Справа № 357/3184/22
1-кп/357/271/25
05.09.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква клопотання прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при розгляді обвинувального акту у кримінальному провадженні №12022111030000628 від 12.03.2022, щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , обвинувачених у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України,-
В провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022111030000628 від 12.03.2022, щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , обвинувачених у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.05.2025 оголошено розшук ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , обвинувачених у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, судове провадження зупинено з 13.05.2025 до розшуку обвинувачених.
Окрім цього, вказаною ухвалою надано дозвіл на затримання обвинувачених з метою їх приводу до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області для участі у розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу - тримання під вартою.
04.09.2025 засобами електронної пошти прокурором подано клопотання про відновлення судового провадження у зв'язку із затриманням ОСОБА_4 04.09.2025 на підставі ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.05.2025.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2025 судове провадження відновлено.
У судовому засіданні прокурор підтримав подане письмове клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи тим, що обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, наявні ризики, передбачені пп. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. З огляду на вкладене, сторона обвинувачення вважає, що хоча ОСОБА_4 раніше і не судимий, але без обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою неможливо забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти вищезазначеним ризикам.
Обвинувачений та його захисник проти задоволення клопотання прокурора заперечували та просили обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, вважали, що такий запобіжний захід забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, зокрема прокурора, який підтримав подане клопотання, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти його задоволення, суд встановив наступне.
Згідно з ч.3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
З урахуванням вищезазначеного, суд зауважує, що обрання тримання під вартою згідно з нормами діючого кримінального процесуального законодавства передбачено: 1) слідчим суддею під час досудового розслідування (ст.ст. 197, 199 КПК України); 2) судом під час саме судового розгляду (ст.ст. 315, 331 КПК України). Таким чином, на стадії підготовчого судового засідання суд має право розглянути клопотання учасників судового провадження про обрання, зміну, продовження чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Разом з тим, ч. 4 ст. 194 КПК України визначено, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Суд, при наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, за змістом яких надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на стадії проведення підготовчого судового засідання не може робити висновок щодо «обґрунтованості підозри» шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини. На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу з огляду на потреби судового розгляду.
Аналізуючи обставини, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу відповідно до положень ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про доведеність існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від суду.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до восьми років, що зумовлює підвищені ризики невиконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Окрім цього, суд також враховує дані, які характеризують обвинуваченого, зокрема, обвинувачений одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , 2011 року народження, ОСОБА_8 , 2019 року народження, раніше не судимий.
Вказане свідчить, що обвинувачений без застосування запобіжного заходу зможе залишити місце проживання та, ймовірніше за все, прийме спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинуваченим не будуть вживатися перешкоди у відправленні правосуддя в спосіб неявки в судові засідання, судом не встановлено.
Водночас, з огляду на пояснення обвинуваченого, надані в судовому засіданні щодо причин та мотивів скоєння інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, припинення виконання обов'язків військової служби, суд дійшов висновку про те, що прокурором в ході судового розгляду не доведено та не надано об'єктивних доказів існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, необхідного для запобігання існуючому ризику, суд враховує таке.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.
Тобто, застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м'яких запобіжних заходів.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» ЄСПЛ зазначив, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов'язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається.
У справі «Хайредінов проти України» ЄСПЛ вказав, що ст. 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.
Водночас, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд, крім інших обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
При цьому, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком. При цьому, сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Частиною 3 ст. 176 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
З огляду на викладене, враховуючи тяжкість злочину, спосіб його скоєння та наслідки, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, конкретні обставини кримінального провадження та характер інкримінованих йому дій, дані про особу обвинуваченого, а саме: його вік, стан здоров'я, соціальні зв'язки, спосіб життя взагалі, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки запобігти існуючому ризику може дієво запобігти запобіжний захід, який не є виключним за своєю суворістю.
Положеннями ст. 179 КПК України передбачено, що особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Згідно з ч.7 ст.194 КПК України обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Таким чином, суд, враховуючи недоведеність існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, вважає, що, незважаючи на обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину та передбачене покарання, вірогідність ухилення обвинуваченого від виконання процесуальних обов'язків не є надто високою, у зв'язку з чим до нього може бути застосований інший, більш м'який запобіжний захід, непов'язаний з триманням під вартою, а саме особисте зобов'язання з покладенням певних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, що зможе запобігти доведеному під час розгляду клопотання ризику та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної процесуальної поведінки. Саме такий запобіжний захід, на думку суду, буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченого, а також буде пропорційним тому ризику, який об'єктивно існує.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193-196, 314, 315, 369-372 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 - відмовити.
Обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 строком до 05.11.2025 включно такі процесуальні обов'язки:
?прибувати до суду за першою вимогою;
?повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього процесуальних обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Контроль за виконанням покладених обов'язків покласти на прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 .
Копію ухвали про обрання запобіжного заходу негайно вручити учасникам процесу після її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголошено 10.09.2025 о 08:30.
Суддя: ОСОБА_1