27 серпня 2025 рокуСправа №160/17383/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
13 червня 2025 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:
визнати протиправним рішення про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 047150028662 від 16.12.2024 щодо зарахування відповідного трудового стажу ОСОБА_1 та право виходу на дострокову пенсію за віком відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та скасувати його;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області призначити пенсію за віком відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , починаючі з 16.12.2024.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 10 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила достроково призначити пенсію за віком відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №047150028662 від 16.12.2024 року ОСОБА_1 відмовлено в призначені дострокової пенсії за віком відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Додатково повідомлено про періоди роботи, які не зараховані до страхового стажу.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №047150028662 від 16.12.2024 року щодо відмови в призначені дострокової пенсії за віком відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та щодо незарахування відповідного трудового стажу ОСОБА_1 , у зв'язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/17383/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, залучено до участі у справі №160/17383/25 у якості відповідача-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
18 червня 2025 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
19 червня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
10 липня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№36632/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.
Абзацом 5 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком згідно з абзацом першим пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058 додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
Відповідно до пункту 2.18 Порядку визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.
У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/ або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Повноваження консультативно-дорадчих комісій надавати висновок про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення повноліття передбачено Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917.
Для отримання такого висновку жінка має звернутись із відповідною заявою до керівництва закладу охорони здоров'я, в якому її дитина перебувала на обліку, одночасно надавши документи, які б дали можливість встановити медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення цього віку. Такими документами, зокрема, є медична картка дитини, консультаційні висновки спеціалістів, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини в закладах охорони здоров'я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, тощо.
Абзацом третім статті 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
При цьому, за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 , інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.
Згідно з пунктом 14 Положення №1317, причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
Абзацом 11 підпункту 5 пункту 2.1 розділу II Порядку передбачено, що при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
В свою чергу, пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058 має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, вважаємо, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (розгляд заяви позивача від 10.12.2024 та прийняте рішення) є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції та законах України, а відтак, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії є безпідставними та необґрунтованими чинним законодавством, та такими, що не підлягають до задоволення.
Враховуючи, що надані позивачем до органів Пенсійного фонду документи для призначення дострокової пенсії за віком, а саме, висновок ЛКК №330 про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку - не містить реквізитів (вихідного номера документа), а медичний висновок №6 від 06.03.2002, який виданий після досягнення шестирічного віку - не придатний для сприйняття його змісту (скан-копія документа здійснена неналежним чином, а саме, підпис лікуючого лікаря та печатка зображена не в повному обсязі), тому органами Пенсійного фонду, з врахуванням вимог Закону №1058 щодо порядку, умов та підстав набуття права для призначення дострокової пенсії за віком, прийняте рішення від 16.12.2024 №047150028662 про відмову в призначенні пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю за відсутності підстав для її призначення, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058.
Окрім того, як вбачається з матеріалів доданих позивачем до заяви про призначення дострокової пенсії за віком, у період з 01.01.1992 по 31.03.1992 та з 01.04.1992 по 13.07.1992, вона працювала на території РРФСР.
Пунктом 2.9 Порядку №22-1 визначено, що документи видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Враховуючи, що позивачем документи, які підтверджують її стаж роботи з 01.01.1992 по 31.03.1992 та з 01.04.1992 по 13.07.1992 в російській федерації, як це передбачено Порядком підтвердження наявного трудового стажу, до органів Пенсійного фонду не надано, вказане унеможливлює встановлення її стажу роботи у цей період, а отже, на думку представника відповідача-1, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16.12.2024 №047150028662, про відмову в зарахуванні позивачці періоду роботи до страхового її стажу є правомірним.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
11 липня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив вх.№36780/25, в якій представник позивача не погоджується з доводами представника відповідача-1 та зазначає наступне.
Зі змісту статті 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" випливає, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Таким чином, та обставина, що позивач отримувала компенсацію як особа, що здійснювала догляд за престарілим, що досяг 80-річного віку, свідчить про те, що вона відноситься до категорії застрахованих осіб, на яких розповсюджується дія Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позивач не мала фізичної можливості вплинути на передачу відомостей від органів соціального захисту населення до органів Пенсійного фонду України.
За таких обставин, відповідач-1 безпідставно не врахував до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 01.01.2004 по 24.12.2004 та не взято до уваги для призначення пенсії за віком висновок ЛКК №330 та медичний висновок №6 від 06.03.2002, який виданий після досягнення шестирічного віку у зв'язку з тим, що скан-копія висновку здійснена неналежним чином, а саме підпис лікуючого лікаря та печатка зображені не в повному обсязі, однак не надав будь-якого запиту для усунення недоліків, а лише відмовив.
Положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком.
Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії.
Відтак, наявна гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
З урахуванням викладеного, представник позивача просив задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 .
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила достроково призначити пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №047150028662 від 16.12.2024 року ОСОБА_1 повідомлено про наступне.
«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вік заявниці 50 років.
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 10.12.2024 року.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Відповідно до пункту 2.1 розділу II Порядку передбачено, що при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
Відповідно до пункту 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
З 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу PCP у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Згідно частини 2 статті 24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу PCP зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Страховий стаж особи становить 12 років 05 місяців 11 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи в російській федерації з 18.11.1991 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про неодержання заявницею пенсії в російській федерації;
- період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 01.04.1992 по 13.07.1992, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року;
- період одержання допомоги по безробіттю з 22.10.2001 по 21.02.2002, оскільки відсутня дата початку виплати допомоги;
- період догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 01.01.2004 по 24.12.2004, оскільки відсутня довідка органів соціального захисту населення про отримання допомоги.
Взяти до уваги для призначення дострокової пенсії за віком висновок ЛКК №330 про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку немає можливості, оскільки в даному висновку відсутній вихідний номер.
Взяти до уваги медичний висновок №6 від 06.03.2002, який виданий після досягнення шестирічного віку підстави відсутні, оскільки скан-копія висновку здійснена неналежним чином, а саме підпис лікуючого лікаря та печатка зображена не в повному обсязі.
Зарахування до страхового стажу періодів отримання соціальної пенсії не передбачено чинним законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 передбачено, що час догляду за дитиною з інвалідністю підтверджується інформацією про отримання допомоги, компенсації за догляд за такою особою, одержаної органами Пенсійного фонду України від органів соціального захисту населення, або акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду.
Право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на даний час відсутнє».
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №047150028662 від 16.12.2024 року щодо відмови в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та щодо незарахування відповідного трудового стажу ОСОБА_1 , у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із вимогами пункту "ж" частини 1 статті 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на трудову пенсію мають особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду
Відповідно до пункту «є» частини 3 статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно пункту 10 Порядку №637 час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, встановлюється на підставі:
інформації про отримання допомоги, компенсації за догляд за такою особою, одержаної органами Пенсійного фонду України від органів соціального захисту населення, або акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду;
документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю).
Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних.
Документами, які підтверджують перебування на інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів соціального захисту населення або Пенсійного фонду України та інші документи.
Документами, що підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження, паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу.
У відповідності до частини 9 статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
Щодо періоду роботи в російській федерації, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 4 Закону №1058 законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993 року передбачено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року встановлено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають (стаття 1 Угоди).
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії особи яка звернулась за нею визначається індивідуально залежно від набутого стажу та отриманого заробітку, з якого у свою чергу сплачувались страхові внески.
Разом з тим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24.02.2022 на всій території Україні введено воєнний стан, який продовжено.
З 01 січня 2023 року російською федерацією припинено участь у зазначеній вище Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
У зв'язку з чим та у разі неприйняття найближчим часом відповідного нормативно-правового акта, Міністерством соціальної політики України (лист від 12.01.2023 № 411/2-23/54) та Пенсійним фондом України (лист від 27.12.2022 №2800-030102-5/56080) узгоджено порядок дії при призначенні пенсії/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали /працювали на території російської федерації.
Вказаним листом передбачено, що при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону №1058.
При цьому: до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України на умовах, визначених частиною 1 статті 40 Закону №1058.
Неможливість проведення органом Пенсійного фонду України перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов'язана з волею позивача, однак така обставина не означає, що Головне управління має беззаперечно враховувати при призначенні/перерахунку пенсії періоди роботи по трудовій книжці на території російської федерації, які не підтверджені первинними документами, як це передбачено законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №752/21038/16-а).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 18.11.1991 року по 31.12.1991 року, періоди з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 01.04.1992 по 13.07.1992 зарахування до страхового стажу не підлягають.
Щодо періоду одержання допомоги по безробіттю з 22.10.2001 по 21.02.2002, суд зазначає наступне.
Відповідно до запису трудової книжки №19 на підставі наказу №2251 від 22.10.2001 року позивачеві розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до запису трудової книжки №20 на підставі наказу №452 від 22.02.200 року припинено виплату по безробіттю відповідно до пункту 1.9 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття".
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду отримання допомоги по безробіттю з 22.10.2001 року по 21.02.2002 року.
Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, обов'язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, відсутність на печатці коду ЄДРПОУ, нечіткість на печатці назви підприємства чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірних періодів роботи буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 спірного періоду догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 01.01.2004 по 24.12.2004.
Доводи представника відповідача-1 щодо посилання на пункт 2.18 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про відсутність довідки ЛКК про визнання дитини особою з інвалідністю до 6-ти років є не правомірними та не можуть бути підставою для відмови, оскільки норми закону не містять таких застережень.
Аналогічні правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в справі №501/2838/16-а від 31.07.2018 року та в справі №216/2437/16-а від 14.02.2019 року.
Статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року встановлено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56).
При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти - інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України №1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу.
При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали дітей з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття "особа з інвалідністю" на момент виникнення спірних відносин встановлювався в статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також у статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".
Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 року №2961-IV дитина з інвалідністю - це особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Визначення терміну "інвалідність з дитинства" не міститься ані в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", ані в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".
При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.
Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №047150028662 від 16.12.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначені дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і, як наслідок необхідності поновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 10.12.2024 року про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 115 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахування зарахованих періодів страхового стажу та висновків суду викладених в рішенні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнена від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №047150028662 від 16.12.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначені дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи з 18.11.1991 року по 31.12.1991 року, період отримання допомоги по безробіттю з 22.10.2001 року по 21.02.2002 року, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.01.2004 по 24.12.2004.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахування зарахованих періодів страхового стажу, та висновків суду викладених у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник