Справа № 341/263/25
Провадження № 22-ц/4808/1173/25
Головуючий у 1 інстанції МЕРГЕЛЬ М. Р.
Суддя-доповідач Барков В. М.
10 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Бойчука І. В.,
Пнівчук О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 травня 2025 року, в складі судді Мергеля М. Р., ухвалене в м. Галич Івано-Франківської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У лютому 2025 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (надалі ТзОВ «ФК «ЕЙС») звернулось до суду із позовом,в якому просило стягнути з відповідачки ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 49 783,00 грн та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 23 травня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» ( надалі ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 478117980. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки.
Проте, всупереч умовам договору незважаючи на повідомлення, відповідач не виконувала умови договору належним чином, не повністю сплачувала платежі у зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість.
У подальшому між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (надалі ТзОВ «Таліон Плюс») було укладено договір факторингу, за умовами якого до ТзОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 144 від 27 липня 2021 року.
05 серпня 2020 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (надалі ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу, у відповідності до умов якого до останнього перейшло право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.
У подальшому, 26 грудня 2024 року між ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 26/12/Е.
Посилаючись на вказані обставини ТзОВ «ФК «ЕЙС» просило задовольнити позов.
Заочним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ЕЙС»» заборгованість за кредитним договором від 23 травня 2021 року № 478117980 у розмірі 49 783,0 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 14 000,0 грн, заборгованість за процентами - 35 783,0 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ЕЙС»» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,0 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог у частині стягнення відсотків за користування кредитом відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд задовольняючи позовні вимоги не звернув уваги на те, що позивач не повідомляв відповідача про те, що до нього перейшло право вимоги за вищевказаним кредитним договором. Також, заявником не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджують, що позивач сплатив ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» кошти за передані права вимоги за договором факторингу. Зокрема, відсутній платіжний документ банківської установи, який би засвідчував факт безготівкового перерахування грошових коштів, чи інший документ який би підтверджував факт здійснення такої оплати у повному обсязі.
Указані обставини свідчать про те, що заявник не довів, що ТзОВ «ФК «ЕЙС» відповідно до умов договору факторингу № 26/12/Е ТзОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до позичальників ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс», в тому числі до відповідачки.
Крім того, суд не взяв до уваги те, що на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року боргові зобов'язання за договором позики від 23 травня 2021 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору. Відтак, відповідач не має обов'язку сплачувати позивачу ТзОВ «ФК «ЕЙС» відповідно до договору факторингу грошові кошти.
До того, позивачем не надано детального розрахунку за складовими кредитної заборгованості, яку просить стягнути з відповідача, зокрема простроченої заборгованості за процентами в сумі 49 783, 00 грн із зазначенням за який період була нарахована та за якою відсотковою ставкою. Також, відповідно до умов договору позики від 23 травня 2021 року, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту у порядку, передбаченому договором, матеріали справи не містять. Таким чином, нарахування кредитором відсотків після закінчення 30 - денного строку дії договору - зокрема за період з 23.06.2021 року по 27.07. 2021 року - є протиправним і таким, що не ґрунтується на умовах договору та нормах чинного законодавства. З огляду на це, така частина заборгованості не підлягає задоволенню в судовому порядку.
Крім того, апелянт не погоджується з вимогою про стягнення з неї судових витрат, оскільки позивачем не було надано належного розрахунку вартості наданої правничої допомоги , що є підставою для відмови у такому стягненні.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ТзОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Позивач оскаржує рішення суду тільки в частині стягнення заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом, яке і підлягає перегляду в апеляційному порядку.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 23 травня 2021 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_3 укладено Договір кредитної лінії № 478117980 (далі - Договір)(а. с. 15-17).
Відповідно до п. 1.1 Договору за цим Договором кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 14 000,0 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Правила).
Згідно з п. 1.2. Договору сума кредитного ліміту, вказана в п. 1.1. Договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.
Кредитодавець надає перший транш за Договором в сумі 14 000,0 грн одразу після укладення Договору (п. 1.3).
Відповідно до п. 1.7 Договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. У випадку надання першого траншу не в день укладення Договору, строк кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору щодо дати надання першого траншу за Договором.
Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 Договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в дому пункті, не обмежена.
Відповідно до п. 1.9 Договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: виключно за період строку, визначеного в п. 1.7 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 412,45 процентів річних, що становить 1,13 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.
Згідно з п. 1.9.2 Договору за умови продовження строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8 Договору з наступного дня після закінчення в п. 1.7 Договору строку нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 591,02 процентів річних, що становить 1,62 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті.
Відповідно до п. 1.9.3 Договору у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати в порядку, передбаченому п. 1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за цим Договором щодо виникнення у позичальника зобов'язань зі сплати процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту до дати закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду з урахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору.
Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови, якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.
Відповідно до п. 1.12 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) наступних умовах:
-зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника щодо оплати основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду (п. 1.12.1);
- з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (п. 1.12.2);
- можливість отримання нових траншів щодо Договору блокується (п. 1.12.3).
Згідно з п. 1.13 проценти в розмірі, визначеному пунктами 1.9 та 1.12.2 Договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого для надання траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником.
Відповідно до п. 4.1 договору невід'ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця www.moneyveo.ua.
Строк дії цього Договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 Договору. Строк дії Договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених п. 1.3 та 1.7 Договору. У будь-якому разі зобов'язання що виникли під час дій Договору діють до повного їх виконання (п. 4.2).
Цей договір підписаний від імені ОСОБА_3 одноразовим ідентифікатором MNV86DК3.
ОСОБА_3 подала до ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» електронну заявку на отримання грошових коштів у кредит, де відобразила свої особисті дані, зокрема, номер картки для отримання коштів (а. с. 25).
Згідно з копією платіжного доручення від 23.05.2021 підтверджується, що здійснено переказ грошових коштів у розмірі 14000,0 грн, платник - ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримувач - ОСОБА_3 , переказ коштів відповідно до договору від 23.05.2021 № 478117980, для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 (а. с. 35).
Відповідно до довідки ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитодавцем ініційовано платіжну операцію за такими реквізитами: надавач платіжних послуг: АТ «ПУМБ»; особа платника: ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; особа отримувача: ОСОБА_3 ; платіжна карта отримувача: 5355-28ХХ-ХХХХ-1842; сума платіжної операції: 14000,0 грн (а. с. 36).
28.11.2018 між ТзОВ «Таліон Плюс» (далі - Фактор) та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Клієнт) укладено договір факторингу № 28/1118-01 (а. с. 41-44).
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу згідно з умовами цього Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Строк дії цього договору закінчується 28.11.2019 (п. 8.2).
28.11.2019 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін (а. с. 47).
31.12.2020 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, згідно з якою Договір факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 викладено у новій редакції, а його дію продовжено до 31.12.2021 (а. с. 48-51).
31.12.2021 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, згідно з якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2022 (а. с. 53).
31.12.2022 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 31 до договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, згідно з якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2023 (а. с. 54).
31.12.2023 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 32 до договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, згідно з якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2024 (а. с. 55).
Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 27.07.2021 № 144 до ТзОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за Договором у загальному розмірі 32395,0 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 14000,0 грн, заборгованість за процентами - 18395,0 грн (а. с. 56).
Отже, за умовами договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 та додаткових угод до нього ТзОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до ОСОБА_3 за Договором.
05.08.2020 між ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» (далі - Фактор) та ТзОВ «Таліон Плюс» (далі - Клієнт) укладено договір факторингу № 05/0820-01 (а. с. 58-60).
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу згідно з умовами цього Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Строк дії цього договору закінчується 04.08.2021 (п. 8.2).
03.08.2021 між ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу від 05.08.2020 № 05/0820-01, згідно з якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2022 (а. с. 63).
30.12.2022 між ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 3 до договору факторингу від 05.08.2020 № 05/0820-01, згідно з якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 30.12.2024 включно (а. с. 64).
Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 31.07.2023 № 10 до ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за Договором у загальному розмірі 49783,0 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 14000,0 грн, заборгованість за процентами - 35783,0 грн (а. с. 65).
Отже, за умовами договору факторингу від 05.08.2020 № 05/0820-01 та додаткових угод до нього, ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_3 за Договором.
26.12.2024 між ТзОВ «ЕЙС» та ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 26/12/Е за умовами якого ТзОВ «ЕЙС» набуло право вимоги до ОСОБА_3 за Договором (а. с. 67-70).
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу від 26.12.2024 № 26/12/Е до ТзОВ «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за Договором у загальному розмірі 49783,0 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 14000,0 грн, заборгованість за процентами - 35783,0 грн (а. с. 72-73).
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_3 перед ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 27.07.2021 розмір заборгованості за тілом кредиту - 14000,0 грн, заборгованість за процентами - 18395,0 грн (а. с. 75-76).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як на підставу для задоволення вимог апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що позивач не повідомляв відповідача про те, що до нього перейшло право вимоги за вищевказаним кредитним договором. Також, заявником не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджують, що позивач сплатив ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» кошти за передані права вимоги за договором факторингу. Зокрема, відсутній платіжний документ банківської установи, який би засвідчував факт безготівкового перерахування грошових коштів, чи інший документ який би підтверджував факт здійснення такої оплати у повному обсязі.
З такими аргументами колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді не укладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором від 26 грудня 2024 року № 26/12/Е позивач надав суду документи:
договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладений між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; додаткову угоду № 19 від 28 листопада 2019 року до даного договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 27 від 31 грудня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 31 від 31 грудня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 32 від 31 грудня 2023 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; реєстр прав вимоги № 144 від 27 липня 2021 року; договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс»; додаткову угоду № 2 від 03 серпня 2021 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року; додаткову угоду № 3 від 30 грудня 2022 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року; реєстру права вимоги № 10 від 31 липня 2023 року; договір факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року, укладений між ТзОВ «Фінансовою компанією «Ейс» та ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»; реєстр боржників до договору факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року; акт прийому - передачі Реєстру Боржників за договором факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року .
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_2 за укладеним нею з ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором.
Щодо доводу апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів, які підтверджують, що позивач сплатив ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» кошти за передані права вимоги за договором факторингу, що на думку ОСОБА_2 свідчить про відсутність підстав переходу права вимоги від ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача, то варто зазначити наступне.
Відповідно до умов договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладеного між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (п. 4.1). Так і умовами договору факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року, укладеного між ТзОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТзОВ «Фінансова компанія «Ейс» передбачено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому - передачі реєстру боржників згідно додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому - передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору факторингу).
Отже, вказаними договорами факторингу чітко визначений момент переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, і позивачем на підтвердження зазначеного надані відповідні докази, зокрема, реєстр права вимоги та акт прийому - передачі реєстру боржників, належним чином підписані.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу ОСОБА_1 не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
З огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулась заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТзОВ «Фінансова компанія «Ейс», перейшло право вимоги за кредитним договором кредитної лінії № 478117980 від 23 травня 2021 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів наявність права вимоги до ОСОБА_1 , яке перейшло до нього на підставі вищенаведених договорів факторингу, тому аргументи скаржниці щодо відсутності у позивача права вимоги, колегія суддів відхиляє.
Також, апеляційний суд погоджується із заявленою позивачем сумою заборгованості, оскільки згідно розрахунків, наданих позивачем, нарахування відсотків здійснено у відповідності до вищезазначених умов кредитного договору та в межах строку дії кредитного договору.
Що стосується доводу апелянтки про те, що у матеріалах справи доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою не міститься, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягненні процентів за користування кредитом поза строком його дії, то таке не заслуговує на увагу, оскільки, стороною відповідача наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано, відзиву на позовну заяву, чи будь-яких заперечень щодо пролонгації строку кредитного договору не надано, як і не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов'язань.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідачки заборгованості в розмірі 49 783,00 грн.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідачка також вказує на те, що стягнуті витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн є належним чином недоведеними та неспівмірними ціні позову, складності вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт (надання послуг), проте такі доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, оскільки при вирішенні питання розподілу судових витрат, зокрема, правової допомоги, суд першої інстанції виходив з характеру правовідносин у даній справі, обсягу наданих адвокатом послуг, тому дійшов аргументованого висновку про задоволення клопотання сторони позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Інші доводи, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає.
Оскільки колегія суддів прийшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 травня 2025 року, судові витрати слід залишити за відповідачкою.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 10 вересня 2025 року.
Судді В. М. Барков
І. В. Бойчук
О. О. Пнівчук