про відмову в забезпеченні позову
09 вересня 2025 року м. Київ 320/41255/25
Київський окружний адміністративний суду в складі судді Жукової Є.О., розглянувши заяву про забезпечення позову, подану після відкриття провадження у справі
за позовомОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви на відстрочку від призову від 08 липня 2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" за заявою на відстрочку від призову від 08 липня 2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
29 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову його, ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Позивач, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову покликається на протиправність дій та бездіяльність працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 та звертає увагу суду, що у разі, якщо ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, останній набуде юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку, передбачену пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, вже не буде можливим.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.09.2025, заяву передано на розгляд судді Жукової Є.О.
Повно та всебічно оцінюючи аргументи викладені в заяві про забезпечення позову та надані на їх підтвердження документи, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 “Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо “очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх “якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20): розумності вимог заявника щодо забезпечення позову; обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно з законом.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач виходить з очевидної протиправності дій та бездіяльності працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач, посилаючись на вимоги пункту 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, вважає дії відповідача протиправними.
Більше того, на думку ОСОБА_1 , працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 неодноразово вчиняли протиправні дії та бездіяльність, які були спрямовані на відмову у наданні останньому відстрочки, постійно вигадуючи нові підстави для відмови у наданні відстрочки, про що, на думку позивача, свідчать різні відповіді про відмову у наданні відстрочки при наявності одних і тих документів та підстав на відстрочку від призову, а саме повідомлення від 20.06.2025р. №181, повідомлення від 02.05.2025р. №133, інформаційний лист від 31.07.2025р. №7018 і це свідчить про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання своїх безпосередніх обов'язків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560 та від 23.02.2022р. №154.
Враховуючи викладене вище, слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якому зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Варто враховувати правову позицію викладену правову позицію викладена у постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року відповідно до якої для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Так, долучені заявником до заяви про забезпечення позову документи жодним чином не підтверджують ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах, на які останній посилається в заяві про забезпечення позову, а лише певних чином обґрунтовують його позицію відповідно до поданої позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Більше того, заявником не було надано доказів на підтвердження вжиття ІНФОРМАЦІЯ_3 заходів щодо вручення повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направлення заявника для проходження військової служби до військової частини, тощо.
Водночас, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними, в свою чергу, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Повно та всебічно дослідивши аргументи, викладені в заяві про забезпечення позову та надані на їх підтвердження документи, суд приходить до висновку, що підстави, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову, викладені у заяві про забезпечення позову та як наслідок забезпечення позову у спосіб, який пропонує заявник - не підтверджені належними та допустимими доказами та фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Поряд з цим, суд наголошує, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізованою у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.