Справа № 420/8668/25
08 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питання про надання відстрочки, про визнання протиправними дії, щодо відмови у наданні відстрочки від призову,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо відмови у наданні відстрочки від призову - ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати протокол № 11 від 24 лютого 2025 року комісії з питання про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати комісію з питань про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак відповідачем протиправно було відмовлено у її наданні, не зважаючи на те, що позивачем подані усі необхідні для цього документи.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/8668/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питання про надання відстрочки, про визнання протиправними дії, щодо відмови у наданні відстрочки від призову.
У відзиві на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 наголошено, що заявлені вимоги не стосуються ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також те, що законодавець для надання відстрочки встановив виключний перелік обставин та в цьому переліку відсутня така обставина, як фактичне проживання дитини з батьком, чи проживання дитини з батьком за згодою сторін, або у разі визначення місця проживання дитини з батьком. Також зазначено, що описово-мотиваційна частина позову не містить належного обґрунтування (яке б містило посилання на норми Закону) підстав незаконності рішення про відмову в наданні відстрочки.
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питання про надання відстрочки відзив не наданий.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питання про надання відстрочки із заявою про оформлення довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.4 ч.1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
До заяви ОСОБА_1 додано, крім інших рішення Любашівського районного суду Одеської області від 29.09.2016р. по справі №507/644/15-ц, відповідно до якого шлюб зареєстрований у Бобрицькій сільській раді Любашівського району Одеської області 22.07.2006 року (актовий запис №07) між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи орган опіки та піклування Любашівської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини відмовлено; рішення апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2016 року в справі №507/644/15-ц, яким скасовано рішення Любашівського районного суду Одеської області від 29.09.2016 року в частині визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в іншій частині рішення залишено без змін.
24.02.2025р. за результатами розгляду заяви позивача ІНФОРМАЦІЯ_6 зазначено Повідомленням № 704, що протоколом від 24 лютого 2025 року № 11 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що позивач підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» частина 1 пункт 4, згідно поданої заяви та переліку документів, встановлено, що за рішенням суду від 22.03.2016 року, визначене місце проживання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , біля батька, але це не є підставою для надання Вам відстрочки, так як це не затверджено в постанові Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні регулюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон України №3543-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно зі ст. 22 Закону України №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 23 даного Закону визначено перелік військовослужбовців, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та яким може бути надана відстрочка від військової служби.
Особами, що мають право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 4 ч. 1 статті 23 Закону України №3543-XII, є, зокрема, військовозобов'язані (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин), жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560, з подальшими змінами).
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частинами першою, п'ятою статті 150 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до частини першої статті 151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини визначений статтею 157 Сімейного кодексу України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Абзацом першим частини четвертої статті 157 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
При цьому, згідно з частинами першою, другою статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Отже, Сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають (перебували) вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Зміст вказаних норм також свідчить про те, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини (дітей).
У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав на те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків, не доводить факт відсутності участі іншої особи (матері/батька) у вихованні дитини. Це означає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, і як наслідок визначення місця проживання дитини із батьком, не є обставинами, що підтверджують факт самостійного виховання/утримання батьком дитини, отже зазначене не є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у розумінні п. 4 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Надане позивачем рішення Апеляційного суду Одеської області від 22.03.2016 року в справі №507/644/15-ц, яким скасовано рішення Любашівського районного суду Одеської області від 29.09.2016 року, та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з ОСОБА_1 , не є належним доказом, що підтверджує, що мати не приймає ніякої участі в утриманні та вихованні дитини тощо.
Тобто, позивачем разом із заявою про відстрочку від призову не надано інших належних, достатніх доказів/документів, які б підтверджували відсутність участі матері у вихованні та утриманні неповнолітньої дитини, як і не наведено обставин, підтверджених документально, які свідчать про об'єктивні причини, за яких мати дитини не бере відповідної участі у вихованні/утриманні дитини, та/або докази позбавлення матері дитини материнських прав.
Водночас, позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до відповідачів з приводу вказаного питання, належним чином обґрунтувавши підстави заяви, та надавши необхідні докази, що підтверджують те, що мати дитини у дійсності не бере жодної участі у її вихованні та утриманні.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За таких обставин, суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питання про надання відстрочки, про визнання протиправними дії, щодо відмови у наданні відстрочки від призову, не підлягають задоволенню з вище окреслених підстав.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, ст. ст. 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питання про надання відстрочки, про визнання протиправними дії, щодо відмови у наданні відстрочки від призову, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення складено 08.09.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю. В. у відпустці, у період з 30.05.2025 року по 27.06.2025 року, з 15.08.2025 року по 22.08.2025 року, а також на лікарняному з 07.07.2025р. по 08.08.2025 р. включно.
Суддя Харченко Ю.В.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питання про надання відстрочки, про визнання протиправними дії, щодо відмови у наданні відстрочки від призову, - відмовити.
08.09.25..