10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 521/8812/23
провадження № 51-3521ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду
від 04 червня 2025 року в кримінальному провадженні № 12022231040000577 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2023 року
ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання
у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він
у невстановлений час за невстановлених обставин з метою особистого вживання придбав шляхом відокремлення верхівок та листя від кущу рослини роду коноплі,
з яких в подальшому незаконно шляхом перетирання та висушування виготовив та зберігав за місцем проживання без мети збуту речовину рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом, масою в перерахунку на висушену речовину 843,814 г, який 27 грудня 2022 року був вилучений співробітниками поліції під час огляду місця події після зупинки на блок-посту у м. Херсоні транспортного засобу, в якому ОСОБА_4 перевозив цей наркотичний засіб.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2025 року зазначений вирок суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 не дотримався положень ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та дійшов помилкового висновку
про наявність підстав для звільнення останнього від відбування покарання з
випробуванням. Зокрема, зазначає, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою відомості про особу ОСОБА_4 , який не має стійких соціальних зв'язків, неодружений, утриманців не має, офіційно не працює, джерел доходу не має, суспільно-корисною працею не займається, тричі притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив без оцінки доводи сторони обвинувачення про безпідставне врахування судом першої інстанції обставиною, що пом'якшує покарання, - щире каяття. Також вважає, що з урахуванням внесених змін відповідно до Закону України від 21 грудня 2023 року № 3528-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання обігу рослин роду коноплі (Canabis) для використання
у навчальних цілях, освітній, науковій та науково-технічній діяльності, виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та лікарських засобів з метою розширення доступу пацієнтів до необхідного лікування» (далі - Закон) до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року
№ 770, зокрема канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу виключено
зі списку особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, та включено до списку особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких обмежено, таблиці ІІ згаданого Переліку, зважаючи на те, що з огляду
на положення ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК цей Закон має зворотну дію
в часі, оскільки пом'якшує кримінальну відповідальність особи, суд апеляційної інстанції мав би змінити оскаржений прокурором вирок, застосувавши положення ч. 3 ст. 5 КК, однак цього не зробив. Також звертає увагу, що апеляційний суд
мав би зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення в період з 03 по 4 червня 2025 року.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, і правильність кваліфікації його дій
у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи прокурора щодо безпідставного застосування до засудженого положень
ст. 75 КК та невідповідності оскарженої ухвали положенням ст. 419 КПК колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,
що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України
про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, який на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, перебуває на диспансерному обліку у зв'язку
із хворобою на туберкульоз, а також взяв до уваги відсутність обтяжуючих покарання обставин та наявність обставини, що пом'якшує покарання, якою визнав щире каяття.
З урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності суд дійшов висновку
про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі та звільнив ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання
з випробуванням відповідно до ст. 75 КК.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому колегія суддів апеляційного суду, як убачається з постановленої ухвали, зазначила, що при обранні виду та розміру покарання обвинуваченому суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначивши його у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно
до положень його Загальної частини та з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та обставин,
що пом'якшують чи обтяжують покарання. Також апеляційний суд зауважив,
що місцевий суд з урахуванням обставин кримінального провадження, наявності пом'якшуючої покарання обставини, даних про особу обвинуваченого дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК.
При цьому апеляційний суд, відповідаючи на доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, зазначив, що формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Зважаючи
на вказане, як зазначив суд, в діях ОСОБА_4 проявилося щире каяття, оскільки останній під час судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив викладені
в обвинувальному акті обставини.
Також суд зауважив, що щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться
в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб'єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність. Як убачається
з оскарженого судового рішення, колегія суддів послалася на постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 лютого
2023 року (справа №448/1911/18), в якій зазначено, що системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як на досудовому розслідуванні так і під час розгляду справи у суді; для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Крім того, не залишив апеляційний суд без уваги і покликання прокурора
на притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1
ст. 130 КУпАП, а із наведенням відповідних мотивів відхилив вказані доводи.
Колегія суддів касаційного суду з огляду на всі обставини справи та дані про особу засудженого погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звільнення ОСОБА_4 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.
Обставини, на які вказує в поданій касаційній скарзі прокурор, були належним чином враховані та оцінені судами першої та апеляційної інстанцій.
Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів на обґрунтування безпідставності застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався
під час її постановлення.
Що стосується доводів прокурора про необхідність виключення посилання із вироку вказівки на те, що канабіс є особливо небезпечним наркотичним засобом та зазначивши замість цього - наркотичні засоби, обіг яких обмежено, з огляду
на внесені зміни до Переліку, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За частиною 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання,
але мають судимість.
Конституційний Суд України (далі - КСУ) здійснив офіційне тлумачення положень ст. 58 Конституції України та норм Кримінального кодексу України (справа
про зворотну дію кримінального закону в часі), які усувають караність діяння або пом'якшують покарання в Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року (справа
№ 1-3/2000). У своєму Рішенні КСУ вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).
Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи. Але їх реалізація з використанням підзаконних нормативно-правових актів неможлива в окремих галузях права, зокрема в кримінальному праві.
КСУ зазначив, що кримінальний закон, який визначає діяння як злочин, може містити посилання на положення інших нормативно-правових актів. Якщо
ці положення в наступному змінюються, загальний зміст кримінального закону,
в даному випадку - диспозиція його норм, змін не зазнає. Протилежне означало б можливість зміни кримінального закону підзаконними актами, зокрема постановами Верховної Ради України, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, що суперечило б вимогам п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України.
Бланкетна диспозиція кримінально-правової норми (як одна з видів диспозицій) називає або описує кримінальне правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість такої диспозиції полягає у тому, що визначена у ній норма має загальний і конкретизований зміст.
Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення кримінальним законом діяння як правопорушення та встановлення за нього кримінальної відповідальності.
Натомість конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом. Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів, посилання на які містить бланкетна диспозиція,
не змінюють словесно-документну форму кримінального закону. Кримінально-правова норма залишається незмінною. Отже, кримінальний закон у такому разі
не можна вважати новим - зміненим законом - і застосовувати до нього положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та КК, які визначають зворотну дію закону в часі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання обігу рослин роду коноплі (Cannabis) для використання у навчальних цілях, освітній, науковій та науково-технічній діяльності, виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та лікарських засобів з метою розширення доступу пацієнтів до необхідного лікування» від 21 грудня 2023 року № 3528-IX рекомендовано Кабінету Міністрів України внести зміни до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770.
На виконання вищезазначених вимог закону постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 24 травня 2024 року № 653, яка набрала чинності 16 серпня
2024 року, внесено зміни до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 р. № 770, та у таблиці І у списку № 1 виключено таку позицію: «Канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу», а у таблиці ІІ у списку № 1 назву викладено в такій редакції: «Список № 1 Наркотичні засоби та рослини, обіг яких обмежено» та доповнено позицією: «Канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу».
Проте, такі зміни підзаконного нормативно-правового акту, а саме переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770, посилання
на який містять бланкетні диспозиції КК, із врахуванням рішення КСУ № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року, справа № 1- 3/2000, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону і кримінально-правова норма залишається незмінною.
При цьому постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 24 травня 2024 року № 653 є підзаконним нормативно-правовим актом, а не законом про внесення змін до цього Кодексу, та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення, а тому відповідно до вимог ч. 6 ст. 3 КК цією постановою не вносились зміни
до законодавства України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин, внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, постановою Кабінету Міністрів України, не є змінами
до закону про кримінальну відповідальність, що виключає застосування ст. 5 КК та
ст. 58 Конституції України.
Наведене узгоджується із правовою позицією об'єднаної палати, викладеною
в постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 552/4770/19 (провадження
№ 51-1524кмо 24).
З огляду на викладене доводи прокурора щодо необхідності виключення
із формулювання обвинувачення вказівки на те, що канабіс є особливо небезпечним наркотичним засобом, оскільки що Закон України від 21 грудня 2023 року
№ 3528-ІХ, зважаючи на положення ст. 5 КК та ст. 58 Конституції України, пом'якшує кримінальну відповідальність особи, є неспроможними.
Що стосується вимоги прокурора про скасування ухвали апеляційного суду через необхідність зарахування апеляційним судом у строк відбування покарання ОСОБА_4 , якого відповідно до вироку суду першої інстанції звільнено
на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням, строку його попереднього ув'язнення, слід зазначити, що в цьому конкретному випадку вказане не впливає на законність та обґрунтованість судового рішення
на стільки, щоб бути підставою для його скасування. Зазначене у разі необхідності може бути вирішено в порядку виконання вироку.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 червня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3