09 вересня 2025 року м. Київ справа №320/42190/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Київській області, ГУ ПФУ в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ГУ ПФУ у Київській області, ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 21.04.2023р. №104550005907, та відповідно зобов'язання відповідача-1 призначити позивачці пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років згідно ст. 55 ЗУ №796-12 з 14.04.2023р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вона станом на 01.01.1993 року проживала та працювала на території посиленого радіоекологічного контролю більше чотирьох років та необхідний страховий стаж. Проте відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що за результатами вивчення долучених позивачем до заяви, не підтверджено постійне проживання особи не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993. А тому оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії та повідомлено, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 29.12.1987, оскільки наданий диплом НОМЕР_1 від 29.12.1987 не завірений підписами директора, секретаря та печаткою підприємства.
Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно із статтею 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення", умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", потерпілим від Чорнобильської катастрофи, а саме:
- особам, які евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році зі зменшенням пенсійного віку на 10 років;
- особам, які евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році зі зменшенням пенсійного віку на 8 років за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років (4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років).
* Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення.
Статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття).
Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і таких, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
Відповідно до частини 3 статті 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Частиною 3 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до положень статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846, визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема:
- документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Згідно із пунктом 2 статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №797-XII передбачено, що особам які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, а саме: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
Період проживання заявниці у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 03 роки 07 місяців 00 днів, що не заперечується сторонами.
Водночас за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 від 29.12.1987, оскільки вищезазначений документ не завірений підписами директора, секретаря та печаткою підприємства.
Приписами ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно вимог частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна норма передбачена пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж працівника є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
На момент навчання позивача правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 № 2778-VIII «Про народну освіту» (далі - Закон № 2778-VIII).
Відповідно до статті 42 Закону № 2778-VIII професійно-технічні навчальні заклади є основною школою професійно-технічної освіти молоді і формування гідного поповнення робітничого класу.
За приписами статті 44 Закону № 2778-VIII головними завданнями професійно-технічних навчальних закладів є, зокрема, підготовка для народного господарства всебічно розвинених, технічно освічених і культурних молодих кваліфікованих робітників, які володіють професійною майстерністю, відповідають вимогам сучасного виробництва, науково-технічного прогресу і перспективам їх розвитку.
Особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою (частина 2 Закону № 2778-VIII).
Як вбачається з предмету спору дослідженню підлягає правомірність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1985 по 29.12.1987 згідно диплому НОМЕР_1 від 29.12.1987 в Канівському культурно-освітньому училищі, яке перейменоване на Канівське училище культури.
Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Як слідує з копії диплому НОМЕР_1 від 29.12.1987, позивач навчався з 01.09.1985 по 29.12.1987 в Канівському культурно-освітньому училищі за спеціальністю «культурно-освітня робота», здобула кваліфікацію «клубний працівник».
Згідно мотивування вказаного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.04.2023 №104550005907 до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 29.12.1987 згідно диплому НОМЕР_1 від 29.12.1987, оскільки вищезазначений документ не завірений підписами директора, секретаря та печаткою підприємства.
На підтвердження періоду навчання, позивачем до суду подано довідку відокремленого структурного підрозділу «канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», у якій зазначено, що позивач дійсно навчалась у період з 01.09.1985 по 29.12.1987 у Канівському культурно-освітньому училищі за спеціальністю «культурно-освітня робота».
Суд акцентує, відповідач відповідно до наданих йому законом повноважень, не вправі самовільно встановлювати період навчання позивача, оскільки такий період закріплений відповідними документами про його зарахування на навчання та про відрахування його з числа студентів навчального закладу.
Разом із тим, наявність сумнівів у відповідача, як територіального органу ПФУ щодо достовірності поданих документів для призначення пенсії може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду навчання у повному обсязі до страхового стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Натомість жодних дій щодо перевірки сумнівних обставин чи інформації викладеної в документах позивача суб'єктом владних повноважень вчинено не було.
Разом із тим, незважаючи на подані позивачем документи, на підтвердження навчання у спірний період, відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу період навчання в період з 01.09.1985 по 29.12.1987 згідно диплому НОМЕР_1 від 29.12.1987, внаслідок чого відмовив у призначенні пенсії зі знайденням пенсійного віку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення від 21.04.2023 №104550005907 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням періоду навчання з 01.09.1985 по 29.12.1987 у пільговому обчисленні, що дає право на зменшення пенсійного віку є протиправним та підлягає скасуванню, а спірні періоди повинні бути зараховані до пільгового стажу роботи позивача для призначення пенсії.
Водночас, щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем.
Вирішення питань про призначення та виплата пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення» відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України і є їх дискреційними повноваженнями.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) від 10.07.2024 №101650006259 від 21.04.2023 №104550005907 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ), що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» період навчання навчався з 01.09.1985 по 29.12.1987 в Канівському культурно-освітньому училищі.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) від 14.04.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) 20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.