04 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 715/609/17
провадження № 51-882км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260080000559, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст.187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за:
- п. 6, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього належного йому майна за виключенням житла;
- за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна за виключенням житла;
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього належного йому майна за виключенням житла.
Цим же вироком ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються, засуджено за пунктами 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст.187 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього належного йому майна за виключенням житла.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту затримання - із 15 листопада 2016 року; зараховано у строк попереднього ув'язнення строк із вказаної дати по 25 червня 2019 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі; з 25 червня 2019 року по 05 лютого 2020 року - з розрахунку день за день; з 05 лютого 2020 року по дату набрання вироком законної сили - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 залишено до набрання вироком законної сили.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 по 250 000 гривень із кожного у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди., а на користь ОСОБА_9 - матеріальну шкоду в розмірі 52 408 гривень та по 250 000 гривень з кожного у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Крім цього, вироком місцевого суду вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
За обставин, детально наведених у судовому рішенні, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у розбої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3, приблизно о 18:30 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_11 , вина якого встановлена вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2017 року, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном, перебуваючи на території господарства по АДРЕСА_1 , здійснили розбійний напад на ОСОБА_12 , поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, в ході якого завдали потерпілій ударів руками та ногами в ділянку голови та інших частин тіла, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді синців по передньо-бічній поверхні шиї справа у верхній та середній третині шиї, злами лівого та правого великих ріжків під'язикової кістки, злами лівого та правого верхніх ріжків щитоподібного хряща.
У подальшому, в ході розбійного нападу, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою протиправного позбавлення життя, з корисливих мотивів, ОСОБА_7 і ОСОБА_11 почали тримати ОСОБА_12 за руки, а ОСОБА_8 стамескою наніс потерпілій один удар в шию, що призвело до її смерті у наслідок проникаючого сліпого колото-різаного поранення з ушкодженням лівої сонної артерії і гострої зовнішньої кровотечі.
Після вчинення вбивства ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 зняли із руки ОСОБА_12 золоту каблучку вартістю 2000 гривень і зникли із місця вчинення злочину.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що суд поклав в основу вироку докази, які здобуті стороною обвинувачення внаслідок істотного порушення прав та свобод ОСОБА_7 .
На переконання сторони захисту, слід визнати недопустимими:
- висновок експерта, у якому зазначено, що у змивах з рук ОСОБА_7 виявлені клітини, які містять генетичні ознаки зразків крові потерпілої ОСОБА_12 ;
- протокол слідчого експерименту із ОСОБА_11 , який в ході слідчої дії показав, як він разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_7 напали на ОСОБА_12 , завдали смертельного удару стамескою і заволоділи золотою каблучкою;
- висновок експерта за результатами судово-психологічної експертизи ОСОБА_11 , яким спростовано застосування будь-якого впливу до підозрюваного під час проведення із ним слідчого експерименту;
- протоколи про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій із ОСОБА_8 , ОСОБА_7 як такі, що отримані в результаті несанкціонованих дій.
Інші докази, пред'явлені стороною обвинувачення, на переконання захисника, не доводять причетності ОСОБА_7 до скоєних злочинів.
В свою чергу апеляційний суд, на думку сторони захисту, безпідставно повторно не дослідив обставини цього кримінального провадження, не надав відповіді на усі доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2020 року, формально погодився із висновками місцевого суду та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України.
На зазначені касаційні скарги прокурор подав письмові заперечення, у яких указує на безпідставність доводів сторони захисту в зв'язку із чим просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просила задовольнити її касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала подану касаційну скаргу необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Перевіряючи доводи, наведені у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом доводять причетність ОСОБА_7 до розбійного нападу та вбивства потерпілої ОСОБА_12 .
Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.
Так, постановляючи вирок, суд послався на показання самого обвинуваченого ОСОБА_7 , який хоча й не визнавав своєї вини, проте не заперечував того факту, що ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із ОСОБА_8 був у домоволодінні потерпілої. Такі ж показання надав і обвинувачений ОСОБА_8 .
Також, суд узяв до уваги показання:
- потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , які повідомили, що востаннє розмовляли із матір'ю, ОСОБА_12 , приблизно о 12:00-13:00 ІНФОРМАЦІЯ_3. Після нападу у загиблої зникла золота каблучка 750 проби, яку вони для неї придбали в Італії;
- свідка ОСОБА_13 , яка повідомила про обстановку на місці виявлення трупа потерпілої ОСОБА_12 , що відповідає тій, яка зафіксована слідчими органами;
- свідка ОСОБА_14 , прокурора, який розповів, що через відсутність на той час експерта криміналіста брав участь у відібранні змивів з рук обвинуваченого ОСОБА_7 за його добровільною згодою. Протокол слідчої дії склав працівник поліції, а підписав його безпосередньо він. ОСОБА_7 почав висловлювати заперечення щодо процедури відібрання біологічних зразків тільки після набуття статусу підозрюваного.
При цьому, колегія суддів критично оцінила показання родичів обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , оскільки їх свідчення суперечать одне одному, не узгоджуються з іншими доказами по справі й не спростовують можливості обвинувачених перебувати на подвір'ї ОСОБА_12 у період часу з 18:00 до 19:00 ІНФОРМАЦІЯ_3.
Також, суд узяв до уваги ряд письмових доказів, зокрема:
- дані протоколу огляду місця події від 25 грудня 2015 року із додатками, яким зафіксовано обстановку на місці злочину та вилучено ряд доказів;
- дані протоколу огляду трупа від 26 грудня 2015 року, які свідчать про наявність у потерпілої крім рани від стамески інших тілесних ушкоджень;
- дані лікарського свідоцтва про смерть №121 від 26 грудня 2015 року, за якими причиною смерті ОСОБА_12 є проникаюче сліпе колото-різане поранення лівої бічної поверхні шиї з ушкодженням лівої сонної артерії;
- дані висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 №102-Г від 15 лютого 2016 року, додаткових судово-медичних експертиз №102-Г/Д від 02 червня 2016 року та 27 вересня 2018 року трупа ОСОБА_12 , відповідно до яких смерть ОСОБА_12 настала у вечірній час ІНФОРМАЦІЯ_3 від гострої зовнішньої кровотечі, що виникла внаслідок проникаючого сліпого колото-різаного поранення лівої бічної поверхні шиї з ушкодженням лівої сонної артерії. При цьому, інші тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості виникли відносно незадовго до моменту настання смерті. Тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_12 частково відповідають тим даним, що зафіксовані у протоколі слідчого експерименту, який проводився із підозрюваним ОСОБА_11 . Допитаний в ході судового розгляду даного кримінального провадження експерт ОСОБА_20 пояснив, що кровотеча по зовнішнім ознакам була без розбризкування крові, але була масивною по кількості втраченої крові, зважаючи на отримане поранення.
- дані висновку судово-імунологічної експертизи № 779 від 28 квітня 2016 року, за якими у змивах з рук ОСОБА_12 виявлено кров із антигеном А, що не виключає її належність особі (особам) з групою крові ОСОБА_21 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 або цим трьом особам одночасно;
- дані висновку молекулярно-генетичної експертизи № 52 від 25 березня 2016 року, відповідно до яких на стамесці виявлено сліди крові ОСОБА_12 ;
- дані висновку судово-імунологічної експертизи № 22 від 05 лютого 2016 року, згідно яких кров на футболці ОСОБА_11 , може походити від потерпілої ОСОБА_12 ;
- дані висновків молекулярно-генетичної експертизи № 51 від 25 березня 2016 року та № 180 від 15 квітня 2016 року, згідно яких на зрізах нігтьових пластин пальців ОСОБА_12 виявлені сліди крові людини, яка може належати як ОСОБА_12 , так і ОСОБА_11 ;
- дані висновку судової молекулярно-генетичної експертизи № 317 від 17 серпня 2016 року, відповідно до якого на змивах із рук ОСОБА_7 виявлені клітини, які містять генетичні ознаки зразків крові ОСОБА_12 . Допитана в суді експерт Вінницького НДЕКЦ ОСОБА_22 підтвердила відсутність порушення правил зберігання речових доказів, наданих для проведення цієї експертизи;
- дані операторів телекомунікаційних послуг, за якими обвинувачені ІНФОРМАЦІЯ_3 перебували у межах дії базових станцій, які охоплюють місце скоєння злочину, а також спілкувалися між собою як у день вчинення вбивства, так і після;
- дані висновку судової комп'ютерно-технічної експертизи №38-К від 10 лютого 2016 року, відповідно до яких останній прийнятий вихідний дзвінок на телефон ОСОБА_12 був о 13:27 ІНФОРМАЦІЯ_3;
- дані протоколу проведення слідчого експерименту із ОСОБА_11 від 17 квітня 2016 року, в ході якого останній у присутності понятих та захисника показав як саме він, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 напали на ОСОБА_12 , завдали смертельного удару стамескою і заволоділи належною потерпілій каблучкою із золота;
- дані ПТ «Ломбард» Заставно-Кредитний Дім» від 22 квітня 2016 року №1281/4 та від 10 червня 2016 року №585/6, відповідно до яких ОСОБА_11 22 січня 2016 року здав каблучку 750 проби;
- дані протоколів про результати проведення НСРД №172/123/14-2017 від 10 січня 2017 року - аудіо, відео контроль ОСОБА_8 за місцем його тимчасового перебування у приміщенні Чернівецького УВПВДПС України м. Чернівці, №173/123/14-2017 від 10 січня 2017 року - аудіо, відео контроль ОСОБА_7 за місцем його тимчасового перебування у приміщенні Чернівецького УВПВДПС України м. Чернівці, стенограми до протоколу НСРД проведеної в слідчому кабінеті СІЗО м. Чернівці, у яких зафіксовано, що під час спілкування ОСОБА_7 і ОСОБА_8 погрожували ОСОБА_11 і вимагали змінити визнавальні показання;
- дані вироку Герцаївського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2017 року, яким ОСОБА_11 засуджено за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст.187 КК України ,а саме за розбійний напад на ОСОБА_12 , вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.
З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.
При цьому, місцевий суд вмотивовано спростував версію захисту про те, що ОСОБА_7 непричетний до скоєних злочинів, має алібі, а розбій і вбивство ОСОБА_12 скоїла інша особа, яка була ввечері ІНФОРМАЦІЯ_3 наподвір'ї потерпілої.
Вказані доводи сторони захисту спростовано дослідженими в ході судового слідства доказами, відповідно до яких у період часу з 18:00 до 19:00 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 напали на ОСОБА_12 , побили її, заподіяли стамескою смертельне тілесне ушкодження, після чого заволоділи майном потерпілої.
Об'єктивні дані, які б свідчили про те, що обвинувачені не перебували на подвір'ї ОСОБА_12 у зазначений день та час відсутні.
Та обставина, що на одязі ОСОБА_7 відсутня кров потерпілої, тому обвинувачений не міг бути учасником злочину, спростована показаннями експерта, який під час свого допиту в суді наголосив на тому, що характер нанесеного ОСОБА_12 колото-різаного поранення в сонну артерію та подальше залишення в рані знаряддя злочину не призвело до розбризкування крові потерпілої, яка натомість просто стікала по тілу жертви на землю.
Щодо показань свідка ОСОБА_19 , рідної тітки ОСОБА_7 , яказапевняла що ввечері ІНФОРМАЦІЯ_3 бачила невідому особу на території домогосподарства ОСОБА_12 , то суд обґрунтовано надав їм критичну оцінку, оскільки вказані відомості свідок повідомила лише після затримання свого племінника.
Крім цього, суд взяв до уваги подробиці та деталі вчинення злочину, на які вказував ОСОБА_11 під час слідчого експерименту. Ці дані виключають обізнаність із ними інших осіб та обґрунтовано спростовують версію сторони захисту про скоєння злочину невстановленими особами.
Апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 , визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить.
У своїй касаційній скарзі захисник посилається на неналежність та недопустимість доказів, які було покладено в основу обвинувального вироку.
Дані доводи були предметом дослідження судів та визнані безпідставними з наведенням відповідних мотивів.
Так, протягом судового розгляду захист указував на недопустимість як доказу висновку експерта Вінницького НДКЦ №317 від 17 серпня 2016 року, за даними якого у змивах з рук ОСОБА_7 виявлені генетичні ознаки клітин, які містять ознаки зразків крові потерпілої ОСОБА_12 .
Вказана позиція сторони захисту ґрунтується на тому, що протокол про отримання зразків для експертизи від 25 грудня 2015 року складений від імені прокурора ОСОБА_14 , який фактично участі в даній слідчій дії не приймав; сам протокол не містить даних про осіб, які були присутні під час проведення цієї процесуальної дії, їх підписів і способу ідентифікації отриманих зразків; відібрання біологічних зразків здійснено у відсутності понятих, а пакування зроблено у такий спосіб, що не виключав підміну матеріалу.
Місцевий суд встановив, що відбирання біологічних зразків у ОСОБА_7 здійснено відповідно до вимог ст. 245 КПК України згідно постанови прокурора за добровільною згодою ОСОБА_7 . Будь-яких зауважень щодо проведення цієї процесуальної дії останній не заявляв.
При цьому, колегія суддів правильно вказала, що відсутність понятих у даному випадку не є порушенням, яке робить даний доказ недопустимим, оскільки ст. 241 КПК України не містить вимоги щодо обов'язкової участі понятих під час відібрання біологічних зразків.
Твердження про те, що марлеві тампони із змивами орган досудового розслідування неналежно упакував, спростовано показаннями експерта, який під присягою запевнив суд про дотримання правил зберігання речових доказів.
Із вказаними висновками вмотивовано погодився апеляційний суд, який крім іншого також надав критичну оцінку даним експертного дослідження приватних спеціалістів Центру судово-медичних послуг «МіБі-Лекс» в галузі судово-медичної експертизи, що були надані стороною захисту, які за своєю суттю є рецензією наявних у матеріалах кримінального провадження експертиз.
Також, належним чином суд перевірив твердження сторони захисту про недопустимість даних слідчого експерименту із ОСОБА_11 .
Аргументуючи свою позицію, сторона захисту наголошувала на тому, що вказана слідча дії зводилася виключно до дачі під тиском показань на місці злочину, які ОСОБА_11 спростував під час безпосереднього допиту у судовому засіданні.
Натомість, із дослідженого відеозапису слідчого експерименту від 17 квітня 2016 року суд встановив, що ОСОБА_11 у присутності захисника та понятих на місці скоєння злочину, самостійно, детально відтворив як він та обвинувачені ОСОБА_7 і ОСОБА_8 напали на ОСОБА_12 , били її, завдали удар стамескою у шию та заволоділи каблучкою.
Такі відомості повною мірою узгоджуються із виявленими під час судово-медичних експертиз трупа тілесними ушкодженнями, механізмом їх утворення та локалізацією, а також - із місцем виявлення трупа, зафіксованим у протоколі огляду місця події та знаряддям вчинення злочину.
Та обставина, що не усі тілесні ушкодження відповідають відтвореним в ході слідчої дії ОСОБА_11 тілесним ушкодженням, заподіяним ОСОБА_12 , обґрунтовано не свідчить про недопустимість цього доказу.
В свою чергу, суд вмотивовано критично оцінив показання ОСОБА_11 надані в ході розгляду даного кримінального провадження, в яких він заперечував вину у вчиненні кримінальних правопорушень, оскільки такі спростовано дослідженими та проаналізованими доказами, в тому числі обвинувальним вироком суду щодо вказаної особи, який було ревізовано і залишено без зміни апеляційним та касаційним судами.
Що стосується доводів сторони захисту про недопустимість висновку експерта №347/16-а від 07 березня 2017 року за результатами судово-психологічної експертизи ОСОБА_11 , то такі з наведенням відповідних мотивів визнано безпідставними.
Зазначено, що підстав не брати до уваги дані цього дослідження, відповідно до яких у комунікативній поведінці ОСОБА_11 під час слідчого експерименту констатуються психологічні особливості, властиві для самостійного відтворення подій, у місцевого суду не було.
Поміж наведеного, предметом розгляду судів були й твердження сторони захисту про недопустимість даних проведених НСРД.
Сторона захисту під час судового розгляду та апеляційного перегляду вироку наголошувала, що без відповідного дозволу судді апеляційного суду, орган досудового розслідування не міг провести аудіо-, відео контроль ОСОБА_11 за місцем його затримання.
У той же час судом встановлено, що в матеріалах справи є дозвіл апеляційного суду на проведення НСРД (аудіо, відео контролю) із ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які спочатку спілкувалися між собою, а потім із ОСОБА_11 . Дозвіл на проведення аудіо-, відео контролю з конкретними підозрюваними ( ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ) не забороняє фіксувати їх спілкування із іншими особами, а тому такі дані повною мірою можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні.
Верховний Суд погоджується із висновками місцевого суду про відсутність підстав для визнання доказів, отриманих під час проведення НСРД, недопустимими з указаних стороною захисту мотивів.
Що стосується твердження сторони захисту про недотримання під час апеляційного перегляду вимог ст. 404 КПК України, слід вказати таке.
Положеннями вищевказаної норми процесуального закону чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду цей факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.
Однак, заявляючи клопотання про повторне дослідження доказів, сторона захисту не вказала як ці вимоги кореспондують приписам ч. 3 ст. 404 КПК України та не зазначила обґрунтованих доводів про порушення, допущені судом першої інстанції під час їх дослідження.
Відмова апеляційного суду в частині повторного дослідження показань учасників кримінального провадження є виправданою та відповідає усталеній практиці Верховного Суду, що прослідковується у постановах від 7 жовтня 2021 року (справа № 521/6316/17, провадження, № 51-4669км19), від 23 листопада 2021 року (справа № 752/7624/18, провадження, № 51-10107км18) та від 30 листопада 2021 року (справа № 450/4029/18, провадження, № 51-3776км21).
Таким чином, за результатами кримінального провадження у суді касаційної інстанції встановлено, що матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Підстав вважати, що суди не виконали вказівок Верховного Суду, що викладені у постанові від 05 лютого 2020 року, немає.
Призначене ОСОБА_7 покарання є співмірним характеру вчинених ним протиправних дій, тяжкості скоєного правопорушення, даним про особу винного та відповідає принципам справедливості й індивідуалізації.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_23 ОСОБА_2 ОСОБА_3