Єдиний унікальний номер 725/2588/25
Номер провадження 2/725/793/25
08.09.2025 року м. Чернівці
Чернівецький районний суд м. Чернівців в складі:
головуючої судді Федіної А.В.,
за участю секретаря судового засідання Попової Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У березні 2025 року позивач через свого представника - адвоката Симоненка Д.Є. звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що 21 липня 2020 року між ним та відповідачем було укладено договір позики за умовами якого ОСОБА_2 взяв у позику у ОСОБА_1 гроші в сумі 80 000 гривень на строк в 6 місяців без умови нарахування відсотків. На підтвердження факту укладення договору та отримання коштів відповідачем була підписана відповідна розписка про отримання позики.
Зазначав, що дане зобов'язання належним чином не виконувалось, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Також вказував на те, що в якості міри відповідальності за порушення зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України з відповідача необхідно, на його думку, стягнути 3 відсотки річних на суму 10 200 грн. та інфляційні втрати у розмірі 53 753,80 грн.
На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 143 953,80 гривень за договором позики від 21 липня 2020 року, які складаються з 80 000 гривень заборгованості за тілом позики, 53 753,80 грн. інфляційних втрат та 10 200 грн. трьох відсотків річних.
В судове засідання позивач не з'явився, в його інтересах діяв представник - адвокат Симоненко Д. який звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі, не заперечував проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Справа слухалась у відсутності відповідача, який не з'явився в судове засідання незважаючи на те, що вважається належним чином повідомленим судом про час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання.
Крім того, зі змістом процесуальних рішень у даній справі сторони могли знайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua/ , а також інформація щодо даної справи розміщується на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою сторінки: http://ptr.cv.court.gov.ua/sud2408/, де в розділі «Громадянам» містяться відомості щодо стадії розгляду та дати призначення судових засідань у даній справі, про що також сторонам було повідомлено в ухвалі про відкриття провадження по справі.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
У своїй постанові від 29 січня 2020 року у справі № 5015/1763/12 Верховний Суд вказав на те, що сам факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав судові повістки за належною адресою, самостійно зазначеною стороною у справі, та яка повернулася в суд у зв'язку з неотриманням адресатом, не може вважатися неналежним повідомленням сторони про час та місце судового розгляду, оскільки зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Про причини своєї неявки відповідач суд не повідомив і не подав відповідної мотивованої заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі, а також не направив у встановлений строк відзиву.
Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив та не направив відзиву, а представник позивача не заперечувала проти розгляду даної цивільної справи за відсутності відповідача, в судовому засіданні постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до вимог ст.ст. 627, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості. наданій сторонам, визначати умови такого договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що 21 липня 2020 року відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 80 000 гривень на строк в 6 місяців без умови нарахування відсотків, що підтверджується розпискою від 21 липня 2020 року (а.с.5).
За змістом ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Системний аналіз норм ст. 1047 ЦК України дає підстави вважати, що розписка або інший борговий документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми є лише документом, який підтверджує укладання договору позики
Як вбачається з правової позиції Верховного суду України, викладеного у постанові №6-1967цс 15 від 11.11.2015 року, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Так, у тексті розписки міститься посилання, відповідно до якого ОСОБА_2 підтвердив факт отримання 21 липня 2020 року від позивача грошових коштів в сумі 80000 грн. та зобов'язувався їх повернути протягом 6 місяців (а.с. 5).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення боргу за договором позики Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
З аналізу вище викладеного вбачається, що у разі пред'явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умов.
У відповідності до правового висновку Верховного суду України, сформованого у постанові №6-50цс16 від 24.02.2016 року, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Отже, написавши відповідну розписку, відповідач підтвердив отримання грошових коштів від позивача та зобов'язувався їх повернути у вказані строки.
Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно повному обсязі позикодавці проставляють на даному договорі відмітку про повний розрахунок підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається з положень ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Натомість, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів виконання відповідачем зобов'язання та повернення позивачу отриманих у позику коштів у строки передбачені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З системного аналізу положень ст. 625 ЦК України вбачається, що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19).
Отже до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 53 753,80 грн. розраховані наступним чином: llc(101,30 : 100) х (101,00 : 100) х (101,70 : 100) х (100,70 : 100) х (101,30 : 100) х (100,20 : 100) х (100,10 : 100) х (99,80 : 100) х (101,20 : 100) х (100,90 : 100) х (100,80 : 100) х (100,60 : 100) х (101,30 : 100) х (101,60 : 100) х (104,50 : 100) х (103,10 : 100) х (102,70 : 100) х (103,10 : 100) х (100,70 : 100) х (101,10 : 100) х (101,90 : 100) х (102,50 : 100) х (100,70 : 100) х (100,70 : 100) х (100,80 : 100) х (100,70 : 100) х (101,50 : 100) х (100,20 : 100) х (100,50 : 100) х (100,80 : 100) х (99,40 : 100) х (98,60 : 100) х (100,50 : 100) х (100,80 : 100) х (100,50 : 100) х (100,70 : 100) х (100,40 : 100) х (100,30 : 100) х (100,50 : 100) х (100,20 : 100) х (100,60 : 100) х (102,20: 100) х (100,00 : 100) х (100,60 : 100) х (101,50 : 100) х (101,80 : 100) х (101,90 : 100) х (101,40 : 100) х (101,20 : 100) х (100,80 : 100) = 1.67192245. Інфляційне збільшення загалом становить 80 000,00 х 1.67192245 - 80 000,00 = 53 753,80 грн.
Оскільки відповідачем сума позики в розмірі 80000 грн. не повернута протягом 6 місяців згідно розписки, тобто вчасно, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в порядку визначеному ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно долученого до матеріалів справи розрахунку за період з січня 2021 року по березень 2025 року розмір 3% річних за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання становить 10200 грн. та доказів, які б поставили такий розрахунок під розумний сумнів матеріали справи не містять.
З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім документально підтвердженні судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1439,54 грн. Доказів наявності підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» матеріали справи не містять.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 526, 530, 545, 610, 612, 625, 1046-1049 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 21.07.2020 року у розмірі 80 000 гривень (вісімдесят тисяч грн.).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 інфляційні втрати в розмірі 53 753,80 грн. (п'ятдесят три тисячі сімсот п'ятдесят три грн. 80 коп.) та три відсотки річних в розмірі 10 200 грн. (десять тисяч двісті грн.).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 судовий збір в сумі 1439,54 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Федіна А. В.