09 вересня 2025 року № 320/2175/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративний справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 44Г, код ЄДРПОУ 39451835) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» звернувся у Київський окружний адміністративний суд із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання рішення протиправним та його скасування, у якому просить суд:
-визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 01154410702 від 14.10.2024 та № 01154420702 від 14.10.2024.
Процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі.
Протокольною ухвалою суду від 03.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 ухвалено повернутись до стадії підготовчого провадження після початку розгляду справи по суті у адміністративній справі № 320/2175/25 та вирішити у підготовчому судовому засіданні клопотання відповідача щодо виклику свідка.
У подальшому, протокольною ухвалою суду від 23.05.2025 ухвалено закрити підготовче провадження та перейти до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 19.06.2025 суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Окрім цього, 23.09.2025 до Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача, із змісту якого вбачається відсутність заперечень щодо продовження розгляду справи у письмовому провадженні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головне управління ДПС у м. Києві провело документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» щодо дотримання податкового, валютного законодавства, законодавства про єдиний внесок та іншого законодавства за відповідні періоди. За результатами перевірки 10.09.2024 складено Акт №102486/Ж5/26-15-07-02-02-03/39451835, який ТОВ “ДК “Каскад» отримало 11.09.2024. Як зазначає сторона позивача, 23.09.2024 Товариство подало заперечення щодо висновків Акта, проте контролюючий орган залишив їх без змін і 07.10.2024 надіслав повідомлення про розгляд заперечення. У подальшому, 18.10.2024 позивач отримав податкові повідомлення-рішення №01154410702 та №01154420702 від 14.10.2024 про порушення норм Податкового кодексу України та П(С)БО 15, 16, складені на підставі висновків Акта перевірки. Позивач не погодився з повідомленнями-рішеннями та 31.10.2024 подав скаргу до Державної податкової служби України. Надалі, 20.12.2024 скаргу залишено без задоволення, рішення отримано 27.12.2024. Прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.10.2024 №01154410702 та №01154420702 відбулося внаслідок невизнання ГУ ДПС у м. Києві Договорів №23-025 та №23-026 договорами факторингу. Як вбачається, сторона позивача зауважує, що в Акті зазначено, що відступлення права вимоги з дисконтом не є факторингом, а окремим видом правочину, тоді як у Рішенні стверджується, що відступлення права вимоги не є окремим видом договору, а можливо лише через договір факторингу, однак позивач вважає, що висновки Акта перевірки не відповідають законодавству України. Як зазначено, Товариство з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» уклало Договори №23-025 та №23-026 з метою отримання коштів внаслідок оплатного передання свого права грошової вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ», а не для безпосереднього передання права вимоги. Суб'єктами договорів є: клієнт - Товариство з обмеженою відповідальністю “ДК “Каскад», фінансова установа (фактор) - Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ», боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю “Європейське ощадне товариство». Статут та свідоцтво про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» підтверджують статус фінансової установи, що надає послуги факторингу. У позові вказано, що ціна договору становить 174 801 326,04 грн, а відступлене право вимоги - 205 648 618,87 грн. Новий кредитор зобов'язаний сплатити цю суму Первісному кредитору (ТОВ “ДК “Каскад») шляхом перерахування коштів на його рахунок. За Договором №23-026 ціна договору - 414 890 440,95 грн, відступлене право вимоги - 488 106 401,12 грн, сплата також здійснюється Первісному кредитору. Таким чином, сторона позивача зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» надало Товариству з обмеженою відповідальністю “ДК “Каскад» фінансування під відступлення права грошової вимоги на суму 693 755 019,99 грн за плату 589 691 766,95 грн, яка здійснювалася шляхом дисконту 104 063 253,04 грн. Позивач вважає, що твердження контролюючого органу про “відсутність доказів надання фінансової послуги» є безпідставним та не відповідає фактичним даним і Рішенню про розгляд скарги. За Договором №23-025 плата за фінансову послугу становила 30 847 292,83 грн (різниця між заборгованістю та ціною договору), а за Договором №23-026 - 73 215 960,17 грн. Згідно з Узагальнюючою податковою консультацією від 22.11.2013 №697, операції з відступлення права вимоги (факторингу) є операціями особливого виду, і податок на прибуток застосовується за п.153.5 ст.153 ПК України, якщо договори відповідають ЦК України. Тобто, договори факторингу визнаються підвидом договору з відступлення права вимоги, а не окремим видом договору. Отже, сторона позивача зазначила, що твердження в Акті перевірки, що ці договори не можуть бути договорами факторингу, суперечить висновкам Верховного Суду, Узагальнюючій податковій консультації та Рішенню про розгляд скарги, яке підтверджує можливість відступлення права грошової вимоги з дисконтом лише по договору факторингу.
Таким чином, представник позивача зазначив, що податкові повідомлення-рішення №01154410702 та №01154420702 підлягають скасуванню з підстав, викладених у позові, та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
06.02.2025 року від уповноваженого представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити. Так, сторона відповідача вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» неправомірно відобразило у фінансовій звітності операції з відступлення права вимоги. На думку податкового органу, підприємство завищило інші операційні витрати (рядок 2180) на 693 755 020 грн та одночасно завищило інші операційні доходи (рядок 2120) на 589 691 767 грн. Унаслідок таких дій, на переконання відповідача, відбулося заниження податку на прибуток на 11 909 778 грн і завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на 37 897 822 грн. Відповідач вважає, що позивач порушив вимоги Податкового кодексу України (п. 14.1.255, п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134), а також положення (стандарти) бухгалтерського обліку 15 “Доходи» та 16 “Витрати». Саме ці порушення стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
14.02.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова відповідь на відзив, із змісту якої вбачається, що сторона позивача вважає, що укладені з ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» договори є саме договорами факторингу, а не простою цесією. Сутність операції - фінансування клієнта (Каскаду) під відступлення права грошової вимоги, де плата фактору встановлена у формі дисконту (різниці між номінальною та реальною вартістю боргу). Позивач додає, що: дисконт є винагородою фактора і відповідає практиці Верховного Суду; доходи (589,7 млн грн) та витрати (693,7 млн грн), відображені у звітності, узгоджуються з нормами НП(С)БО 15 “Дохід», 16 “Витрати» та 13 “Фінансові інструменти»; вимога податкової показати у звітності “неіснуючу» дебіторську заборгованість у розмірі номіналу боргу (693,7 млн грн) є неправомірною, оскільки реальною сумою зобов'язань є лише ціна договору (589,7 млн грн). Таким чином, позивач доводить, що бухгалтерський облік був здійснений коректно, дисконт правомірно визнається оплатою послуг фактора, а висновки відповідача у акті перевірки - суперечливі та безпідставні. Окрім цього, позивач вважає, що за договорами ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» надало ТОВ “ДК “Каскад» послуги з фінансування під відступлення права грошової вимоги на суму 693 755 019,99 грн за плату 589 691 766,95 грн. Ця плата фактично відбулася шляхом надання знижки (дисконту) у 104 063 253,04 грн. Отож представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» вказав, що доводи відповідача у відзиві є суперечливими, порушують принципи визначеності й обґрунтованості та не можуть бути підставою для скасування податкових повідомлень-рішень.
Позиція сторін по справі, висловлена у судовому засіданні.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» у судовому засіданні надав усні пояснення по справі, підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі та звернути увагу на положення договору про відступлення права вимоги за договором залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного повернення.
Представник відповідача Головного управління Державної податкової служби у місті Києві у судовому засіданні надав усні пояснення та просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на доводи й мотиви, викладені у відзиві.
Щодо показів свідка у судовому засіданні.
Суд зазначає, що свідок надала покази під присягою та будучи попередженою про кримінальну відповідальність передбачену ст. 384, 385 КК України, у тому числі за введення суду в оману, що підтверджується розпискою та присягою свідка, яка міститься у матеріалах справи.
Так, у підготовчому судовому засіданні 23.05.2025 було проведено допит свідка - аудитора ОСОБА_1 . Свідок під час допиту зазначила, що в ході перевірки були надані два договори про відступлення прав вимоги, укладені між ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» та ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». За цими договорами право вимоги щодо надання фінансової допомоги ТОВ “ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» було передано новому кредитору - ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». Основна сума наданих коштів не впливала на фінансовий результат підприємства, а нараховані відсотки враховувалися при визначенні фінансового результату. Свідок підкреслила, що договір є договором правонаступництва, а не факторингу, і в наданих документах відсутній доказ, що це саме договір факторингу. ОСОБА_1 пояснила, що з урахуванням договору про відступлення прав вимоги правомірно було знято з фінансового результату 693 млн грн із витрат та 589 млн грн з інших доходів, а на маржу, яка виникла на цій операції, документів не надано і підтверджуючого акту не існує. Свідок також додала, що економічна доцільність операції полягала у відображенні активу, який виник як заборгованість на момент перерахування коштів ТОВ “ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО», і що підприємство не відображало це як витрату. Щодо дебіторської заборгованості, свідок зазначила, що згідно з договором ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» повинно сплатити ТОВ “Каскад» 589 млн грн, тоді як у акті перевірки відповідач вказував суму 693 млн грн. Різниця в 104 млн грн є винагородою, яка не відображена в бухгалтерському обліку, і могла б бути врахована лише за наявності акту винагороди фактору, якого немає. Таким чином, ОСОБА_1 зазначила, що договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, і відсутні документи на підтвердження різниці між сумами.
Встановлені судом фактичні обставини.
Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» щодо дотримання вимог податкового, валютного законодавства, законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за відповідні періоди.
Під час перевірки встановлено, що охоплювані періоди становили: податкове та валютне законодавство - з 01.04.2017 по 31.12.2023; єдиний внесок - з 23.10.2014 по 31.12.2023.
За результатами перевірки складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 10.09.2024 №102486/Ж5/26-15-07-02-02-03/39451835, який ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» отримав 11.09.2024.
З Акту випливає, що перевіркою встановлено, ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» порушило: Підпункт 14.1.255 пункту 14.1 ст.14, п. 44.1 ст.44, підпункт 134.1.1 пункт 134.1 ст.134 Податкового кодексу України №2755-VI, пункти 6, 7, 20 П(С)БО 16 “Витрати» та пункти 5 і 7 П(С)БО 15 “Доходи», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 11 909 778 грн, зокрема за 2023 рік - 11 909 778 грн, та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на 37 897 822 грн, у тому числі за 2023 рік - 37 897 822 грн.; П. 63.3 ст.63 Кодексу та п. 8.1- 8.4 Наказу №462, не повідомивши контролюючий орган про об'єкти оренди (нежитлові приміщення) за основним місцем обліку.
23.09.2024 представник позивача подав до Головного управління ДПС у м. Києві заперечення щодо висновків, викладених в Акті перевірки, у яких вказав, що ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» було правомірно відображено операцію з фінансування під відступлення права вимоги (факторингову операцію) як факторингову операцію. Представник зазначив, що за укладеними договорами ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» надало ТОВ “ДК “Каскад» послуги з фінансування під відступлення права грошової вимоги за плату, яка з боку ТОВ “ДК “Каскад» відбувалася шляхом надання знижки (дисконту) від суми виступленого боргу, що повністю відповідає ч. 1 ст. 1077 ЦК України. Плата за надану фінансову послугу за Договором № 23-025 становила дисконтну різницю між розміром заборгованості та ціною договору у сумі 30 847 292,83 грн. За Договором № 23-026 плата ТОВ “ДК “Каскад» за надану послугу факторингу становила різницю між розміром заборгованості Боржника (488 106 401,12 грн) та ціною договору (414 890 440,95 грн) - 73 215 960,17 грн.
Контролюючий орган не погодився із зазначеними запереченнями та залишив висновки Акту перевірки без змін, направивши на адресу позивача Повідомлення про розгляд заперечення від 07.10.2024 №35355/Ж12/26-15-07-02-02-09.
У подальшому, 18.10.2024 ТОВ “ДК “Каскад» отримало:
-податкове повідомлення-рішення від 14.10.2024 № 01154410702 про порушення пп.14.1.255. п.14.1 ст. 14. п.44.1, ст.44, пп. 134.1.1, п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.6, 7. 20 ПСБО 16 “Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, п.5 та п. 7 П(С)БО 15 “Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290.
-податкове повідомлення-рішення від 14.10.2024 № 01154420702 про порушення пп.14.1.255, п.14.1 ст. 14, п.44.1, ст.44, пп.134.1.1, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.6, 7. 20 ПСБО 16 “Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, п.5 та п.7 П(С)БО 15 “Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290.
Встановлено, що позивач не погодився з наведеними податковими повідомленнями-рішеннями та 31.10.2024 звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України.
20.12.2024 Державна податкова служба України прийняла рішення №38126/6/99-00-06-01-01-06 про залишення скарги ТОВ “ДК “Каскад» без задоволення, яке було отримано позивачем 27.12.2024.
Судом також встановлено перерахування коштів до ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» на підставі Договору № 29-10/3/2021 залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення від 29 жовтня 2021 року та Договору № 02-12/2021 залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення від 02 грудня 2021 року на суму 76 6000 000 гривень.
У матеріалах справи міститься копія Договору № 23-025 про відступлення права вимоги за договором залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, який укладений 29.09.2023 між ТОВ “ДК “Каскад» та ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ».
Суд встановив, що у відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Розмір Заборгованості Боржника станом на день підписання Сторонами цього Договору становить 205 648 618,87 грн.
Згідно з змісту Акту приймання-передачі прав вимоги від 29.09.2023 (Додаток № 1 до Договору № 23-025) вбачається, що ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» (Первісний кредитор) передало, а ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» (Новий кредитор) прийняло право вимоги за Договором №02-12/2021 від 02 грудня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення на підставі Договору №23-025 від 29 вересня 2023 року про відступлення права вимоги. Сторони підтвердили передачу та прийняття прав вимоги даним Актом.
Крім того, матеріали справи містять копію Договору № 23-026 про відступлення права вимоги за договором залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, який укладений 29.09.2023 між ТОВ “ДК “Каскад» та ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ».
У відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Розмір Заборгованості Боржника станом на день підписання Сторонами цього Договору становить 488 106 401,12 грн.
Згідно з змісту Акту приймання-передачі прав вимоги від 29.09.2023 (Додаток № 1 до Договору № 23-026) вбачається, що ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» (Первісний кредитор) передало, а ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» (Новий кредитор) прийняло право вимоги за Договором №29-10/3/2021 від 29 жовтня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення на підставі Договору №23-026 від 29 вересня 2023 року про відступлення права вимоги. Сторони підтверджують передачу та прийняття прав вимоги.
Окрім цього, встановлено, що у бухгалтерській довідці № 45 від 29.09.2023 по операції “відступлення права вимоги» сума 414 890 440,95 грн. вказана як дохід. У бухгалтерській довідці № 46 від 29.09.2023 відображено дохід в сумі 174 801 326,04 грн.
До того ж, матеріали справи містять копію звіту про фінансові результати за 2020, 2021, 2023 роки, копію узагальнюючої податкової консультації щодо оподаткування податком на прибуток операцій з відступленням права вимоги (факторингу), копію Договору №02-12/2021 від 02 грудня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, додаткові угоди до нього та копію Договору №29-10/3/2021 від 29 жовтня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, додаткові угоди до нього.
Водночас судом досліджено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ», з якого вбачається, що до видів його економічної діяльності належать: інші види кредитування (64.92), фінансовий лізинг (64.91) та надання інших фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (64.99).
Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» від 11.09.2018 № 1603 підтверджується статус вказаного ТОВ як фінансової установи.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Релевантні джерела права, оцінка та висновки суду.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюється, зокрема система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI.
Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.
Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Як встановлено судом, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» щодо дотримання вимог податкового, валютного законодавства, законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за відповідні періоди.
Під час перевірки встановлено, що охоплювані періоди становили: податкове та валютне законодавство - з 01.04.2017 по 31.12.2023; єдиний внесок - з 23.10.2014 по 31.12.2023.
За результатами перевірки складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 10.09.2024 №102486/Ж5/26-15-07-02-02-03/39451835, який ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» отримав 11.09.2024.
У подальшому, 18.10.2024 ТОВ “Девелоперська компанія “Каскад» отримало:
-податкове повідомлення-рішення від 14.10.2024 № 01154410702 про порушення пп.14.1.255. п.14.1 ст. 14. п.44.1, ст.44, пп. 134.1.1, п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.6, 7. 20 ПСБО 16 “Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, п.5 та п. 7 П(С)БО 15 “Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290.
-податкове повідомлення-рішення від 14.10.2024 № 01154420702 про порушення пп.14.1.255, п.14.1 ст. 14, п.44.1, ст.44, пп.134.1.1, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.6, 7. 20 ПСБО 16 “Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, п.5 та п.7 П(С)БО 15 “Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290.
Правомірність зазначених податкових-повідомлень рішень оскаржується позивачем в судовому порядку.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не оскаржується безпосередньо порядок проведення перевірки.
Ключовим питанням, яке підлягає розгляду в суді є правомірність податкових-повідомлень рішень контролюючого органу з огляду на правильне відображення доходів та витрат в бухгалтерському обліку позивача за результатами укладення Договору від 29.09.2023 № 23-025 «Про відступлення права вимоги за договором залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення» (далі - Договір № 23-025) та Договору від 29.09.2023 № 23-026 «Про відступлення права вимоги за договором залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення» (далі - Договір № 23-026) та визначення їх правової природи.
Так як спірним у цій справі є визначення правової природи зазначених вище договорів контролюючим органом, суд вважає за необхідне вказати на розмежування понять договору факторингу, договору відступлення права вимоги та договору купівлі-продажу права вимоги.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
На час виникнення спірних правовідносин, визначення факторингу було передбачено статтею 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III “Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторингом вважалось придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Також, за приписами частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Абзацом 2 цієї ж частини визначено, що клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Також, частиною 2 статті 1077 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 “Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, приписами частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність» визначено, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони, а саме клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III (далі - Закон № 2664-ІІІ) (на час виникнення спірних правовідносин), норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Разом з тим, пунктом 65 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14.12.2021 № 1953-IX (далі - Закон № 1953-IX) (на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фінансовою установою є юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором. Не є фінансовими установами надавачі супровідних послуг, які одночасно не надають також фінансові послуги, а також інші особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» від 11.09.2018 №1603 підтверджується статус вказаного ТОВ як фінансової установи.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
За змістом пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ факторинг є фінансовою послугою.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Аналогічний підхід щодо застосування норм права наведено і у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18.
Суд звертає увагу, що Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» втратив чинність 01.01.2024, на підставі Закону України № 1953-IX від 14.12.2021, однак, на час виникнення спірних правовідносин, був чинний та підлягає застосуванню. Відтак, висновки Верховного Суду з посиланням на цей Закон, суд вважає релевантними.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
Аналогічний підхід щодо застосування норм права наведено і у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18.
Судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, на підставі якого діє ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» як фінансова установа, видами економічної діяльності, яку здійснює Товариство є зокрема: 64.92 Інші види кредитування; 64.91 Фінансовий лізинг; 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення).
Згідно з п. 64 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова послуга - це операція або декілька операцій, пов?язаних однією правовою метою, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавач такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц, за змістом п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії» факторинг є фінансовою послугою.
Як встановлено судом, предметом Договору № 23-025 та Договору № 23-026 відповідно до п.2.1. розділу 2 є право вимоги. Так п. 2.1. указаних Договорів визначено, що Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цими Договорами.
Тобто правом вимоги, яке ТОВ “ДК “Каскад» відступило під фінансування ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ», є саме право грошової вимоги до Боржника.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 розділу 4 Договору № 23-025 ціна договору складає 174 801 326,04 грн. Відступлене право вимоги - 205 648 618,87 грн. Новий кредитор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору (ТОВ “ДК “Каскад») ціну договору в розмірі, визначеному в п.4.1 цього Договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Первісного кредитора.
Зі свого боку, за п.п. 4.1, 4.2 розділу 4 Договору № 23-026 ціна договору складає 414 890 440,95 грн. Відступлене право вимоги - 488 106 401,12 грн. Новий кредитор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору (ТОВ “ДК “Каскад») ціну договору в розмірі, визначеному в п.4.1 цього Договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Первісного кредитора.
Отже, за укладеними договорами ТОВ “ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» надало ТОВ “ДК “Каскад» послуги з фінансування під відступлення права грошової вимоги у розмірі 693 755 019,99 грн за плату у розмірі 589 691 766,95 грн, яка з боку ТОВ “ДК “Каскад» відбувалася шляхом надання знижки (дисконту) від суми відступленого боргу у розмірі 104 063 253,04 грн.
Суд погоджується з твердженням позивача, що стаття 628 Цивільного кодексу України України прямо закріплює застосування в цивільному законодавстві доктрини «превалювання сутності над формою». Так само як і стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 Nє 996-XIV відповідно до якої принципом бухгалтерського обліку є, зокрема, превалювання сутності над формою, за яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Вказана доктрина застосовується як один з принципів бухгалтерського обліку, за яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. У випадку невідповідності юридичної форми її економічній сутності перевага надається останній.
Разом з тим суд звертає увагу, що Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно із частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Поряд із цим згідно із частиною третьою статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звідси вбачається, що право вимоги є об'єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як установлено у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.
Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.
Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.
Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).
Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.
Ураховуючи наведене відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі 906/1174/18, від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги. Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.
Як судом вже зазначено раніше, обов'язковими ознаками договору факторингу є як надання фінансування фактором клієнту, так і повернення фінансування клієнтом фактору, причому з оплатою клієнтом цієї фінансової послуги (близькі за змістом висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 48; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, пункт 20). У випадку купівлі-продажу права вимоги такі ознаки відсутні.
Таким чином, суд вважає, що з огляду на специфіку факторингу, якщо в договорі зазначено, що одна зі сторін має тільки обов'язок передати іншій стороні право грошової вимоги до третьої особи (боржника), а інша сторона договору має тільки зобов'язання прийняти це право вимоги та сплатити за нього певну грошову суму, то такий договір не можна визнати договором факторингу, адже в цьому договорі не передбачено зобов'язання однієї сторони з надання в розпорядження іншій стороні грошових коштів за плату та зобов'язання іншої сторони щодо здійснення оплати за фінансові послуги, а розмір дисконту є ціною продажу цього майнового права, визначеною з урахуванням ліквідності цього майнового права.
Відповідно, Договори № 23-025 та № 23-026 від 29 вересня 2023 року про відступлення права вимоги не є договорами факторингу, а є договорами купівлі -продажу права вимоги.
Щодо відображення в бухгалтерському обліку доходу та витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до п.п.14.1.255 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями відступлення права вимоги операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
При цьому платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених зазначеними вище документами.
Згідно з п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Статтею 2 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (надалі- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складення фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Виходячи з вимог п. 2. ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.
Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі по тексту - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку): первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку. Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів, створеннях відповідно до вимог цього Положення.
Згідно з п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (далі по тексту - П(С)БО 16 «Витрати») витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Відповідно до п. 7 ПСБО 16 «Витрати» - витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходів, для отримання якого вони здійснені.
Згідно до п.20 ПСБО 16 «Витрати»- До інших операційних витрат включаються:- витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи";- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних- боргів;- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка;- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;- інші витрати операційної діяльності.
Відповідно до П(С)БО 15 визначено наступне: 1) п. 5. Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. 2) п. 7. Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами; 3) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 4) чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 5) інші операційні доходи; 6) фінансові доходи; 7) інші доходи.
До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.
До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування с: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України.
Судом встановлено, що станом на укладання договорів відступлення права вимоги від « 29» вересня 2023 року з ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» дебіторська заборгованість перед ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» складала 693 755 019.99 гривень. Згідно з даними оборотно-сальдової відомості по рахунку 3771 «Розрахунки з іншими дебіторами», встановлено що ТОВ «Девелоперська компанія «Каскад» списано ДТ заборгованість ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» на всю суму заборгованості у розмірі 693 755 019,99 гривень.
В подальшому виникла заборгованість по договорам відступлення права вимоги від « 29» вересня 2023 року перед TOB «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ».
Отримано від ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» по договору відступлення права вимоги в 2023 році грошові кошти в розмірі 59 000 000 грн., згідно платіжних доручень від 11.12.2023 №130 на суму 17 500 000 грн., від 27.12.2023 №131 на суму 18 000 000 грн., від 28.12.2023 №132 на суму 16 000 000 грн., від 29.12.2023 №132 на суму 7 500 000 гривень.
Станом на 31.12.2023 рахується дебіторська заборгованість по рахунку 3771 у розмірі 530691766,99 грн. перед ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ», строк погашення відповідно до договорів відступлення права вимоги 31.12.2024 року. На підстав викладеного в Звіті про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) (форма №2) за 2023 рік в рядку «Інші операційні доходи 2120» відобразило суму 589691766,95 грн., та в рядку «Інші операційні витрати 2180» відобразило суму 693 755 019,99 гривень. В бухгалтерському обліку здійснено наступні проведення : ДТ 3771 КТ 71 на суму 589 691 766,95 гривень, (відображено доходи). ДТ 94 КТ 3771 на суму 693 755 019,99 гривень, (списано дебіторську заборгованість на витрати).
В зв'язку з тим, що договори Про відступлення права вимоги за договорами залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення від 29.09.2023 № 23-025, від 29.09.2023 № 23-026 не відповідають умовам факторингу, а в бухгалтерському обліку TOB «Девелоперська компанія «Каскад» операції з відступлення права вимоги повинно було відобразити наступними проводками, а саме: по ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» НОМЕР_1 на суму 693 755 019,99 грн. ДТ 3771 (ДТ заборгованість TOB «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» по договорам відступлення права вимоги) КТ 3771 на суму 693 755 0і9,99 грн. (закриття ДТ заборгованості по договорам відступлення права вимоги по ТОВ «СВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО»), по ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» ДТ 3771 ( ДТ заборгованість ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» по договорам відступлення права вимоги) на суму 693 755 019,99 грн. КТ 311 надходження коштів від ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» по договорам відступлення права вимоги) на суму 693 755 019.99 грн.
Ураховуючи наведене ТОВ «Девелоперська компанія «Каскад» безпідставно завищено в Звіті про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) (форма №2) за 2023 рік рядок «Інші операційні доходи 2120» на суму 589 691 767 грн., та рядок «Інші операційні витрати 2180» на суму 693 755 020 гривень.
Таким чином, суд погоджується із твердженням відповідача, що перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.04.2017 по 31.12.2023 встановлено його заниження на суму 11 909 778 грн., в тому числі. за 2023 на суму 11 909 778 гривень та встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2023 рік у загальній сумі 37 897 822 гривень, що і призвело до наслідків у вигляді прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень рішень.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 01154410702 від 14.10.2024 та № 01154420702 від 14.10.2024 не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоперська компанія “Каскад» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 44Г, код ЄДРПОУ 39451835) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Копію рішення направити сторонам справи (їх представникам).
Суддя Вісьтак М.Я.