09 вересня 2025 року № 320/47332/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служби безпеки України, про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання нечинним звіту, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 12.03.2024 року № 456-к про створення комісії;
визнати звіт комісії, яка утворена розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 12.03.2024 року № 456-к протиправним та недійсним;
визнати протиправним та скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 31.05.2024 року № 1027-к про звільнення ОСОБА_1 з державної служби - консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки;
поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби - консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки;
стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня, наступного за днем звільнення, по день ухвалення судом рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно звільнено її з посади та державної служби з підстав наявності в неї громадянства іншої країни, оскільки зазначені обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами. Крім того, позивач не погоджується із розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України про створення комісії, вважає, що створення такої комісії здійснено з перевищенням повноважень, а всі прийняті нею рішення, зокрема, звіт, є протиправними та недійсними.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що до компетенції та повноважень Апарату Верховної Ради України не віднесено встановлення фактів наявності у державних службовців громадянства іноземної держави або набуття ними громадянства іноземної держави під час проходження державної служби. Водночас, лист Служби безпеки України є належним та допустимим доказом набуття чи існування у позивача громадянства іншої держави, оскільки можливість встановлення факту набуття іноземного громадянства передбачена положеннями Законів України «Про Службу безпеки України» та «Про контррозвідувальну діяльність», та допоки цей лист уповноваженого органу невизнаний судом незаконним.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивача звільнено із займаної посади та з державної служби правомірно, оскільки факт наявності у державного службовця громадянства іншої держави є підставою для припинення державної служби та, відповідно, звільнення з посади. В свою чергу, отримання від Служби безпеки України інформації про встановлення факту набуття позивача громадянства іноземної держави є достатньою підставою для звільнення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Службу безпеки України.
Третьою особою надано пояснення щодо суті позовних вимог, в яких зазначається, що за результатами перевірки встановлено факт наявності у ОСОБА_1 громадянства іноземної держави, у зв'язку з чим Служба безпеки України проінформувала відповідача про зазначені обставини. З огляду на викладене, Служба безпеки України вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
За згодою сторін суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 17 серпня 2006 року перебувала у трудових відносинах з Апаратом Верховної Ради України на різних посадах, а з листопада 2019 року обіймала посаду консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 83, пункту 2 частини першої, частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу» розпорядженням Апарату Верховної Ради України від 31.05.2024 № 1027-к звільнено ОСОБА_1 31 травня 2024 року з посади державної служби - консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки у зв'язку з із втратою права на державну службу внаслідок встановлення факту наявності у неї громадянства іноземної держави. Підстава: звіт Комісії, утвореної розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 456-к від 12.03.2024 року.
Не погодившись зі звільненням та прийнятими розпорядженнями, позивач звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону України «Про державну службу»).
За приписами пунктів 2, 5, 9 частини першої статті 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням, зокрема, таких принципів:
законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.
Державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції (пункти 1, 2, 7, 9 частини першої статті 8 Закону України «Про державну службу»).
Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про державну службу'право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: 1) магістра - для посад категорій «А» і «Б»; 2) бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії «В».
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державну службу'на державну службу не може вступити особа, яка: 2) в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена; 3) має судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; 4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади; 5) піддавалася адміністративному стягненню за правопорушення, пов'язане з корупцією, - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили; 6) має громадянство іншої держави; 7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення; 8) підпадає під заборону, встановлену Законом України «Про очищення влади».
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу», згідно із пунктом 1 частини першої якої державна служба припиняється, у разі втрати права на державну службу або його обмеження.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.
Частиною другою статті 84 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
З системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з моменту отримання інформації про факт набуття державним службовцем громадянства іноземної держави суб'єкт призначення повинен невідкладно у триденний строк прийняти рішення про припинення державної служби та звільнити таку особу з посади.
Як встановлено судом, до Апарату Верховної Ради України надійшов лист т.в.о. начальника Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 01.03.2024 №2/3/23-6006дск, в якому повідомлено, що Департаментом у ході реалізації завдань, пов'язаних із контррозвідувальним захистом органів державної влади від розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав та охороною державної таємниці, отримано інформацію щодо передумов до витоку з Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки в умовах збройної агресії російської федерації проти України відомостей з обмеженим доступом.
Встановлено, що консультант секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , державний службовець категорії «В», має громадянство російської федерації (паспорт серії НОМЕР_1 , ИНН (идентификационный номер налогоплательщика) НОМЕР_2 , що підтверджується, у тому числі, інформацією, розміщеною на офіційних електронних ресурсах (сайтах) органів державної влади російської федерації.
Департаментом зазначено, що з урахуванням викладеного, а також постійного проживання близьких родичів ОСОБА_1 (батька, матері та рідної сестри, яка працює у правоохоронних органах рф) на тимчасово окупованій території АР Крим, існують передумови витоку з Комітету до країни-агресора можливих відомостей у сфері національної безпеки, оборони та розвідки та запропоновано вжити заходів реагування відповідно до Закону України «Про державну службу».
До вказаного повідомлення долучено протокол огляду від 07.02.2024, згідно з яким об'єктом огляду була інформація, розміщена на офіційному сайті «федеральная налоговая служба россии» та інтернет-ресурсі «проверка паспорта на действительность», який є інформаційним та проводить пошук по актуальним базам «федеральная миграционная служба россии». Після введення особистих даних ОСОБА_1 отримано відповідь про те, що паспорт громадянина рф серії НОМЕР_1 є дійсним та про наявність ідентифікаційного коду громадянина рф ОСОБА_1 - НОМЕР_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1 частини першої статті 8, пунктів 8, 13 частини другої статті 17, частини другої статті 19 Закону України «Про державну службу», підпункту 2 пункту 14 Положення про Апарат Верховної Ради України, з метою прийняття об'єктивного та неупередженого рішення щодо порушеного у листі Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 01.03.2024 №2/3/23-6006дск питання, Керівником Апарату Верховної Ради України розпорядженням від 12.03.2024 № 456-к утворено комісію у складі наступних працівників Апарату Верховної Ради України: ОСОБА_2 - заступник Керівника Апарат Верховної Ради України, голова Комісії; Діденко Василь Борисович - керівник Першого відділу, член Комісії; Краснощок Оксана Василівна - керівник Управління кадрів, член Комісії.
В ході здійснення перевірки отриманої інформації Комісією отримано доповідну записку ОСОБА_1 від 14.03.2024, у якій остання зазначила, що особисто документи для отримання громадянства російської федерації чи іншої іноземної країни не подавала; документи для отримання паспорта та ідентифікаційного коду російської федерації чи іншої іноземної країни не подавала; паспорт громадянина російської федерації чи іншої іноземної країни особисто не отримувала; не володіє інформацією про подання третьою особою документів для отримання таких документів на її ім'я та погодилась пройти поліграф.
Комісією також отримано доповідну записку керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки ОСОБА_3 від 14.03.2024, який повідомив, що немає інформації щодо наявності у консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки ОСОБА_1 громадянства російської федерації чи іншої іноземної країни.
Крім того, головою Комісії надіслано лист від 19.03.2024 №12/8-2024/60179дск до Департаменту контррозвідки Служби безпеки України з проханням надати підтверджуючі документи, які підтверджували б факт подвійного громадянства консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки ОСОБА_1 та лист від 26.04.2024 №78дск - до Управління державної охорони України з проханням перевірки інформації про наявність громадянства російської федерації у ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Управління державної охорони України від 21.05.2024 №1/3-2077дск, Управлінням підтверджено, що відповідно до листа Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 10.05.2024 №2/3/2-10587дск консультант секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , державний службовець категорії «В», має громадянство російської федерації (паспорт серії НОМЕР_3 ).
На підставі викладеного, 29.05.2024 року Комісією складено звіт, яким рекомендовано Керівнику Апарату парламенту звільнити ОСОБА_1 із займаної посади.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» до завдань Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
За приписами пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.
В свою чергу, статтею 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» визначено, що для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право, зокрема: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.
Судом встановлено, що факт наявності у ОСОБА_1 громадянства іноземної держави встановлений за результатами перевірки, проведеної Службою безпеки України в межах визначених законом повноважень.
Поданими доказами у справі, які містять гриф обмеження доступу «для службового користування», підтверджується, що позивач отримувала документи, які підтверджують належність до громадянства іноземної держави, а також їй було присвоєно податковий ідентифікаційний номер на території цієї держави. Зокрема, третьою особою надано копії протоколу огляду, витягу з єдиного державного реєстру платників фізичних осіб станом на 07.02.2024.
Таким чином, дослідивши подані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що інформація щодо наявності у позивача громадянства іноземної держави є такою, що отримана в межах виконання покладених на Службу безпеки України завдань та у спосіб, передбачений законодавством.
Суд зазначає, що попри те, що позивач категорично заперечує правомірність розпорядження від 31.05.2024 № 1027-к та звільнення внаслідок отриманої від Служби безпеки України інформації про факт наявності у неї громадянства рф, позивачем таких обставин не спростовано.
Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на спростування наявності подвійного громадянства позивачем не надано, а матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, відповідачем правомірно прийнято рішення про звільнення позивача з посади за пунктом 2 частини першої та частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із втратою права на державну службу внаслідок встановлення факту наявності у неї громадянства іншої держави.
Щодо твердження позивача про протиправність та необхідність скасування розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 12.03.2024 № 456-к про створення комісії та визнання звіту комісії недійсним суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби здійснюють, зокрема, в інших державних органах або в разі прямого підпорядкування окремій особі, яка займає політичну посаду, - керівник апарату (секретаріату).
Відповідно до пунктів 8, 13 частини другої статті 17 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі та умов контрактів про проходження державної служби (у разі укладення); здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.
Згідно з пунктом 14 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, Керівник Апарату, окрім іншого, забезпечує діяльність Апарату відповідно до Регламенту Верховної Ради України та цього Положення; здійснює загальне керівництво, організацію і координацію роботи структурних підрозділів Апарату.
Як зазначалось вище, до Апарату Верховної Ради України надійшов лист т.в.о. начальника Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 01.03.2024 №2/3/23-6006дск з повідомленням про те, що консультант секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки ОСОБА_1 має громадянство російської федерації.
Керівником Апарату Верховної Ради України з метою прийняття об'єктивного та неупередженого рішення щодо порушеного у листі Департаменту контррозвідки Служби безпеки України питання створено комісію. Комісія утворена у складі не менше трьох членів.
Посада позивача відноситься до посади державної служби категорій «В», а тому комісія була утворена розпорядженням Керівника Апарату як керівником державної служби.
Аналізуючи вищезазначене, слід зауважити, що Положення про Апарат Верховної Ради України чи Законом України «Про державну службу» не врегульовано механізми чи процедури звільнення державного службовця у разі набуття таким службовцем іноземного громадянства.
Водночас, вказаними нормативними актами не заборонено керівнику державної служби ініціювати, в межах наданих повноважень, перевірку з метою встановлення певних обставин, пов'язаних із дотриманням службової дисципліни в державному органі та умов проходження працівниками державної служби.
Таким чином, позивачем не доведено належними доказами, а судом не встановлено, протиправність розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 12.03.2024 № 456-к про створення комісії, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Що стосується позовної вимоги про визнання звіту Комісії протиправним та недійсним, то суд звертає увагу, що обов'язковою ознакою рішень чи дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
В той час, висновки, викладені у звіті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків для позивача, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для нього та має лише рекомендаційний характер. Тому оцінка звіту та викладеним у ньому висновкам може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого звіту.
Таким чином, звіт Комісії від 29 травня 2024 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, тому його висновки не можуть бути предметом спору.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доводи позивача, викладені в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач при видачі оскаржуваних розпоряджень діяв пропорційно, обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині позову відсутні.
Позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними вимогами, а тому також не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служби безпеки України (вул. Володимирська, буд.33, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00034074) про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання нечинним звіту, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати, - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.