09 вересня 2025 року Київ Справа №320/49855/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області, в якому просить суд:
1. Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598) щодо відмови ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )) у прийнятті декларації від 21.06.2024року про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації.
2. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598) повторно розглянути декларацію ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) від 21.06.2024року про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації є протиправною та такою, що порушує її права. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
03.12.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що 20.08.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України №3897-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України" (далі - Закон України № 3897). З 25.08.2024 набрали чинності окремі пункти Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3897, зокрема, громадяни російської федерації та громадянам республіки білорусь, які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону України "Про громадянство України" і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні , якщо строк виконання поданого зобов'язання сплив. З огляду на положення п. 5 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону від 20.08.2024 № 3897-IX, а також те, що строк виконання зобов'язання позивача спливає лише 08.01.2026 року, жодних правових наслідків для позивача у вигляді скасування рішення про оформлення набуття громадянства України не настало і остання продовжує бути громадянином України, права позивача не порушено. Отже, у даному випадку подання декларації про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з неможливістю отримати документ про припинення громадянства з незалежних від позивача причин є необґрунтованими та передчасними, а відмова у прийнятті такої декларації - правомірною
06.12.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що прийняття зазначеного Закону №3897-ІХ не виключає можливості у позивача звернення до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства рф. Окрім цього, відсутність у позивача паспорта громадянина України ставить її у невизначене становище, а прийняття 20.08.2024 Закону №3897-ІХ будь - яким чином таку невизначеність не усуває.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
08.01.2024 відповідачем прийнято рішення стосовно позивача про оформлення набуття громадянства України відповідно до ч. 1 ст. 8 визначено Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III (надалі - Закон № 2235-III).
08.06.2023 позивачем подано зобов'язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство російської федерації (далі - рф.) і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф.
Датою набуття позивачем громадянства України є 08.01.2024, тому позивач повинна протягом двох років з моменту набуття громадянства України виконати зобов'язання щодо припинення громадянства рф.
26.06.2024 позивач звернулася до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із декларацією про відмову від громадянства рф у зв'язку із наявністю в неї незалежних причин неотримання документу про припинення іноземного громадянства рф, а саме консульські та дипломатичні установи рф припинили свою роботу в Україні на невизначений термін.
Листом від 02.07.2024 № М-1027/6/8010-24/8010.4.1/1743-24 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачу відмовлено в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф .
За посиланнями позивача, позивачем вчинялися дії з метою припинення громадянства російської федерації (звернення до відповідних консульських відділів посольств рф у Молдові, Грузії, Республіки Вірменії), однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від позивача причин.
Таким чином позивач вважає, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною та такою, що порушує її права, а тому звертається з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до Конституції України визначає Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" (далі Закону №2235-III).
Згідно ч.1 ст.1 Закону №2235-III, громадянство України це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 6 Закону №2235-III підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (ч.1 ст.8 Закону №2235-III).
Згідно ч.5 ст.8 Закону №2235-III іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (ч.1 ст.1 Закону №2235-III).
Відповідно до ч.12 ст.8 Закону №2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №2235-III декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.9 Закону №2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури (ч.1 ст.1 Закону №2235-III).
При цьому, відповідно до статті 19 федерального Закону "Про громадянство російської федерації", вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону.
Слід зазначити, що стаття 32 вказаного Закону, яка визначає прядок подання заяв з питань громадянства російської федерації, встановлює наступне.
Заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичне представництво або консульська установа російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.
Водночас, з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. Усі дипломатичні відносини з рф розірвано. Це означає, що посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність, що унеможливлює отримання позивачем документа про припинення громадянства.
Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами.
Отже, з наведеного слідує, що у зв'язку із розірванням дипломатичних зв'язків між Україною та російською федерацією та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни.
Звернення до посольств росії в інших країнах з метою виходу з громадянства є об'єктивно неможливим для громадянина рф, який проживає на території України та не має паспорта громадянина України, що унеможливлює виїзд за кордон. У цьому контексті вимога звернення до дипломатичних установ рф в інших державах є такою, що створює беззаперечну перешкоду у реалізації прав і свобод позивача на території України, громадянство якої вона набула.
Суд звертає увагу на те, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи на оформлення припинення громадянства іноземної держави з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре, та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом № 2235.
У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позивач має право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.
Поряд із тим, визначення поняття декларація про відмову від іноземного громадянства узгоджується з положеннями ст. 16 Європейської конвенції про громадянство, відповідно до якої держава-учасниця не може зумовлювати набуття або збереження її громадянства відмовою від іншого громадянства або його втратою, якщо така відмова чи втрата є неможливою або не може розумно вимагатися.
За наведених обставин, відмова від іноземного громадянства, не може розумно вимагатись відповідно до ст. 16 Європейської конвенції про громадянство, оскільки наведені позивачем обставини (неможливість отримати згідно процедури російської федерації документ про відмову від громадянства рф за місцем проживання позивача на території України внаслідок припинення роботи дипломатичних представництв рф на території України) є достатньо вагомими для висновку про неможливість виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), як підставу для подання позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства.
Ураховуючи вказані положення Закону №2235-III та встановлені судом фактичні обставини, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови у прийнятті поданої позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства, тому така відмова є протиправною.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, суд зазначає наступне.
Так, згідно з п. 10 ч. 2 ст. 248 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, з огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз приписів КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Так, суди зобов'язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальних стандартів демократичного суспільства. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів "згідно із законом" означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Суд зобов'язаний застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України. Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Таку позицію щодо меж дискреції суб'єкта владних повноважень неодноразово підтримувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 9901/619/18 і від 04 лютого 2020 року у справі №П/9901/871/18), а також Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №2040/7713/18 тощо.
Повернення декларації, як зазначає ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області у своєму листі, було зумовлено відсутністю передбачених законодавством підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Водночас матеріали справи та факт того, що посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність, що унеможливлює отримання позивачем документа про припинення громадянства, та неможливість виїзду позивача за межі України свідчать про протилежне.
Інші підстави для неприйняття такої декларації відсутні в матеріалах справи.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп., який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, оформлене листом від 02.07.2024 № М-1027/6/8010-24/8010.4.1/1743-24 щодо відмови ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) від 21.06.2024 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства із врахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.