Справа № 635/475/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1887/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжні заходи
Іменем України
10 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ,
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено частково.
Продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, 5 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 09 жовтня 2025 року включно.
Визначено щодо ОСОБА_7 суму застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302800 грн.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11.08.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 в частині визначення розміру застави та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із розміром застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що більше року, під час розгляду чергового клопотання про продовження строків тримання під вартою, суд першої інстанції не звертає увагу сторони захисту на доводи щодо майнового та сімейного стану обвинуваченого, який, знаходячись в СІЗО, не має можливості заробляти грошові кошти, а для його матері похилого віку, яка проживає на одну пенсію - визначений розмір застави є завідомо непомірним.
Також судом першої інстанції не врахована думка представника потерпілої, який також прохає суд зменшити розмір застави до мінімального та надати можливість ОСОБА_7 внести заставу, щоб мати можливість погашення матеріальної шкоди.
Сторона захисту вважала, що є підстави для обрання більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту або виключно застави в значно меншому розмірі.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При вирішенні вказаного клопотання суд першої інстанції вважав, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зникли та продовжують існувати. Крім цього, судом зазначено, що обвинувачені вину не визнають, допитані не усі потерпілі, свідки по даному кримінальному провадженню ще не допитувались, обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не працювали, не мають законних джерел доходу, раніше неодноразово судимі за вчинення корисливих злочинів. Отже, оцінивши в сукупності всі обставини, суд дійшов до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню існуючим ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим їх процесуальних обов'язків і є пропорційним заявленим прокурором ризикам та запобігає спробам вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України.
Також не вбачав підстав для зменшення суми застави до мінімальної
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 263 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії нетяжких, тяжких та особливо тяжких злочинів, за найтяжче з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строку від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Вивченням особи ОСОБА_7 встановлено, що останній не працює, раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення корисливих злочинів.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи сторони захисту не вказують про можливість на даному етапі застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
На даний час, таке обмеження права обвинуваченого ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Доводи апеляційної скарги щодо непомірності розміру застави колегія суддів вважає непереконливими.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
З огляду на положення ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, врахувавши всі обставини, які встановлені на час прийняття оскаржуваного рішення, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру застави.
Раніше визначений судом розмір застави в розмірі ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, в межах визначених ч. 5 ст. 182 КПК України, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, з урахуванням тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, не порушує його прав, а тому підстав вважати такий розмір завідомо непомірним колегія суддів не вбачає.
Крім цього, колегією суддів враховується, що судом першої інстанції двічі зменшувалась сума застави обвинуваченому ОСОБА_7 , останній раз у судовому засіданні 19.06.2025 до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: