальностей із опрацюванням гуми заготовками по 10-12 кг, перекладення, перенесення, нарізання, транспортування; робота із ножем для зняття валків із гладких вальців, по 8 годин роботи на ногах із заготовками із гуми від 1,5 кг до 21 кг, рух прес-форм у пресі, які мають вагу 150-180 кг в залежності від виду продукції, робота із високими тисками (від 250 АТМ) та температурами (від 140 С і вище). Всі вищеперераховані роботи передбачають істотне фізичне навантаження на руки, ноги та спину, що логічно враховується пошукачами роботи, зокрема особами з інвалідністю при прийнятті рішення щодо доцільності звернення для працевлаштування.
Оцінюючи правомірність нарахованих адміністративно-господарський санкцій та додатково нарахованої пені в загальній сумі 351224,48 грн. суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно із ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, коли такі звернення відсутні, примусове працевлаштування суперечить нормам Конституції України, зокрема ст. 43 Конституції України.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», №5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 12.04.2022 № 827-22 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».
Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. За висновком суду зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.
У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Виходячи з викладених норм законодавства, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. Наявність саме таких обставин підтверджується матеріалами справи. Отже, відповідачем належним чином були виконані вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а фактів відмови судом не встановлені.
Зважаючи на викладене, та враховуючи що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, однак робочі місця протягом 2024 року залишились вакантним з незалежних від ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» причин, Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за безпідставну відмову у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Відповідно до частин 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного акціонерного товариства «Дубенський завод гумово-технічних виробів» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 10 вересня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Замкова, 10 А/1,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 13979356)
Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Дубенський завод гумово-технічних виробів" (вул. Млинівська, 69,м. Дубно,Дубенський р-н, Рівненська обл.,35603, ЄДРПОУ/РНОКПП 02971506)
Суддя Д.П. Зозуля