м. Вінниця
10 вересня 2025 р. Справа № 120/1162/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача, яка надійшла електронним документом №08/1144-24 від 08.12.2024, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою від 03.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано особі, яка її подала, строк для усунення недоліків в спосіб надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
На виконання вимог ухвали суду позивачем надано заяву від 06.02.2025 про поновлення строку звернення до суду, що мотивована перебуванням позивача у лавах Збройних Сил України і відсутністю фактичної можливості захисту своїх прав у судовому порядку.
Ухвалою від 11.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
27.02.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема вказав на те, що підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військову службу і військовий обов'язок" визначає, що мобілізовані військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби під час воєнного стану з наступних обставин: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Зазначив, що при подачі рапорту, як підставу для звільнення, позивач посилається на підпункт «г» пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону 2232-XII, а саме через сімейні обставини, відповідно до абзацу 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 «утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи». Таким чином, на переконання відповідача, сутність даної норми полягає саме в утриманні військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, виходячи з аналізу положень ст. 180, 198, 199 Сімейного кодексу України вбачається, що обов'язком батьків являється утримання дитини до досягнення нею повноліття, у разі, якщо діти продовжують навчання до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу та якщо, повнолітні непрацездатні діти потребують матеріальної допомоги, інші норми щодо обов'язку утримання повнолітніх дітей відсутні.
Окрім того, факт утримання передбачає надання матеріальної допомоги, яка є для особи (дітей), яка перебуває на утриманні, постійним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї (дитини) інших джерел доходів; якщо особа все ж має інші джерела доходів, то вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Підтвердження повного утримання члена сім'ї (дитини) може бути, зокрема, рішення суду про встановлення факту утримання дитини.
Оскільки, син позивача є повнолітнім, не являється не працездатним, досяг граничного (23 роки) віку відповідно до ст. 199 Сімейного кодексу України, в ОСОБА_1 відсутній, встановлений законом, обов'язок щодо утримання свого повнолітнього сина ОСОБА_2 , при цьому документів на підтвердження утримання свого сину, позивачем до рапорту та суду не надано, а тому останнім не доведено факт здійснення ним утримання повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
03.03.2025 позивачем подано відповідь на відзив, в якій він наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог. Наголосив на тому, що Інструкцією №170 "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" визначено чіткий перелік документів, якій повинен надати військовослужбовець ДПСУ для підтвердження підстав для звільнення з військової служби. Вказав, що разом з рапортом позивач надав увесь перелік документів, передбачений додатком №19 до Інструкції №170 для підтвердження своєї підстави для звільнення.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить військову службу у Військовій частини НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 11.12.1995 ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №845579 від 10.06.2024 сину позивача ОСОБА_2 з 10.06.2024 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності: поранення, травма пов'язані із захистом Батьківщини. Згідно висновку про умови та характер праці, зазначена особа може працювати в спеціально створених умовах.
Також, судом встановлено, що 21.11.2024 позивач звернувся до відповідача з рапортом від 18.11.2024, у якому просив звільнити його з військової служби згідно підпункту п. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу у зв'язку з сімейними обставинами (у зв'язку з утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи).
До рапорту додано: копію службового посвідчення серії НОМЕР_4 , видане 18.06.2023; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 11.12.1995; нотаріально засвідчену копію Довідки до акта огляду МСЕК серії ААГ №845579.
08.12.2024 за підписом Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону на адресу позивача надіслано лист №08/11444-24-Вих, яким останнього повідомлено, що його рапорт розглянуто, встановлено «… Оскільки Вами не надано підтверджуючих документів, щодо факту утримання такої дитини, вважаємо, що підстави щодо звільнення Вас з військової служби відсутні. ...".
Не погоджую з результатами розгляду поданого ним рапорту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 N 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частин першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
У частині 1 статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону України № 2232-XII).
Підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану викладені у частині четвертій статті 26 Закону України № 2232-XII.
У підпункті "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 9 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України N 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема під час дії воєнного стану, у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі Положення №1115/2009). яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Відповідно до п. 279 Положення №1115/2009, військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Пунктом 288 вказаного Положення передбачено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідний перелік документів, які мають додаватись військовослужбовцями ДПСУ до рапорту для підтвердження підстави для звільнення, відсутній.
Разом з тим, такий перелік документів, який подається з Поданням для звільнення, затверджений для іншого виду збройного формування - Збройних Сил України.
Так, механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).
Додатком 19 до Інструкції № 170 визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Зокрема передбачено, що при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено пунктом 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи подаються наступні підтверджуючі документи, а саме:
- для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- для підтвердження родинних зв'язків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи.
Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби у період військового стану військовослужбовця на утриманні якого перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Так, матеріалами справи підтверджується, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
У позивача є повнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому встановлена 2 група інвалідності строком до 01.07.2026, що підтверджується матеріалами справи.
Також судом встановлено, що позивач звернувся по відповідача з письмовим рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, передбаченими абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме: у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби надано усі документи, передбачені Додатком 19 до Інструкції № 170.
При цьому відповідачем не заперечується те, що позивачем до поданого рапорту долучено документи, які підтверджують ступінь споріднення та факт наявності в нього повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю.
Водночас, відмовляючи позивачу у задоволенні поданого позивачем рапорту про звільнення, відповідач покликався на відсутність доказів в підтвердження наявності в позивача статусу особи, яка утримує повнолітню дитину, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання врегульовано Главою 15 Сімейного кодексу України.
Статтею 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статей 198, 199 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, законодавець передбачив чіткі критерії, за наявності яких в батьків зберігається обов'язок утримання своїх дітей після досягнення ними повноліття, а саме за наявності сукупно таких обставин:
- дочка або син є непрацездатними;
- непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги;
- наявність у батьків можливості надати таку допомогу.
Крім того, обов'язок утримання батьками повнолітньої дитини зберігається до досягнення дитиною 23 річного віку якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.
В даному випадку, з матеріалів справи судом встановлено, що син позивача дійсно є особою з інвалідністю ІІ групи, проте останній не відноситься до кола непрацездатних осіб, адже згідно інформації відображеної в Довідці до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №845579, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може працювати в спеціально створених умовах.
За наведених обставин на позивача не поширюється визначений ст. 198 Сімейного кодексу України обов'язок щодо обов'язкового утримання свого повнолітнього сина, який хоча й є особою з інвалідністю ІІ групи, проте не віднесений до кола непрацездатних осіб.
Враховуючи встановлені обставини суд вважає слушними наведені у відзиві на позовну заяву посилання представника відповідача на те, що застосування до спірних правовідносин передбачених абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" підстав для звільнення позивача з військової служби нерозривно пов'язано із необхідністю доведення останнім факту утримання повнолітнього сина ОСОБА_2 .
В контексті наведеного суд відмічає, що позивачем як до рапорту про звільнення від 18.11.2024 так і при зверненні до суду з даним позовом не надав належних документі на підтвердження факту утримання ним свого повнолітнього сина ОСОБА_2 , як передумови для можливості реалізації встановленого абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" права на звільнення з військової служби.
Отже, відповідач, із врахуванням відсутності доказів перебування повнолітнього ОСОБА_2 , який не віднесений до кола непрацездатних осіб, на утриманні в позивача, не мав підстав для звільнення позивача із військової служби, а тому суд вважає, що у задоволенні цього позову необхідно відмовити.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено суду правомірність своїх дій щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
При цьому, суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна