Справа №641/4966/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1856/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжні заходи
Іменем України
08 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 233, ч. 3 ст. 209 КК України, - задоволено.
Продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», по 20 вересня 2025 року включно.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави у сумі 393640, 00 (триста дев'яносто три тисячі шістсот сорок) гривень, при внесенні якої обвинувачений підлягає звільненню із покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить зменшити розмір застави на такий, який вирішить суд, у зв'язку з тим, що даний розмір застави є для нього та його літньої матері непомірним.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд вже майже шість років розглядає дане кримінальне провадження, однак ніякого рішення до цього часу не винесено.
ОСОБА_6 , посилаючись на свій вік, 57 років, а також на поганий стан здоров'я своєї літньої матері, про що є відповідні довідки в матеріалах справи, вважав, що ризики переховування, на які посилається прокурор, є необґрунтованими.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Так, при прийнятті зазначеного рішення стосовно ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, не одружений, не має офіційного місця роботи та доходу, а також тяжкість покарання за особливо тяжкі злочини, у вчиненні яких він обвинувачується, та обставини вчинення злочинів, що інкриміновані, та дійшов висновку, що наразі не перестали існувати ризики, які стали підставою для обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, визначені п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків передбачених, п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому вони обвинувачуються, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.
З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується, як організатор та виконавець організованої групи, у вчиненні злочинів, в тому числі, особливо тяжкого злочину, вчинених з корисливого мотиву, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 233, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до нетяжких, тяжких та особливо тяжких злочинів, за найтяжче з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що останній не працює, не одружений, зі слів обвинуваченого має на утриманні матір похилого віку, в силу ст. 89 КК України не має судимості.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом першої інстанції необґрунтованого рішення.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо зменшення розміру застави, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.07.2020 ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімумі для працездатних осіб, що складає 420 400 грн.
В подальшому цей запобіжний захід із визначеним розміром застави неодноразово продовжувався та ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21.06.2023 при продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_6 було зменшено розмір застави до 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто до 402 600 грн.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15.01.2024 року при продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , був зменшений розмір застави до 130 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме до 393 640 грн.
Тобто, майже півтора роки розмір застави, визначений ОСОБА_6 в розмірі 130 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при продовження запобіжного заходу не змінювався.
Разом з цим, як зазначає Європейський суд у своєму рішенні «Гаора проти Мальти» тривалість тримання під вартою, про яке іде мова, після надання звільнення під заставу може викликати питання відповідно до Конвенції. Дійсно той факт, що заявник залишався під вартою протягом майже 13 місяців після ухвалення рішення звільнення під заставу, свідчить про те, що національні суди не вжили необхідних заходів для визначення належного розміру застави.
З огляду на положення ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, враховуючи всі обставини, які встановлені на час перегляду оскаржуваного рішення, застава у розмірі 130 розмірів прожиткового мінімуму, визначена ОСОБА_6 під час продовження запобіжного заходу 15.01.2024, зі спливом часу підлягає зменшенню.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та зміні ухвали суду першої інстанції в частині визначення розміру застави.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого задовольнити.
Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 в частині визначення розміру застави змінити, зменшивши її розмір до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме до 302 800 (триста двох тисяч вісімсот) грн.
В решті ухвалу залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: