10 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/542/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернувся з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 по 20.12.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100; зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 по 20.12.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову у в/ч НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 №70-ос від 07.02.2020 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби в/ч НОМЕР_1 не виплатила позивачу належне грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач звертався до суду за захистом своїх прав та інтересів.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №140/5211/24 відповідачем було здійснено виплату індексації грошового забезпечення 20.12.2024 в розмірі 44 577,42 грн.
Позивач вважає, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому просить стягнути з останнього середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою від 24.07.2025 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача не визнав та зазначив, що у даному випадку спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу вище вказаних складових грошового забезпечення виник через 4 роки після виключення позивача зі списків військової частини. Отже, у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами у справі.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.02.2020 №70-ос «Про особовий склад» старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.01.2020 №4-ос за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення без права носіння військової форми одягу.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №140/5211/24 позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «щомісячної додаткової грошової винагороди» та «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2016, 2017 рік та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2016, 2017 рік з урахуванням «щомісячної додаткової грошової винагороди» та «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 140/6869/21, від 10.11.2023 у справі № 140/6709/22; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018, 2019, 2020 рік та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018, 2019, 2020 роки з урахуванням «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 140/6869/21, від 10.11.2023 у справі № 140/6709/22; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 140/6869/21, від 10.11.2023 у справі № 140/6709/22; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та щорічної основної відпустки з урахуванням «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 140/6869/21, від 10.11.2023 у справі № 140/6709/22.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідач виплатив належне грошове забезпечення при звільнення 20.12.2024 у розмірі 44 577,42 грн.
Оскільки відповідач у день звільнення не провів остаточний розрахунок, а тому позивач вважає, що, відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 07.02.2020, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 20.12.2024.
Індексацію грошового забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/5211/24, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас, 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22.
Згідно із довідкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення з грудня 2019 року по січень 2020 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 21 625,88 грн: 10 070,35 грн за грудень 2019 року та 11 555,53 грн за січень 2020 року; середньоденне грошове забезпечення становить 354,12 грн.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні варто умовно поділити на дві частини: з 08.02.2020 (згідно з витягом з наказу позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.02.2020) до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 20.12.2024 включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 316 229,16 грн (354,12 грн х 893 календарних дні), а з 19.07.2022 по 22.11.2024 включно - 65 158,08 грн (354,12 грн х 184 календарних дні), всього 381 387,24 грн, що перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, нарахованої за рішенням суду у справі №140/5211/24 (44 577,42 грн).
Суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19.07.2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Визначаючись щодо суми стягнення, врахуванню підлягають правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Так, Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
При вирішенні спору належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
З урахуванням наведеного та враховуючи право суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України (за період з 07.02.2020 по 18.07.2022), суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зауважує, що середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні (381 387,24 грн) врази перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №140/5211/24 (44 577,42 грн).
З врахуванням принципу співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 по 18.07.2022 має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,14 (з розрахунку: 44 577,42 грн (виплачені суми виконання рішень суду) / 316 229,16 грн (середній заробіток за час затримки виплати позивачу)).
Відтак, з урахуванням принципу співмірності, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу за період з 08.02.2020 до 18.07.2022 становить 40 801,71 грн (354,12 грн (середньоденна грошове забезпечення позивача) х 0,14 х 823 (дні затримки розрахунку)).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить: 40 801,71 грн (з 07.02.2020 по 18.07.2022 з урахуванням критеріїв зменшення) та 65 158,08 грн - з 19.07.2022 по 20.12.2024, а разом 105 959,79 грн.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини, аналіз наведених вище норм законодавства, правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 105 959,79 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 105 959 (сто п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) гривень 79 копійок без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ).
Суддя Ф. А. Волдінер