Справа № 420/22375/25
09 вересня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від 15.07.2025 року адміністративний позов залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність усунути недоліки у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску.
На виконання ухвали суду від 15.07.2025 року представником позивача подано клопотання, в якому просить поновити строк звернення до суду та відкрити провадження у справі.
Представник позивача, покликаючись на судову практику наполягає на тому, що строк звернення до суду із вказаним позовом, позивач не пропустив, в силу вимог чинного законодавства, а також отримання позивачем, належного та допустимого документу, з якого стало відомо про нараховані суми, та їх складові.
Вирішуючи дане питання, суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьої статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю, зокрема, частиною другою статті 233 КЗпП України.
Так, у справі № 260/3564/22 Верховний Суд вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положення частини п'ятої статті 122 КАС України чи Кодексу законів про працю України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).
Верховний Суд зазначив, що до 19 липня 2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Поруч із цим, приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
З огляду на викладене, суддя зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Однак, суд звертає увагу, що після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Крім цього, питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата, дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно матеріалів даної справи, 08.07.2025 представник позивача подав до Одеського окружного адміністративного суду даний позов, який містить вимоги в тому числі щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року.
Відтак, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення військовослужбовцем останній вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Отже, враховуючи те, що позивач щомісячно отримувала грошове забезпечення в період з 19.07.2022 р. по травень 2023 р., через що мала можливість знати та вчиняти дії щодо з'ясування розміру складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням, а також порівняти, чи змінюються оклади з січня календарного року їх виплати.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З матеріалів справи вбачається, що позивач почала вживати заходи для з'ясування складових грошового забезпечення лише з квітня 2025 року. В цей період її представником до відповідача був направлений запит про надання інформації щодо розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення.
До суду з позовною заявою представник позивача звернувся 08 липня 2025 року.
В свою чергу, збирання доказів та очікування відповіді від відповідача понад строки, які встановлені законом не є належною підставою для поновлення строку. Отримання позивачем листа-відповіді від 01.05.2025 р. на звернення представника позивача не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в розглядуваному випадку.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), суддя доходить висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду в частині, що стосується періоду з 19.07.2022 по 20.05.2023 не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Суддя зазначає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Представником позивача на підтвердження зазначених обставин належних та відповідних доказів не надано.
Отже, заява представника позивача про поновлення процесуального строку на звернення до суду є необґрунтованою.
Згідно з частиною четвертою статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, в тому числі у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву).
Тобто, у разі повернення позовної заяви у зв'язку з неподанням особою у визначений судом строк заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними (ч. 2 ст. 123 КАС України), суд повинен застосувати приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
З урахуванням того, що вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані судом неповажними, у відповідності до вимог п.9 ч.4 ст.169 КАС України, суддя вважає за необхідне позовну заяву в частині позовних вимог:
«визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.» - повернути позивачу.
Щодо іншої частини позовних вимог, суддя вважає за можливе прийняти даний адміністративний позов до розгляду та відкрити провадження у справі.
Позовна заява підсудна Одеському окружному адміністративному суду та подана у строк, встановлений законом. Підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви відповідно до ст.169 КАС України, а також підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно зі ст. 170 КАС України не встановлено.
Частиною 1 ст.12 КАС визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч.7 ст.262 КАС України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву
Відповідно до ч.2, 6 ст.12 КАС України та оцінюючи справу за критеріями, переліченими у ч.3 ст.257 КАС України, які суд враховує при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження, суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 160, 161, 171, 248, 257-261 КАС України, суддя
В задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву в частині позовних вимог:
«визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.» - повернути позивачу.
Прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Встановити позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
Встановити відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
Відповідно до вимог ч.3 ст.162 КАС України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.6 ст.162 КАС України). Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Встановити учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань (ст. ст. 166-167 КАС України).
Звернути увагу учасників справи, що надання доказів відбувається в порядку ст.79 КАС України, а витребування доказів - згідно ст.80 КАС України.
Суд зазначає, що у випадку направлення до суду, у встановлених КАС України випадках заяв по суті справи з доказами по справі, шляхом направлення їх засобами поштового зв'язку, необхідно повідомити суд на його електрону адресу, телефон, факс про надіслання відповідних заяв засобами поштового зв'язку.
Витребувати у відповідачів по справі - військової частини НОМЕР_1 інформацію щодо проходження служби ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), а саме:
накази про прийняття на службу, звільнення зі служби;
довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.07.2022 р. в розрізі періодів та складових грошового забезпечення, в тому числі за рішенням суду;
інформацію щодо нарахованої та виплаченої грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії за вказаний період;
довідку про усі види виплат, які належали позивачу при звільненні в розрізі їх виду, суми, періоду виплати.
Зобов'язати відповідача - військову частину НОМЕР_1 надати до суду витребувані докази у строк для подання відзиву.
У разі неотримання судом відповідних заяв та доказів з урахуванням встановлених нормативів строків пересилання поштових відправлень та відсутності повідомлень іншими засобами зв'язку, суд буде вирішувати питання про подальший розгляд справи у встановлені в ухвалі суду строки.
Копію ухвали направити учасникам справи, разом з інформацією про їхні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за вебадресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України - http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя П.П. Марин