Справа № 344/6344/24
Провадження № 22-ц/4808/902/25
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Бойчук
10 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Струтинської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвокатки Компанієць Наталі Григорівни на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2024 року під головуванням судді Пастернак І.А.в м. Івано-Франківськ,
ОСОБА_1 в квітні 2024 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Позов обґрунтувала тим, що з 2011 року позивачка разом із відповідачем почали проживати однією сім'єю. В результаті спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась дочка - ОСОБА_3 . У зв'язку з тим, що позивачка на час народження дочки ОСОБА_4 не перебувала у шлюбі, походження дочки було визначено на підставі ст. 135 СК України. Позивачка вважає, що батьком її дочки є саме відповідач і обґрунтовує це тим, що саме він забрав позивачку з дитиною з пологового будинку і до 2014 року відповідач приймав участь у вихованні дочки.
Після 2014 року відповідач припинив спільно проживати із позивачкою та дочкою ОСОБА_4 . ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із заявою про визнання батьківства (Справа № 344/2098/23, суддя ОСОБА_5 ). ОСОБА_3 дочка сторін по справі зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 разом із позивачкою.
Відповідач у добровільному порядку коштів на утримання дитини не надає, попри те, що він є працездатною, здоровою особою, що надає йому можливість працювати та утримувати дитину. Угоди про сплату аліментів у добровільному порядку між сторонами не досягнуто, а тому позивачка змушена звернутися до суду із позовною заявою про стягнення аліментів.
На цей час дитина подорослішала та в силу її фізичного розвитку значно змінилися її потреби і для забезпечення її фізичного, культурного, духовного розвитку необхідні значні кошти, а позивачка самостійно не може забезпечити належний розвиток дочки та її матеріальні потреби.
Позивачка вважає, що з відповідача слід стягувати аліменти в її користь на утримання дочки в розмірі 1/3 від заробітку (доходу) боржника помісячно. Щодо стягнення аліментів за минулий час позивачка вважає, що має право на стягнення аліментів за минулий час, оскільки вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, проте останній ухилявся від їх сплати.
ОСОБА_1 03.02.2023 направила на адресу ОСОБА_2 лист про виконання обов'язку щодо утримання дочки ОСОБА_3 , в якому просила добровільно надавати матеріальну допомогу (кошти) на утримання дочки ОСОБА_6 та просила визнати батьківство ОСОБА_4 . Вказаний лист залишився проігнорований відповідачем.
Просила суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання дочки за минулий час з 02.03.2023 по дату звернення до суду в мінімальному розмірі 1/4 від заробітку (доходу) боржника.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 серпня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини від усіх заробітків (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття. Стягнення аліментів розпочато з 04.04.2024.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 за минулий час з 02.03.2023 по 03.04.2024 з розрахунку 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача за кожен місяць.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 07 травня 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 12.08.2024 залишено без задоволення.
ОСОБА_2 14.05.2025 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що заочне рішення ухвалено за неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим воно є незаконним, а тому підлягає скасуванню.
Зазначив, що не заперечує факту перебування у відносинах з ОСОБА_1 в період з 2010-2011 роках. Після народження дитини мати не бажала та не пропонувала внести відомості про батька - ОСОБА_2 у відповідний актовий запис при реєстрації народження дитини.
Вказав, що в 2014 році стосунки між ними припинилися і позивачка заявила, що відповідач не є батьком дитини.
Зазначив, що 13.02.2025 ним подано апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду по справі №344/2098/23, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства, з підстав не проведення у справі судової медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, яка є необхідною для встановлення батьківства дитини.
Вказав, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 26.03.2025 призначено судову молекулярно-генетичну експертизу.
Також зазначив, що загострення його хвороби призводить до необхідності в періодичному лікуванні. Крім того, разом з відповідачем проживає його непрацездатна мати, яка перебуває на його утриманні - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за станом здоров'я та через похилий вік потребує постійного стороннього догляду.
Звернув увагу, що через наведені обставини відповідач перебуває в скрутному матеріальному становищі, а через проблеми зі здоров'ям має обмежені можливості щодо працевлаштування і має на утриманні матір похилого віку.
Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий період вказав, що така є безпідставною, оскільки судом в повній мірі не встановлено всіх обставин справи, внаслідок чого суд прийшов до помилкових висновків про її задоволення.
Просив заочне рішення скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представник апелянта в судове засідання не з'явилася, направила до апеляційного суду заяву про розгляд справи за відсутності апелянта та його представника.
Представник ОСОБА_1 направив до апеляційного суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності представників сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного заочного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, ураховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками зазначено: ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с. 6).
Як вбачається з витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження згідно з частиною першою статті 135 СК України для призначення допомоги, відомості про батька ОСОБА_3 записані за вказівкою матері згідно з частиною першою ст.135 СК України (а.с.7).
Листом від 03.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про надання матеріальної допомоги на утримання дочки ОСОБА_6 (а.с.9).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.07.2024 року у справі №344/2098/23 визнано ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 , актовий запис про народження №508 від 13.06.2012 року, місце державної реєстрації - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області. Зобов'язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального і управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) внести відповідні зміни до актового і запису №508 від 13.06.2012 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у м. Мукачево, Закарпатська область, а саме: зазначити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , батьком ОСОБА_3 . Змінено прізвище дитини із ОСОБА_3 на ОСОБА_9 . Рішення набрало законної сили 02.08.2024 (а.с.71-74).
Приймаючи заочне рішення в цій справі суд першої інстанції виходив з того, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а враховуючи, що обов'язок по утриманню дитини є в обох батьків - в наявності підстави для задоволення позовних вимог.
З таким висновком погоджується колегія суддів, враховуючи таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII 78912 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У частині 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків / рішення від 7 грудня 2006 року у справі "HUNT v. UKRAINE" № 31111/04, §54).
Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 188 СК України передбачено, що батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх плати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час але не більш як за десять років.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років - 2 563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 гривень.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В спірному випадку, беручи до уваги, що саме відповідач брав участь у вихованні дочки ОСОБА_1 . Ангеліни і саме відповідача рішенням суду від 02.07.2024, яке набуло чинності, визнано батьком дитини, враховуючи обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей та відсутність в матеріалах справи доказів, які б звільняли відповідача від вказаних обов'язків, колегія суддів вважає правомірними висновки суду про задоволення вказаних позовних вимог.
Посилання представника апелянта на оскарження рішення суду, яким визнано батьківство ОСОБА_2 , як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог, відхиляється апеляційним судом враховуючи, що таке судове рішення від 02.07.2024 залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.09.2025.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Апеляційним судом при перегляді заочного рішення не встановлено обставин за яких відповідач (апелянт) міг би бути звільнений від сплати аліментів. Тому наведені доводи представника апелянта є такими, що не відповідають обставинам справи.
Посилання в апеляційній скарзі на скрутне матеріальне становище апелянта, не підтверджено жодними доказами, а тому цей факт, а також наявність в ОСОБА_2 ІІІ групи інвалідності та проживання з ним непрацездатної матері не звільняє його від обов'язку по утриманню дочки, передбаченого чинним законодавством.
Щодо доводів апеляційної скарги що позивачка має право на стягнення аліментів лише за наявності факту ухилення ОСОБА_2 від такої сплати не можуть прийматися до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджено наявність вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо сплати аліментів, що є фактом вжиття позивачкою заходів щодо одержання аліментів від відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до обставин, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни заочного судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване заочне рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвокатки Компанієць Наталі Григорівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 10 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин