м. Вінниця
10 вересня 2025 р. Справа № 120/12629/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши письмово заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу
До Вінницького окружного адміністративного суду 08.09.025 надійшла позовна заява за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу.
В позовній заяві позивачем, зокрема, просить суд скасувати наказ про результати службового розслідування командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 № 55 та акт службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Разом із тим, до позовної заяви позивач долучив клопотання про забезпечення позову, в обґрунтування якого, просить зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 №55 в частині, що стосується ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Надаючи оцінку поданій заяві про забезпечення позову, застосовую наступні правові норми.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, враховуючи те, що матеріалів заяви достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, розгляд заяви про забезпечення позову судом здійснюватиметься без повідомлення учасників справи.
Дослідивши наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів забезпечення позову підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150-153 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову під час здійснення адміністративного судочинства.
Частиною 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із процитованих норм вбачається, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Для задоволення судом поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.
За змістом ч. 4 ст. 150 КАС України подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Так, положення ст. 150 КАС України передбачають, що передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є клопотання сторони, в тому рахунку, із зазначенням очевидних ознак можливості заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Тобто, у випадку звернення позивача з клопотанням про забезпечення позову він повинен обґрунтувати причини звернення з таким клопотанням. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Надаючи оцінку аргументам заяви про забезпечення позову щодо потенційних несприятливих наслідків (ризиків) для позивача, суд зазначає наступне.
Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).
Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
Окремо суд зауважує й на те, що згідно п. 4 ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Згідно ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04. 2019 року в справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також у Постанові Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", роз'яснено, що розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Відтак, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної, реальної та невідворотної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
В даному ж випадку, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що відносно нього командиром військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 №55 винесено наказ про результати службового розслідування, за результатами якого позивача скеровано до нового місця служби військової частин НОМЕР_2 для вирішення питання про притягнення до повної матеріальної відповідальності за номенклатурою військової техніки у розмірі 321 466,46 грн. Відтак, необхідність застосування даних заходів забезпечення позову полягає у тому, що до часу вирішення даного спору судом, рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності надасть підстави для стягнення з грошового забезпечення коштів, що, як стверджує позивач, фактично спричинить йому збитки.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19 та інших.
Так, як видно із змісту позовної заяви, предметом спору є наказ командира військової частини НОМЕР_1 та результати службового розслідування, викладені в наказі №55 від 03.07.2025, в частині, що стосується ОСОБА_1 .
У свою чергу, позивач просить заборонити до вирішення справи судом дію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 №55, в частині, що стосується ОСОБА_1 та заборонити до вирішення судом справи відповідальним особам (командиру) військової частини НОМЕР_2 приймати рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 №55, в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Відтак, із тексту позовної заяви встановлено, що аргументи позивача про неправомірність оскаржуваного наказу відповідача про результати службового розслідування є тотожними тим мотивам, із посиланням на які він зазначає про наявність очевидних ознак протиправності оскарженого наказу, а також про порушення ним його прав за захистом яких ОСОБА_1 звернувся до суду.
На переконання суду, підстави для висновків щодо цих питань, які є ключовими аргументами позову, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову не є очевидними. Тому суд критично оцінює обрану позивачем підставу забезпечення адміністративного позову, адже в іншому випадку втрачатиметься сенс подальшого судового провадження з огляду на наперед сформований висновок суд відносно основних підстав позову.
Акцентую увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії/бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, а саме, щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Із тексту позовної заяви встановлено, що аргументи позивача про неправомірність оскаржуваного наказу відповідача про результати службового розслідування є тотожними тим мотивам, із посиланням на які він зазначає про наявність очевидних ознак протиправності оскарженого наказу, а також про порушення ним його прав за захистом яких ОСОБА_1 звернувся до суду.
Окремо суд зауважує, що заявник не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, уразі подання позову до суду без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав заявника у майбутньому.
Відповідно, заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б унеможливили захист її прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, та на які заявник посилається у заяві про забезпечення позову.
Отже, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів та принципу співмірності, на цій стадії суд дійшов висновку про недоведеність заявницею існування визначених у статті 150 КАС України обставин, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову, а відтак подана позивачем заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
В задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Комар Павло Анатолійович