Справа № 752/26114/24
Провадження №: 2/752/3193/25
21 липня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Митрофанової А.О.,
при секретарі судового засідання Осадчук А.В.,
за участю:
представника позивача Пантилеєнко З.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вони з відповідачем мають спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею.
15 липня 2024 року Суворовським районним судом м. Одеси видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частини заробітку (доходу) щомісячно, але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідногоо віку і до досягнення дитиною повноліття.
Позивачка зазначає, що відповідач участі у вихованні дитини не приймає, матеріальної допомоги не надає, зв'язок з дитиною не підтримує, місце його перебування не відоме, та наскільки їй відомо з 2022 року він проживає за кордоном, з моменту народження і по теперішній час дитина повністю знаходиться на утриманні матері, піклуванням, розвитком дитини займається також вона.
З урахуванням зазначених підстав ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 для розгляду цивільної справи №752/26114/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання та витребувано від Державної прикордонної служби України інформацію щодо дати та часу перетину державного кордону з 01 лютого 2022 року по теперішній час (в'їзд та виїзд, країна) громадянином України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 25 березня 2025 року, занесеної до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні.
Представник позивача - адвокат Пантилеєнко З.С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень від нього до суду не надходило, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судової повістки, а також копії ухвали суду про відкриття провадження на його адресу.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з'явився, просив справу розглядати у відсутність представника та прийняти рішення з урахуванням прав та інтересів дитини.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до таких висновків.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 , видане 19 липня 2022 року Суворовським відділом відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що зроблений відповідний актовий запис № 902 (а.с. 15).
Судовим наказом Суворовського районного суду міста Одеси від 15 липня 2024 року у цивільній справі № 523/11538/24 стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частини заробітку (доходу) щомісячно, але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідногоо віку і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 18-19).
Органом опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради підготовлений висновок від 24.01.2025 року № 01-05-8-31вх, відповідно до якого встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільного малолітнього сина, ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 19.07.2022 складено відповідний актовий запис № 902 Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Матір?ю, в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заключено декларацію № 0001-HP6T-T9A0 від 13.08.2024, про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, з педіатром КНП «Дитячий консультативно-діагностичний центр імені Академіка Б.Я. Резніка» Одеської міської ради Голда Т.А.
Відповідно до судового наказу від 15.07.2024 у справі № 523/11538/24, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви до суду - з 10.07.2024 до досягнення сином повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до інформації дитячої клініки «ІНФОРМАЦІЯ_8» ФОП ОСОБА_4 від 29.08.2024, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спостерігається у клініці з 04.10.2022 по теперішній час, дитину супроводжує мати. Батько на консультаціях жодного разу не був присутній. Мати зажди сумлінно виконує рекомендації лікарів.
Відговідно до розпорядження Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 07.05.2024 №410р, ОСОБА_1 надано згоду на реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , в зв'язку з тим, що місцезнаходження батька дитини невідомо.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № П1-138555-ф/о від 21.06.2024, наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зарестрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 21.05.2024.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № П1-138555-ф/о від 21.06.2024, наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 29.02.2024.
Відповідно до характеристики ОСОБА_1 , автора курсу «#9Жіночих Архетипів», лікаря, психіатра, психотерапевта, від керівника ФОП ОСОБА_6 - ОСОБА_6 , ОСОБА_1 є професіоналом своєї справи, створює власні авторські методики, при цьому приділяє багато часу вихованню, розвитку та піклуванню про здоров?я дитини, передає знання учасницям курсу, створивши авторський курс ОСОБА_7 «Моя дитина». ОСОБА_1 - порядна, щира, цілеспрямована, відповідальна, добра, чесна, життєрадісна людина.
Відповідно до Книги обліку доходів, ФОП ОСОБА_1 має самостійний стабільний дохід.
Відповідно до довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин №6378 від 10.09.2024, серія 10ЯЯЯ №305340, наданої КНП «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради, ОСОБА_1 без ознак психіатричних, в тому числі спричинених вживанням психоактиних речовин проявів.
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», наданого Департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України №ФОВА-002765533, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на території України станом на 11.12.2024 с особою, стосовно якої: відомості про притягнення до кримінальної відповідальності - відсутні; відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості - відсутні; відомості про розшук - відсутні.
ОСОБА_1 повідомила, що батько малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , виїхав за кордон 16.09.2022, зв?язок з ним відсутній, участі у вихованні дитини не приймає, матеріальної допомоги не надає, дитиною не цікавиться, покинув родину, коли дитині було 2 місяці.
Від ОСОБА_2 , на адресу органу опіки та піклування - Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради жодної інформації, яка б підтверджувала його участь у вихованні та утриманні дитини, не надходило.
Спеціалістами Служби з метою обстеження житлово-побутових умов проживання 14.01.2025 здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З?ясовано, що ОСОБА_1 проживає з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , бабусею та цивільним чоловіком. Для дитини створені належні умови для проживання та всебічного розвитку.
Відповідно до листа Центру соціальних служб Одеської міської ради від 18.12.2024 №04/01-4182, фахівцями із соціальної роботи відділу соціальної роботи Центру соціальних служб Одеської міської ради у Пересипському районі 13.12.2024 здійснено вихід для проведення оцінки потреб сім?ї/особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , складено акт оцінки потреб сім"ї/особи №784/СЖО, ознаки СЖО відсутні.
Зважаючи на вищевикладене, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради (протокол від 23.01.2025 №2) керуючись ст. 164 Сімейного Кодексу України, постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», орган опіки та піклування - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно його малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 27 грудня 2024 року від Державної прикордонної служби України надійшла відповідь від 21.12.2024 з інформацією про перетин державного кордону України, відповідно до якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 17.09.2022 року у пункті пропуску Грушів перетнув державний кордон України у напрямку «Виїзд».
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить із наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР №789-XII від 27.02.1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно зі ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення мати спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Згідно з п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд враховує, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» наголошується, що взаємне задоволення від спільного перебування батьків і дітей є фундаментальним елементом сімейного життя, а тому втручання до нього має відбуватися у вузьких рамках, визначених статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що, незважаючи на певний вільний розсуд держави в справі відібрання дітей під державну опіку, відбирання дітей від батьків означає відрізання дітей від свого коріння, що може бути виправданим лише у виняткових випадках. У той же час, як вбачається зі змісту рішень Європейського суду з прав людини «Z та інші проти Сполученого Королівства» від 10.05.2001 та «A. проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998, в контексті вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод держава повинна приділяти особливу увагу захисту дітей від поганого поводження з боку інших осіб, у тому числі шляхом здійснення своєчасних превентивних заходів.
Суд звертає увагу, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю та тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
При встановлених обставин, оцінюючі надані суду письмові докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту свідомого навмисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків щодо малолітнього сина та небажання брати участь у вихованні дитини.
Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини і факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки зазначене є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача.
Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
При вирішенні цього спору суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який слід застосовувати лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Позивачем не доведено необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім'ї та підтримання зв'язків з батьком, як позбавлення його батьківських прав, не доведена неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, та відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.
Суд зауважує, що дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Позбавлення батьківських прав відносно дитини та освідомлення цього самою дитиною несе в собі негативний вплив на її свідомість.
Суд зауважує, що будь-які рішення, які приймаються відносно дітей повинні відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
За встановлених обставин суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав не відповідатиме зазначеним інтересам дитини, оскільки це призведе до розриву родинних зв'язків між батьком та сином та, на думку суду, матиме більше негативних наслідків для дитини, яка буде позбавлена батьківського піклування з боку відповідача, ніж позитивних.
При цьому матір жодним чином не позбавлена можливості забезпечити правильний і всебічний розвиток дітей, а вирішення питання про позбавлення батьківських прав батька дитини жодним чином такі можливості не збільшить.
Жодних доказів, які б спростовували зазначений висновок суду позивачем не надано.
Щодо висновку Голосіївської районної в міста Києві державної адміністрації від 24.01.2025 №01-05-8/31вх, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд виснував, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Слід зазначити, що висновок органу опіки та піклування, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо дитини, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).
Аналіз висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав свідчить про те, що він не є переконливим та об'єктивним, оскільки не ґрунтується на достатній доказовій базі, суперечить інтересам дитини, оскільки не сприятиме збереженню родинних зв'язків між батьком та сином, а тому суд не погоджується з наданим висновком.
Суд також звертає увагу на те, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні сина, умисне і свідоме нехтування обов'язками батька, суд дійшов висновку про невстановлення правових підстав для позбавлення його батьківських прав стосовно його дитини.
Враховуючи наведене, оцінюючи надані позивавчем докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи якнайкращих інтересів дитини, які превалюють над інтересами її матері, суд приходить до висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, що має наслідком залишення позовних вимог без задоволення.
Водночас, відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» суд вважає, що відповідач має змінити своє ставлення до виховання сина та належним чином виконувати обов'язки по його утриманню, вихованню, прийняти усі можливі заходи по належному виконанню своїх батьківських обов'язків.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються, оскільки у задоволенні позовних вимог повністю відмовлено.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.О. Митрофанова