09 вересня 2025 року справа №320/38523/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсією з моменту призначення пенсії (21.09.2019 року);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати - за період з 21.09.2019 по день фактичної виплати недоплаченого розміру пенсії;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 всі судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом цієї справи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років призначену згідно вимог Закону України №2262-ХІІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби а контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» із сум грошового забезпечення.
Вказує, що відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років, позивачу було нараховано пенсію, однак, виплачено лише 23610,00 грн.
Вважає, що відповідач безпідставно обмежив розмір пенсії максимальним розміром.
Відповідач правом подачі відзиву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою в якій просив здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум.
Листом відповідач повідомив, що розмір пенсії становить 23610,00 грн. Повідомив, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ) передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 01.10.2011 №3668-VI.
Відповідно до положень ст. 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 20.07.2022 по справі №340/2476/21.
Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Отже, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Відповідно до ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 по справі №1-12/2003).
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14 зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Щодо вимоги позивача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати - за період з 21.09.2019 по день фактичної виплати недоплаченого розміру пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Докази щодо відмови позивачу у виплаті пенсії на виконання даного судового рішення відсутні, відтак спору щодо цих виплат не існує.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, як передчасні.
Що ж стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, суд відмічає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Чучковських» укладено договір про надання правової допомоги від 03.02.2022, у відповідності до якого адвокат приймає на себе зобов'язання, серед іншого надати правову допомогу клієнту в усіх адміністративних справах, що стосуються клієнта (далі договір).
Згідно із наведеного договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар. Розмір гонорару та строки його виплати указані в окремому Додатку до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.
В матеріалах судової справи наявна квитанція про сплату позивачем гонорару адвокату в сумі 20000,00 грн.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи щодо співмірності витрат, заявлених до стягнення, що були понесені позивачем на правничу допомогу, представник відповідача вказує на те, що даний спір відноситься до справ незначної складності, а станом на час подання цих пояснень адвокатом в інтересах інших військовослужбовців до цього ж суду подано 41 абсолютно ідентичних позовів.
Суд при оцінці таких доводів представника відповідача наголошує, що надання адвокатом правової допомоги іншим особам щодо аналогічних спірних правовідносин не є та не може бути підставою для формування висновку про неспівмірність витрат, які заявлені до стягнення.
Обставини введення правового режиму воєнного стану в Україні та суб'єктний статус відповідача правоохоронний орган спеціального призначення, також не можливо розцінювати через призму наявності підстав для зменшення суми витрат, понесених позивачем на правничу допомогу.
При цьому, суд відмічає, що адвокатом на надання правової консультації, підготовку адвокатських запитів (збір доказів по справі), підготовку безпосередньо позовної заяви до суду витрачено 4 години робочого часу.
За таких обставини, суд вважає, що необхідно стягнути кошти, понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., які підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розподіл судового збору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від його сплати (ч. 13 ст.5 Закону України «Про судовий збір»).
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 КАС України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 з 21.09.2021 року максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та провести виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 21.09.2021 з урахуванням раніше виплачених коштів.
4. Стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. на користь ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.