про залишення позовної заяви без руху
09 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/9997/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Шепелюк В.Л., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати в період з 12 березня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (Порядок №44); зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44;
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) (підпункти 65.1-65.2 пункту 65 постанови).
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для правовідносин щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення, які виникли з 19 липня 2022 року, строк звернення до суду за вирішенням спору відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України обмежений трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як слідує із змісту позовної заяви, спір стосується, зокрема, нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) під час проходження військової служби у період з 12 березня 2020 року по 20 травня 2023 року. При цьому, з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18 листопада 2024 року №330 слідує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 18 листопада 2024 року.
Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 28 серпня 2025 року, (дата на конверті, в якому скеровано позов до суду), тобто із значним пропуском тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України (строк звернення до суду пропущений в частині вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року).
Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
До позовної заяви долучено заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій представник позивача вказує, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Суд визнає неповажними підстави, які зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду, з огляду на те, що у ній не вказано, з яких саме причин був пропущений позивачем строк звернення до суду щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року. Зазначена заява подана формально, її зміст є шаблонним та не відображає конкретних обставин (із зазначенням дати звільнення з військової служби, ознайомлення із сумами, що належали позивачу при звільненні) щодо дотримання/пропущення строку звернення до суду позивачем.
Крім того варто зауважити, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення у період з 12 березня 2020 року по 20 травня 2023 року, тож мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Дата отримання позивачем (його представником) листа відповідача, у відповідь на її заяву, лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права.
При цьому позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися з таким запитом та отримати відповідь раніше. Адвокат в інтересах позивача звернулася до відповідача із запитами лише у липні 2025 року, тоді як позивача звільнено зі служби ще 18 листопада 2024 року.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 вересня 2020 року (справа №806/2321/16).
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовна заява не відповідає зазначеним вище вимогам, встановленим статтею 161 КАС України, а також відповідно до частини першої статті 123 КАС України, позовну заяву належить залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Позивачу у цей строк необхідно усунути зазначені недоліки позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду також подати заяву про поновлення строку звернення до суду цим позовом в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, в якій вказати підстави для поновлення цього строку з наданням доказів поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 248 КАС України, суддя
У задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк позовна заява буде повернута позивачу без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В. Л. Шепелюк