17 липня 2025 року
м. Київ
справа № 990/406/24
провадження № 11-166заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Леошка Д. Д.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року (судді Дашутін І. В., Гімон М. М., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В., Шишов О. О.) в адміністративній справі № 990/406/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 25 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВККС, яка полягає у невиконанні обов'язку щодо регулярного оновлення набору даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» за 2023-2024 роки у формі відкритих даних, встановленого статтею 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) та постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835;
- зобов'язати ВККС оновити на своєму офіційному вебсайті та вебсторінці Єдиного державного вебпорталу відкритих даних набір даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» за 2023-2024 роки відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835.
2. На обґрунтування позову позивачка стверджує, що ВККС як розпорядник набору відкритих даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності», зобов'язана щороку оновлювати цей набір на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних і своєму вебсайті. Проте з 2022 року Комісія цього не робила, хоча має у своєму розпорядженні декларації суддів і кандидатів на посаду судді, подані після 2022 року. На думку позивачки, така поведінка ВККС є протиправною бездіяльністю.
3. Позивачка зазначає, що займається підготовкою аналітичних статей, звітів і оглядів щодо діяльності органів судової системи, а також досліджує дотримання засад доброчесності суддями. Відсутність такої інформації перешкоджає її діяльності як активістки у сфері судових реформ. Вона наголошує, що інформація, яку Комісія протиправно не оприлюднює, має високий суспільний інтерес, оскільки спрямована на підвищення прозорості функціонування судової влади.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка зверталася до ВККС зі скаргами, а не запитами на отримання публічної інформації. Натомість формою реалізації права на доступ до публічної інформації за Законом № 2939-VI є запит на інформацію. Тому, оскільки позивачка у цій справі фактично зверталася зі скаргами відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян», а не з інформаційними запитами згідно із Законом № 2939-VI ВККС, надаючи відповіді, діяла у межах процедури, передбаченої саме для звернень громадян, зокрема скарг.
6. Суд першої інстанції врахував, що наведені Комісією аргументи про необхідність тимчасового обмеження доступу до декларацій родинних зв'язків та доброчесності суддів загалом узгоджуються з «трискладовим тестом», передбаченим частиною другою статті 6 Закону Закон № 2939-VI. При цьому інші механізми громадського контролю (зокрема, через Громадську раду доброчесності) дозволяють суспільству й надалі відстежувати питання доброчесності суддів. Таким чином, оскільки відкритий доступ до Реєстру декларацій доброчесності та родинних зв'язків тимчасово припинено, відповідно, відсутні й підстави для їх оприлюднення у форматі відкритих даних.
7. Суд першої інстанції також зауважив, що з матеріалів справи вбачається, що ВККС вживає послідовних заходів щодо відновлення загального доступу громадян до декларацій родинних зв'язків та доброчесності, але з урахуванням перерахованих вище факторів безпеки, що свідчить про відсутність з боку Комісії ознак бездіяльності.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
8. Не погодившись із таким судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що воно ухвалене з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
9. Позивачка вказала, що суд першої інстанції фактично зазначив, що набір даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» є інформацією з обмеженим доступом, що суперечить статтям 1, 4, 6, 7, 10-1, 15 Закону № 2939-VI, а також частині третій статті 61 та частині четвертій статті 62 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим набір даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» є публічною та відкритою інформацією.
10. Скаржниця підкреслює, що Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) безпосередньо передбачає, що декларації родинних зв'язків та доброчесності є публічною та відкритою інформацією, а на відповідача як розпорядника покладається безумовний обов'язок її оприлюднення. Змінити статус цього виду публічної інформації як відкритої може винятково законодавець шляхом внесення змін до Закону № 1402-VIII. Попри те, що після початку повномасштабного вторгнення до цього Закону вже неодноразово вносились зміни, положення щодо оприлюднення декларацій залишились незмінними, що свідчить про відсутність наміру законодавця змінювати чинне правове регулювання у цій частині. Тому, на думку позивачки, відповідач не має дискреції щодо оновлення або неоновлення відповідного набору даних - його регулярне оновлення є прямим обов'язком. Отже, набір даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» залишається відкритою інформацією і відповідач зобов'язаний його оновлювати, додаючи до нього дані про декларації, отримані від суддів та кандидатів на посаду судді після 15 лютого 2022 року.
11. Позивач також зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, застосував до набору даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» «трискладовий тест», чим обґрунтував правомірність дій відповідача. Однак такий тест в принципі не є застосовним до цієї інформації. Підкреслює, що набір даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» не належить до жодного з видів інформації, до якої може бути обмежено доступ, тож і «трискладовий тест» до такої інформації не може застосовуватись. І хоча суд намагався обґрунтувати застосовність «трискладового тесту» тим, що нібито набір даних містить конфіденційну інформацію, - це не відповідає дійсності.
12. Позивачка звертає увагу, що у цій справі суд не оцінив, чи дійсно декларації родинних зв'язків та доброчесності містять персональні дані, які є конфіденційною інформацією, або персональні дані, які є відкритою інформацією. Зокрема, декларації доброчесності взагалі не містять персональних даних, крім ПІБ судді чи кандидата на посаду судді, який подав таку декларацію. Інша інформація у декларації - це позначки «Підтверджую» / «Не підтверджую» щодо запитань, що стосуються доброчесності судді. Щодо декларацій родинних зв'язків, то вони можуть містити інформацію про те, хто є родичами судді (кандидата на посаду судді), їхні ПІБ, на яких посадах вони працювали та протягом якого періоду (в межах останніх 5 років), але лише якщо такі особи здійснювали певну професійну діяльність. Таким чином, у деклараціях родинних зв'язків також відсутня обмежена в доступі інформація. Це випливає з мети такої декларації - виявлення конфлікту інтересів судді чи майбутнього судді з іншими особами, що займають відповідальні посади. Отже, декларації родинних зв'язків та доброчесності не містять обмеженої в доступі інформації (конфіденційної інформації), тому, на думку позивачки, «трискладовий тест» у цій справі застосовано з порушенням вимог Закону № 2939-VI. При цьому скаржник зазначила, що якби «трискладовий тест» був застосовним, усі його елементи не виконуються.
13. Також, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка вказує, щопосилання суду в оскаржуваному рішенні на існування Громадської ради доброчесності як альтернативного механізму громадського контролю не може бути підставою для обмеження доступу до інформації про родинні зв'язки суддів та доброчесність. Громадська рада доброчесності є лише дорадчим органом ВККС із чітко визначеними законодавством повноваженнями, що стосуються виключно участі в процедурах добору та кваліфікаційного оцінювання суддів. Вона не здійснює і не може здійснювати системного контролю за діяльністю всієї судової влади. Її існування жодним чином не нівелює суспільну значущість відкритості декларацій як інструменту загального громадського контролю (громадськими організаціями, журналістами, іншими зацікавленими особами) за доброчесністю представників судової влади.
14. Позивачка також зазначає, що суд порушив норми процесуального права, адже він фактично переклав на неї тягар доведення необхідності оприлюднення відкритої інформації, що суперечить частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої відповідач мав доводити правомірність обмеження доступу до відкритої інформації.
15. Також зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відкинув усі її аргументи щодо важливості доступу до декларацій доброчесності та родинних зв'язків у формі відкритих даних, зазначивши, що вона не довела, що певні «незручності» в доступі до інформації переважають над ризиками розголошення чутливих персональних даних в умовах воєнного стану. Водночас суд зовсім не взяв до уваги, що йдеться не просто про зручність доступу, а про повну відсутність доступу до цієї інформації в будь-якій формі.
16. На підставі викладеного скаржниця просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 990/406/24 (адміністративне провадження № П/990/166/24) і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити повністю її позов до ВККС про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позиція учасників справи
17. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення та просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року- без змін.
Рух апеляційної скарги
18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2025 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 25червня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 17 липня 2025 року.
Установлені судом першої інстанції обставини справи
19. 26 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ВККС зі скаргою, в якій повідомила, що подані суддями та кандидатами на посаду судді декларації доброчесності та декларації родинних зв'язку згідно з положеннями закону є відкритими для загального доступу через оприлюднення на офіційному вебсайті ВККС, а також через надання такої інформації у формі відкритих даних, але ВККС не дотримується такого обов'язку та не оновлює вказані дані з 2022 року.
20. ВККС листом від 12 липня 2024 року № 21-3695/24 повідомила, що Комісія вживає заходів щодо відновлення загального доступу до Реєстру декларацій родинних зв'язків і доброчесності на офіційному сайті Комісії з урахуванням безпеки суддів, членів їх сімей та близьких осіб під час воєнного стану.
21. Позивачка 30 жовтня 2024 року повторно звернулася до ВККС зі скаргою, в якій повідомила, що після її звернення набір даних щодо декларацій родинних зв'язків та доброчесності не оновлювався.
22. Листом від 12 листопада 2024 року № 21-6458/24 ВККС повідомила, що загальний доступ до реєстру декларацій родинних зв'язків та декларацій доброчесності судді (кандидата на посаду судді) не відновлено.
23. Уважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
26. Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
27. Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).
28. Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, закріплює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
29. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
30. Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII).
31. За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону № 2657-XII інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
32. Статтею 2 Закону № 2657-XII визначено, що основними принципами інформаційних відносин є, зокрема, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією.
33. Основними напрямами державної інформаційної політики у розумінні приписів частини першої статті 3 Закону № 2657-XII є, зокрема: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень.
34. Статтею 5 Закону № 2657-XII визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
35. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
36. Частиною другою статті 6 Закону № 2657-XII передбачено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
37. Згідно із частинами першою, другою статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
38. Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
39. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон № 2939-VI.
40. Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
41. Частиною першою статті 2 Закону № 2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
42. Пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації.
43. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.
44. Статтею 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
45. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
46. Згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
47. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина восьма статті 6 Закону № 2939-VI).
48. Згідно зі статтею 10-1 Закону № 2939-VI публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.
Розпорядники інформації зобов'язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному вебпорталі відкритих даних та на своїх вебсайтах.
Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов'язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.
Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов: 1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»; 2) фізичні особи (суб'єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»; 3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом; 4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.
Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. Одночасно до такого переліку Кабінет Міністрів України обов'язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом.
Створення та забезпечення функціонування єдиного державного веб-порталу відкритих даних здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері електронного урядування.
49. Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
50. Згідно із частиною четвертою статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
51. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.
52. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
53. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII установлено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
54. На виконання положень статті 10-1 Закону № 2939-VI постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835 затверджено Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, яке визначає вимоги до формату і структури наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичність оновлення та порядок їх оприлюднення, а також перелік таких наборів даних.
До переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, включено зокрема, Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності.
55. Відповідно до частини третьої статті 61 Закону № 1402-VIIIдекларація родинних зв'язків судді є відкритою для загального доступу через оприлюднення на офіційному вебсайті ВККС.
56. Згідно із частиною четвертою статті 62 Закону № 1402-VIIIдекларація доброчесності судді є відкритою для загального доступу через оприлюднення на офіційному вебсайті ВККС.
57. Предметом спору є протиправна бездіяльність ВККС щодо регулярного оновлення набору даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» у формі відкритих даних.
58. Аналіз наведених норм права свідчить, що у звичайних умовах ВККС мала законодавчо встановлений обов'язок вести Реєстр декларацій доброчесності та родинних зв'язків суддів і кандидатів на посаду судді, а також забезпечувати його оприлюднення у формі відкритих даних.
59. Як правильно зазначив суд першої інстанції, цей обов'язок ВККС виконувала до запровадження воєнного стану, що підтверджується інформацією з Єдиного державного вебпорталу відкритих даних. Зокрема, відповідно до наявних відомостей, останнє оновлення набору даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» відбулося 15 лютого 2022 року.
60. Проте 24 лютого 2022 року у зв'язку з оголошенням в Україні воєнного стану та з урахуванням рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, в якому висловлено пропозицію обмежити публічний доступ до відповідних розділів офіційного сайту ВККС, у яких розміщена інформація щодо декларацій доброчесності, родинних зв'язків, інформація щодо суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді, Комісія на підставі частини другої статті 6 Закону № 2939-VI в інтересах національної безпеки та безпеки громадян (зокрема суддів, членів їх сімей та близьких осіб) обмежила публічний доступ до декларацій доброчесності та родинних зв'язків. У зв'язку із цим така інформація також не підлягає опублікуванню у формі відкритих даних.
61. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що право на доступ до інформації є однією з основоположних свобод, закріплених як у національному законодавстві, так і в міжнародних актах.
62. Водночас як Конституція України, так і міжнародне законодавство передбачають, що право на доступ до інформації не є абсолютним та може бути обмежене законом за певних умов.
63. Так, за змістом пункту 3 статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права здійснення права на свободу вираження, зокрема права отримувати і поширювати інформацію, накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Воно може бути обмежене законом, якщо це необхідно, зокрема для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моралі населення.
64. Подібне регулювання міститься у статті 10 Конвенції, відповідно до пункту 2 якої здійснення права на отримання і поширення інформації може підлягати обмеженням, якщо вони передбачені законом, є необхідними в демократичному суспільстві та спрямовані на захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадської безпеки, запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я чи моралі, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету та безсторонності суду.
65. Саме тому частина третя статті 34 Конституції України установлює, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
66. Конституційний Суд України у Рішенні від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
67. Згідно з позицією Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
68. Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
69. Таким чином, за позицією Конституційного Суду України, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020).
70. Варто зауважити, що відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.
71. Оскільки у статті 64 Конституції України немає посилання на її статтю 34, то право на доступ до публічної інформації може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану, якщо є необхідним для захисту національної безпеки, громадського порядку, прав інших осіб або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.
72. Водночас таке обмеження може здійснюватися виключно на підставі закону та має відповідати принципам демократичного суспільства, зокрема законності, необхідності та пропорційності.
73. Щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації, при аналізі відповідних справ Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та вітчизняні суди застосовують «трискладовий тест».
74. Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 08 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (заява № 18030/11) зазначила, що оцінка того, чи є відмова в доступі до інформації втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи (пункт 157).
75. Для цього суди повинні оцінити такі критерії (пункти 158-170).
76. Мета запитувача. Визначається, чи справді отримання інформації необхідне для реалізації функцій запитувача зі сприяння публічній дискусії з питань суспільного інтересу та чи створить ненадання інформації суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.
77. Природа інформації. Відомості, щодо яких запитується доступ, повинні відповідати критеріям «трискладового тесту», тобто збиратися в інтересах суспільства.
78. Роль запитувача. На захист свого права на доступ до інформації можуть претендувати насамперед журналісти, науковці, громадські активісти (зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж), а також громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями суспільного інтересу.
79. Готовність та доступність інформації. Надання інформації не повинно покладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
80. Про необхідність застосування «трискладового тесту» ЄСПЛ також зазначає в пункті 25 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Аврамчук проти України» (заява № 65906/13). Суд дійшов висновку, що національні суди не пояснили, чому частина п'ята статті 6 Закону № 2939-VI або його «трискладовий тест» не були застосовані у справі заявника. Це призвело до того, що суди не здійснили балансування потенційних інтересів, зокрема інтересу заявника в доступі до інформації суспільного значення та необхідності захисту прав приватних осіб.
81. Так, хоча «трискладовий тест» прямо не згадується в українському законодавстві, але за усталеною правозастосовчою практикою він є засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами, обмеження доступу до публічної інформації без застосування «трискладового тест» є незаконним і порушує право особи на інформацію. При цьому «трискладовим» тест названо тому, що він передбачає три умови, наявність яких (усіх разом) вимагається для обмеження доступу до інформації.
82. Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується «трискладовий тест» за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом, він має визначити її вид (конфіденційна, таємна або службова).
83. Наступний крок - з'ясувати, чи стосується запитувана інформація: інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку; можливого виникнення заворушень або злочинів у разі її розголошення; охорони здоров'я населення; захисту репутації або прав інших осіб; отримання інформації конфіденційним шляхом; авторитету та неупередженості правосуддя.
84. Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.
85. Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь, розпорядник інформації має визначити, чи спричинить розголошення інформації істотну шкоду зазначеним інтересам.
86. Якщо відповідь на це питання негативна - запитувана інформація надається. Якщо відповідь позитивна - розпорядник інформації має визначити, чи переважає шкода від її оприлюднення над суспільним інтересом у її отриманні.
87. У разі позитивної відповіді - відмовляють у доступі до інформації. У випадку негативної відповіді - доступ до інформації надають.
88. Таким чином, передумовою для визначення підстав відкритості чи обмеження інформації є застосування «трискладового тесту».
89. Отже, як національні, так і міжнародні норми прямо передбачають можливість обмеження доступу до інформації, якщо це здійснюється на законних підставах, відповідає принципу домірності та спрямоване на захист важливих суспільних інтересів.
90. Однак при обмеженні доступу до інформації суб'єкт владних повноважень має дотримуватися балансу між суспільним інтересом до відповідної інформації та необхідністю захисту прав приватних осіб, якими в цьому випадку є судді, кандидати на посаду судді, а також члени їхніх родин і близькі особи.
91. Таким чином, у таких випадках відбувається зіставлення публічних та приватних інтересів, а завданням суду при вирішенні спору є встановлення того, який інтерес переважає.
92. Хоч «трискладовий тест» застосовується розпорядником інформації при обмеженні доступу до публічної інформації в порядку відповіді на інформаційний запит, який не є предметом цього спору, все ж законність обмеження доступу до відомостей підлягає оцінці саме у межах цього судового провадження і доводи сторін та аргументи Комісії оцінюються судом з урахуванням критеріїв частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, які є загальнообов'язковими для легітимного обмеження доступу до публічної інформації (тобто «трискладового тесту»).
93. Так, ВККС, обґрунтовуючи припинення доступу до декларацій родинних зв'язків та доброчесності, зазначає, що під час дії воєнного стану судді, члени їхніх сімей та близькі особи систематично залучаються до захисту територіальної цілісності та незалежності України, однак Комісія може не володіти актуальною інформацією про таких осіб.
94. В умовах військової агресії російської федерації проти України розголошення інформації щодо суддів, членів їхніх сімей та близьких осіб може становити загрозу національній безпеці, територіальній цілісності, життю, здоров'ю та безпеці суддів і їхніх родичів, а також провокувати вчинення правопорушень щодо них, зокрема кримінальних. Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні під час воєнного стану в Україні.
95. Крім того, збір відповідної інформації під час дії воєнного стану може мати ознаки ймовірної неправомірної діяльності, спрямованої проти України.
96. Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведені Комісією аргументи про необхідність тимчасового обмеження доступу до декларацій родинних зв'язків та доброчесності суддів загалом узгоджуються з «трискладовим тестом», передбаченим частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.
97. Законна мета (легітимний інтерес). В умовах воєнного стану захист національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку, а також гарантування безпеки суддів, членів їхніх сімей і близьких осіб, підтримання авторитету та неупередженості правосуддя становлять законну мету, яка прямо передбачена Конституцією України та спеціальним законодавством.
98. Реальна (істотна) шкода. З огляду на воєнну агресію російської федерації оприлюднення детальних відомостей про суддів і їхні родинні зв'язки може створити реальні ризики фізичного чи морального тиску, а також провокувати вчинення протиправних дій або використання відповідних даних на шкоду національній безпеці.
99. Особливо небезпечними такі відомості можуть бути у випадках, коли близькі особи суддів примусово залишаються на тимчасово окупованій території. У такому разі зв'язок із суддею, а також розкриття інформації про вид діяльності таких осіб може ставити під загрозу життя та здоров'я цих осіб.
100. Окрім цього, як уже зазначалося вище, ВККС може не володіти актуальною інформацією про залучення суддів чи їхніх близьких до оборони України, що посилює ризики, пов'язані з розголошенням даних у відкритому доступі.
101. Співмірність (перевага шкоди над суспільним інтересом). У період дії воєнного стану потенційна шкода життю, здоров'ю та безпеці суддів і їхніх близьких осіб може переважати над суспільним інтересом у негайному та безумовному доступі до всього обсягу їхніх декларацій.
102. Водночас це не означає повну відсутність громадського контролю. Так, законодавством передбачена Громадська рада доброчесності, яка складається з представників громадських організацій, що спеціалізуються на питаннях судової сфери. Ця рада має доступ до необхідної інформації із суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді), що дозволяє здійснювати контроль за їхньою доброчесністю без створення додаткових загроз для суддів або членів їхніх родин.
103. Отже, інші механізми громадського контролю (зокрема, через Громадську раду доброчесності) дозволяють суспільству й надалі відстежувати питання доброчесності суддів.
104. Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачка зверталася до ВККС зі скаргами, а не запитами на отримання публічної інформації. Натомість формою реалізації права на доступ до публічної інформації за Законом № 2939-VI є саме запит на інформацію (стаття 19 Закону № 2939-VI). З огляду на викладене Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВККС, надаючи відповіді, діяла у межах процедури, передбаченої саме для звернень громадян, зокрема скарг.
105. Надаючи оцінку доводам позивачки про те, що зміни до Закону № 1402-VIII щодо зміни статусу цього виду публічної інформації не вносилися, тому ВККС зобов'язана оприлюднити зазначену інформацію, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
106. Судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється судами адміністративної юрисдикції за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
107. Ураховуючи, що ВККС довела доцільність, необхідність та пропорційність обмеження доступу до декларацій родинних зв'язків та доброчесностіу зв'язку з оголошенням в Україні воєнного стану в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів, членів їх сімей та близьких осіб) і для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя, а також ураховуючи, що в статті 64 Конституції України, яка визначає перелік обмежень окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного або надзвичайного стану, відсутнє посилання на статтю 34 Конституції України, то дії ВККС щодо обмеження доступу до спірної публічної інформації відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
108. Твердження позивачки про суспільну значущість відкритості вказаних декларацій як інструменту загального громадського контролю (громадськими організаціями, журналістами, іншими зацікавленими особами) за доброчесністю представників судової влади та доводи про здійснення нею громадської діяльності у сфері судової реформи і підготовку аналітичних публікацій не спростовують висновки висловлені вище про правомірність обмеження такої інформації в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів, членів їх сімей та близьких осіб) та підтримання неупередженості правосуддя з огляду на існування механізмів громадського контролю в питаннях судової сфери і отримання спірної інформації за запитом на інформацію відповідно до статті 19 Закону № 2939-VI.
109. Також не відповідають дійсності твердження позивачки, що суд першої інстанції фактично зазначив, що набір даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» є інформацією з обмеженим доступом, оскільки суд таких висновків не робив.
110. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду висновує, що, обмежуючи доступ до декларацій родинних зв'язків та доброчесності, ВККС діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом № 2939-VI.
111. Наявність окремих декларацій у відкритому доступі на сторонніх ресурсах не спростовує правомірності рішень ВККС щодо обмеження доступу до даних Реєстру. Суд першої інстанції слушно зауважив, що походження опублікованої інформації на неофіційних ресурсах невідоме, а відсутність єдиного офіційного джерела не нівелює обґрунтованості заходів, спрямованих на забезпечення безпеки суддів та членів їхніх сімей у період воєнного стану.
112. Крім того, як зазначив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ВККС вживає послідовних заходів щодо відновлення загального доступу громадян до декларацій родинних зв'язків та доброчесності, але з урахуванням перерахованих вище факторів безпеки, що свідчить про відсутність з боку Комісії ознак бездіяльності.
113. Так, листом від 17 травня 2024 року № 21-2805/24 Комісія звернулася до Ради суддів України з пропозицією висловити позицію щодо можливості відновлення доступу, за винятком відомостей, які не є відкритими. Рада суддів України у відповіді від 11 червня 2024 року № 9рс-282/24-вих не заперечила щодо відновлення загального доступу, але рекомендувала Комісії передбачити можливість тимчасового закриття відомостей у досьє та деклараціях за вмотивованими заявами суддів, якщо існують підстави, що перешкоджають оприлюдненню певних матеріалів.
114. У листі від 23 травня 2024 року № 21-2907/24 Комісія звернулася до голів судів з проханням надати інформацію, яка може слугувати підставою для обмеження публічного доступу під час воєнного стану, щоб врахувати обставини, що можуть становити ризик для безпеки суддів чи кандидатів на посаду судді.
115. Листом від 11 жовтня 2024 року № 19-5707/24 Комісія надіслала звернення до Проєкту Європейського Союзу «Право-Justice», Програми USAID «Справедливість для всіх» і Міжнародної організації права розвитку (ІДЛО) в Україні щодо можливості на законодавчому рівні врегулювати питання оприлюднення досьє та декларацій під час дії воєнного стану, з урахуванням категорій осіб, для яких такий доступ може бути особливо ризикованим (військовослужбовці, особи на тимчасово окупованих територіях тощо). У наданій 21 жовтня 2024 року (вх. № 01ел-6083/24 від 25 жовтня 2024 року) спільній відповіді проєктів міжнародної технічної допомоги конкретної позиції з цього приводу не висловлено.
116. Питання про відновлення доступу також неодноразово включалося до порядку денного засідань Комісії, але щоразу відкладалося з різних причин, зокрема через потребу додаткових консультацій.
117. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність протиправної бездіяльності ВККС, то не може бути задоволена вимога позивачки зобов'язати ВККС оновити на своєму офіційному вебсайті та вебсторінці Єдиного державного вебпорталу відкритих даних набір даних «Реєстр декларацій родинних зв'язків та доброчесності» як похідна, відтак підстав для задоволення позову немає.
118. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року задоволенню не підлягає.
119. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
120. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
121. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
122. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
123. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
124. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
125. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова А. А. Ємець В. В. Король С. І. Кравченко О. В. Кривенда С. Ю. Мартєв К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець І. В. Ткач О. С. Ткачук Є. А. Усенко Н. В. Шевцова