09 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5277/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС У Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6554-13 від 17.06.2021 та рішення №00/5025/03-20-24-06-06 від 10.02.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасне (перерахування) єдиного внеску.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 24.11.1994 був взятий на облік, як фізична особа підприємець (далі - ФОП), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Перереєстрацію не проводив.
Позивач зазначає, що фактично підприємницької діяльності не здійснював, доходу від неї не отримував, ЄСВ за нього сплачували роботодавці, що підтверджується довідкою форми ОК-5.
ОСОБА_1 не погоджується з прийнятою відповідачем вимогою про сплату боргу(недоїмки) №Ф-6554-13 від 17.06.2021 та рішенням №00/5025/03-20-24-06-06 від 10.02.2025, оскільки за період з 2017-2021 ЄСВ за нього сплачували роботодавці.
Також позивач зауважує, що відповідно до Єдиного державного реєстру, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності 24.11.1994, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» від 15.05.2003 №755-ІV, який набрав чинності 01.07.2004 (далі - Закон №755-ІV). При цьому, позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
ОСОБА_1 вважає, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, а також виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.28).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.32-35) представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що контролюючий орган при надісланні податкової вимоги та рішення керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник є фізичною особою-підприємцем (з 24.11.1994). Згідно бази даних ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податку (далі-ІКПП) у ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 10.03.2025 обліковувалась заборгованість згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6554-13 від 17.06.2021 в сумі 37958,74 гри, яка виникла внаслідок щоквартальних автоматичних нарахувань за період з 2017 по 2021 роки, а саме: 09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн - сплата відсутня; 19.04.2018 - за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 - сплата відсутня; 19.07.2018 - за II квартал 2018 року в сумі 245X18 грн - сплата відсутня; 19.10.2018 - за ІП квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн - сплата відсутня; 21.01.2019- за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн - сплата відсутня; 19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн - сплата відсутня; 19.07,2019- за II квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн - сплата відсутня; 21.10.2019- за III квартал 2019 року в сумі 2754,1 8 грн - сплата відсутня; 20.01.2020 - за IV квартал 2019 року в сумі 2754,1 8 грн - сплата відсутня; 21.04.2020 - за І квартал 2020 року в сумі 2078,12 грн - сплата відсутня; 20.07.2020 - за II квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн - сплата відсутня; 19.10.2020 - за III квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн - сплата відсутня; 19.01.2021 - за IV квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн - сплата відсутня.
З наведених підстав просив в позові відмовити.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 24.11.1994 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.14).
ГУ ДПС у Волинській області сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6554-13 від 17.06.2021 на суму єдиного внеску в розмірі 37958,74 грн (а.с.23-24) та рішення від 10.02.2025 №00/5025/03-20-24-06-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасне (перерахування) єдиного внеску, відповідно до якого позивачу нараховано штраф у розмірі 5858,72 грн та пеню у розмірі 46562,27 грн (а.с.25).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної вимоги).
Пунктами 2 та 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII, зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно з абзацами першим, третім, п'ятим, шостим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449 в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
За правилами пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Відповідно до пункту 5 розділу VI Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). Податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності): пред'являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Як вбачається із облікової картки платника податків ГУ ДПС у Волинській області, позивачу як фізичній особі-підприємцю було нараховано єдиний внесок за період 2017- 2020 років (а.с.40-43).
Водночас судом встановлено, що в 2017-2020 роках позивач був працевлаштований у ПВП «Едгард». З довідки форми ОК-5 (витяг з Реєстру застрахованих осіб) слідує, що страхові внески за ОСОБА_1 в період 2017-2021 року сплачував роботодавець (а.с.15-18).
Отже, позивач є застрахованою особою в системі державного соціального страхування і платником єдиного внеску за нього у зазначені періоди був роботодавець.
Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач у 2017-2021 роках був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключало обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність.
Крім того, вирішуючи питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період 2017-2020 років відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.
Так, позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом №755-IV.
При цьому відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ним реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
При вирішенні даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), та які полягають у такому.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон №755-ІV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-ІV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-ІV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 вказала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
Таким чином, у справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не підтвердив статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, беручи до уваги, що відповідач не подав доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності протягом 2017-2020 років та отримання ним доходів від такої діяльності, тому правові підстави для формування оскаржуваної вимоги у контролюючого органу були відсутні.
Оскільки суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6554-13 від 17.06.2021 винесена контролюючим органом протиправно, тому і рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №00/5025/03-20-24-06-06 від 10.02.2025, яке винесене у зв'язку з несплатою позивачем суми заборгованості, передбаченої вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6554-13 від 17.06.2021 та рішення №00/5025/03-20-24-06-06 від 10.02.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасне (перерахування) єдиного внеску, а тому позов слід задовольнити повністю.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн (а.с.6).
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6554-13 від 17.06.2021 та рішення №00/5025/03-20-24-06-06 від 10.02.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасне (перерахування) єдиного внеску.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м.Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій