18.07.2025 Справа №607/18838/24 Провадження №2/607/702/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Герчаківської О. Я.,
за участю секретаря судового засідання Баб'як Н. О.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки, адвоката Бабія Н. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Бабій Н. І., звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року розірвано шлюб між сторонами. У цьому шлюбі народилась ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка спільною дочкою сторін.
Починаючи з 2018 року відповідач не проживає із позивачкою та їхньою спільною дитиною. ОСОБА_2 жодного разу не цікавився життям та здоров'ям своєї доньки, не був присутній на жодному дні народженні своєї дитини, не намагався проводити час з дитиною.
З того моменту коли відповідач почав проживати окремо від своєї дочки ОСОБА_4 , він жодного разу не навідувався разом із дитиною в медичні заклади, не цікавився станом її здоров'я в лікарів та в позивачки.
ОСОБА_5 жодного разу не вітав свою дитину з днем її народження, не дарував жодних подарунків, не навідувався до своєї доньки на святкування та не розділяв радість і щастя своєї дитини з нею як батько. Матеріально не утримував свою дитину.
Враховуючи вищенаведене, можна прийти до висновку, що відповідач самоусунувся від батьківського обов'язку щодо піклування про фізичний, духовний, моральний та соціальний розвиток своєї дитини, не піклувався про здоров'я дитини.
Позивачкою 23 травня 2020 року зареєстровано новий шлюб та змінено прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».
ОСОБА_3 своїм батьком вважає вітчима, який піклується про неї, дбає, утримує, вітчим замінив дочці ОСОБА_8 її батька.
Отож, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, позивачка вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, що позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Враховуючи вище наведене, ОСОБА_1 вважає, що з відповідача слід стягувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000,00 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, даний розмір аліментів буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Враховуючи викладене, позивачка просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 000,00 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді Братасюка В. М. від 30 серпня 2024 року відкрито провадження у справі № 607/18838/24; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 30 вересня 2024 року, постановленою без оформлення окремого документа у підготовчому судовому засіданні, матеріали цивільної справи № 607/18838/24 надіслано Управлінню сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради для надання письмового висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 січня 2025 року на адресу суду повернулися матеріали цивільної справи № 607/18838/24 з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 27 від 08 січня 2025 року «Про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав».
26 лютого 2025 року було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями згідно розпорядження керівника апарату суду № 91, яким головуючим суддею визначено суддю Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Герчаківську О. Я.
Ухвалою судді Герчаківської О. Я. від 28 лютого 2025 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа у судовому засіданні 07 травня 2025 року та занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Бабія Н. І., витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 2018 року по 07 травня 2025 року.
Суд протокольною ухвалою від 07 травня 2025 року закрив підготовче провадження та призначив справу № 607/18838/24 до розгляду по суті.
22 травня 2025 року на електронну пошту суду надійшла запитувана інформація від Державної прикордонної служби України, лист ідентичного змісту надійшов поштовою кореспонденцією та зареєстрований судом 28 травня 2025 року.
Позивачка ОСОБА_1 , її представник - адвокат Бабій Н. І. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі з підстав, які наведені у позові. Позивачка додатково пояснювала, що батько дитини ухиляється від виконання свого обов'язку, не намагається з нею спілкуватися, не цікавиться її станом здоров'я, навчанням, дозвіллям, однак на засіданні в органі опіки повідомляв, що любить дитину. Останній раз аліменти відповідач сплачував у липні 2024 року. Коли ОСОБА_2 перебував в Україні, то бачився із дитиною, у цьому йому ніхто не перешкоджав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився з невідомої на те суду причини, хоча про день та час судового засідання повідомлявся належним чином, відзиву не подав.
Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.
Представник третьої особи Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради у судове засідання не з'явився, разом із надісланням до суду висновку органу опіки та піклування, надіслав лист про розгляд справи у його відсутності за наявними матеріалами.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що є подругою позивачки з якою дружить з 2018 року. Першого чоловіка ОСОБА_1 вона бачила, проте добре з ним не була знайома, вони розучились, коли свідок з позивачкою почали товаришувати. Раз чи двічі на місяць свідок з ОСОБА_1 зустрічаються на спільних святкуваннях, де також присутня дочка сторін ОСОБА_8 , однак її батька свідок не бачила та не спілкувалася з ним. Їй не відомо, чи відповідач телефонує до дитини, чи передає подарунки, чи турбується про стан здоров'я, про ці обставини свідок дитину не запитувала. Зі слів позивачки свідку відомо, що її колишній чоловік участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дочки не бере. ОСОБА_8 називає батьком теперішнього чоловіка ОСОБА_1 , який піклується про неї.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що є подругою позивачки з якою дружить з 2018-2019 років. Свідку відомо, що дочка ОСОБА_1 вчиться в ТЗОШ № 22, займається у художній школі. Про участь біологічного батька ОСОБА_8 у житті дитини свідок нічого не знає, вона його не бачила і не спілкувалася з ним. У спільних святкування з позивачкою та її дочкою свідок брала участь, однак ОСОБА_8 ніколи не говорила про батька. Про перешкоди, які чинилися відповідачу у спілкуванні з дочкою ОСОБА_8 свідок не знає, сварок чи криків не чула.
Заслухавши пояснення позивачки, її представника, пояснення свідків, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 07 грудня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року, справа № 607/6098/18, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
23 травня 2020 року ОСОБА_13 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_1 ». Вказане стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 23 травня 2020 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Відповідно до довідки ОСББ «15 квітня, 9» від 29 липня 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із нею проживають і зареєстровані: ОСОБА_14 (син), ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 (дочка), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інформація щодо місця реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також стверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, яка видана Відділом реєстрації проживання особи № 1694/28-03 від 09 грудня 2021 року.
За змістом довідки Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІII ступенів № 22 від 19 серпня 2024 року № 247, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 6-А класі даного навчального закладу. Батько учениці ОСОБА_2 за період навчання доньки у школі не відвідував батьківські збори, не цікавився навчанням дитини, не спілкувався з учителями.
Як вбачається з листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Тернопільської міської ради від 01 серпня 2024 року № 01.1-04/982, на обліку в лікаря-педіатра амбулаторії перебуває дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 . На прийом до лікаря-педіатра та на медичні процедури дитину супроводжують завжди мати ОСОБА_1 або вітчим ОСОБА_13 . Батько дитини ОСОБА_2 станом здоров'я дитини у лікаря педіатра не цікавився.
Відповідно до характеристики від 20 серпня 2024 року Тернопільської художньої школи імені Михайла Бойчука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина навчається на відділі «Образотворче мистецтв». Під час навчання зарекомендувала себе старанною ученицею, володіє навчальним матеріалом на високому рівні, виявляє образне та творче мислення. Мати приділяє належну (увагу вихованню дитини, постійно підтримує зв'язок зі школою та класним керівником, систематично відвідує батьківські збори.
Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 27 від 08 січня 2025 року «Про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав» затверджено висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За змістом висновку органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом опіки оцінено всі описані вище судом документи. Констатовано, що позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, виключний і надзвичайний спосіб впливу на батька, відтак за встановлених у даній справі обставин необхідність та пропорційність застосування такого не доведено, а тому орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно листа Державної прикордонної служби України № 19/41868-25-Вих від 21 травня 2025 року, вбачається що ОСОБА_15 неодноразово в 2018 році, 2019 році, 2021 році та 2022 році здійснював перетин державного кордону України, 08 січня 2022 року о 19 год. 01 хв. відповідач виїхав за межі України через пункт пропуску Краківець.
За вказаних вище обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.
Так, відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За змістом ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.
Згідно ст. 150 СК України батьки мають обов'язки щодо виховання та розвитку дитини, в тому числі батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. ч. 2, 3 ст. 157 СК України).
Частиною 1 ст. 164 СК України визначено підстави позбавлення судом батьківських прав матері чи батька дитини, а саме: якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У відповідності до ст. 165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16, 18 своєї постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Також Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Дослідженими у даній справі доказами встановлено, що ОСОБА_1 (попереднє прізвище ОСОБА_1 ) перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано 08 червня 20158 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/6098/18. У цьому шлюбі в сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з матір'ю, яка створила нову сім'ю, має на утриманні ще одну малолітню дитину. Позивачка оцінює поведінку батька ОСОБА_2 як таку, яка є ухиленням відповідача від виконання ним своїх обов'язків, нехтування ними, що і стало причиною її звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, однак як вбачається з висновку органу опіки та піклування, батько дитини, ОСОБА_2 , на засідання комісії також не з'явився, проте під час телефонної розмови повідомив, що на даний час проживає за кордоном, тому не має змоги з'явитися на засідання комісії з питань захисту прав дитини, вказав, що регулярно спілкується із дочкою ОСОБА_8 по телефону, сплачує аліменти, а також за необхідності кошти для додаткових витрат на дитину. Окрім цього, зазначив, що дуже любить дочку і завжди буде про неї піклуватися. Надав органу опіки та піклування платіжні інструкції згідно яких вбачається, що останній систематично з січня 2022 року по липень 2024 року направляв кошти ОСОБА_1 на утримання дочки, що позивачка підтвердила у судовому засіданні
Отож, встановлені судом обставини в сукупності свідчать про те, що через перебування відповідача за межами України між батьком та дочкою можливо було втрачено тісний родинний зв'язок, однак такий не є безповоротним процесом за умови, що батько не тільки буде мати намір спілкуватися та приймати активну участь у вихованні, розвитку здібностей дитини, а й буде вчиняти реальні дії, які відновлять існуючий між ним та його дитиною бар'єр відстороненості, який спричинила тривала відсутність ОСОБА_2 у житті дочки ОСОБА_8 .
Органом опіки та піклування оцінено всі описані вище судом документи. Констатовано, що позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, виключний і надзвичайний спосіб впливу на батька, відтак за встановлених у даній справі обставин необхідність та пропорційність застосування такого не доведено, а тому орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Водночас, суд звертає увагу, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини.
Щодо решти встановлених судом обставин, то такі в контексті позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд вважає неспівмірними із його винною поведінкою та доходить висновку про відсутність у діях відповідача ознак свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Отож, у виниклому між сторонами спорі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочки не відповідає якнайкращим інтересам дитини, оскільки обставини ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження,
У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року, справа № 761/25311/20-ц, зазначено про те, що судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У постанові від 16 липня 2025 року, справа № 542/342/24, Верховний Суд уважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання малолітньої дитини з матір'ю. Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для матері, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.
За обставин недоведеності свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_8 .
Досліджені в справі докази та встановлені в судовому засіданні обставини дають підстави вважати, що відповідач дійсно не в повній мірі виконує свої батьківські обов'язки, певній період часу він не бачився із дочкою та не спілкувався з нею, не відвідував шкільні заходи дитини та разом із дочкою не ходив до сімейного лікаря, але такі обставини не дають достатніх підстав вважати, що має місце свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання ним своїх батьківських обов'язків.
Вбачається, що недостатнє виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків щодо ОСОБА_3 , не може бути оцінено судом як обґрунтована підстава для позбавлення відповідача батьківських прав, однак такі обставини є необхідними для того, щоб орган опіки та піклування вжив заходів та надав допомогу сторонам в даній справі у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених СК України та іншими нормативно-правовими актами.
Встановивши дані обставини, враховуючи недоведеність в судовому засіданні винної поведінки ОСОБА_2 , відсутність свідомого нехтування ним своїми обов'язками по вихованню дочки, суд доходить до висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо дочки буде суперечити правам та інтересам не тільки ОСОБА_2 , а і самої дитини сторін.
Разом з цим, суд вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання доньки та сина, поклавши контроль за виконанням ним батьківських обов'язків на орган опіки та піклування.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, у зв'язку із недоведеністю позивачкою свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів, то суд її задовольняє
У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 2 ст. 181 СК України).
Частиною 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум дітей віком до 6 років - 2 563,00 грн.
Отож, суд встановив, що у сторін у шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з матір'ю. Позивачка забезпечує дитину всім необхідним, оскільки відповідач не надає матеріальної допомоги своєчасно та в необхідному обсязі з липня 2024 року, що позивачка підтвердила у судовому засіданні та було встановлено при складенні висновку органом опіки та піклування. Водночас ОСОБА_2 є працездатним, про наявність у нього інших утриманців інформації у суду не має, стан здоров'я відповідача є задовільним, оскільки зворотного не встановлено, а відтак ОСОБА_16 може отримувати достатній постійний дохід і тому має реальну змогу сплачувати аліменти на утримання доньки до досягнення нею повноліття.
З урахуванням вищенаведених положень законодавства, встановлених обставин справи, беручи до уваги рівність обов'язку батьків утримувати їх спільну дитину, суд доходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом стягнення із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі, в розмірі 2 000 (дві тисячі),00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з подальшою індексацію відповідно до закону, починаючи стягнення з дня подання позову - 29 серпня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
При цьому, слід зазначити, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я сторін та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.
Суд вважає, що менший розмір аліментів не буде достатнім для належного виховання та утримання дитини та забезпечення належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Згідно ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
За таких обставин суд вважає, що рішення в частині стягнення аліментів за один місяць, слід допустити до негайного виконання.
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 280-283, 352-355Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав- відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Задовольнити позовні вимоги про стягнення аліментів.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі, в розмірі 2 000 (дві тисячі),00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з подальшою індексацію відповідно до закону, починаючи стягнення з дня подання позову - 29 серпня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження
Позивач: ОСОБА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 ;
Третя особа: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, код ЄДРПОУ:43459222, адреса місця знаходження: бульвар Т. Шевченка, буд. 1, м. Тернопіль, 46001.
Повний текст рішення суду складено 28 липня 2025 року.
Головуючий - суддя Герчаківська О. Я.