03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 483/1149/21
провадження № 61-6669св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Михайленко Наталя Миколаївна, на постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Крамаренко Т. В., Царюк Л. М., від 29 квітня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 20 листопада 2008 року він та
ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого останній отримав у позику кошти у розмірі 250 000 грн, що еквівалентно 31 250 доларів США, які зобов'язався повернути після скасування мораторію на розпорядження належною відповідачу земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сторони договору позики визначили валюту зобов'язання в доларах США.
Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 свого обов'язку щодо повернення коштів за договором позики, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 851 553 грн, що еквівалентно 31 250 доларів США.
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що вінгрошових коштів від
ОСОБА_1 не отримував, а долучена останнімрозписка не містить даних про укладення договору позики та його умови. Крім того, зазначена розписка є удаваним правочином, що вчинений під впливом обману з боку ОСОБА_1 , оскільки справжня воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені за договором позики. Розписка фактично виступала гарантією того, що він належним чином виконає зобов'язання за майбутнім договором купівлі-продажу земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області у складі судді Рак Л. М. від 25 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що справжня правова природа правовідносин між сторонами є саме правовідносини з питань користування земельними ділянками відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на купівлю-продаж яких на момент написання розписок було накладено мораторій.
Отже, суд вважав встановленим, що справжня воля сторін правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені за договором позики. Розписка фактично виступала гарантією того, що ОСОБА_2 не буде чинити опір ОСОБА_1 щодо користування його земельними ділянками, а також, що після зняття мораторію на купівлю-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення відчужить земельні ділянки ОСОБА_1 , уклавши з ним договори купівлі-продажу цих земельних ділянок, тобто зазначена розписка гарантувала обов'язок ОСОБА_2 укласти у майбутньому договір купівлі-продажу земельних ділянок саме з ОСОБА_1 , але після зняття мораторію щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а тому суд дійшов висновку, що в задоволені первісного позову слід відмовити.
Вирішуючи вимоги за зустрічним позовом, суд виходив з того, що оскільки позивачем за первісним позовом не доведено факт укладення договору позики належними та допустимими доказами, то відсутні підстави для визнання неукладеного договору недійсним, а тому у задоволенні зустрічного позову також відмовив.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове про задоволення позову.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 851 553,00 грн заборгованості за договором позики, а також 8 515,53 грн судового збору.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що аналіз тексту долученої ОСОБА_1 до позовної заяви розписки, складання та підписання якої ОСОБА_2 не заперечував, містить запевнення, викладене
ОСОБА_2 , про отримання ним у борг від ОСОБА_1 грошових коштів, а також зобов'язання повернути позичені кошти.
Отже, вказана розписка, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджує умови укладеного сторонами правочину, які відповідають ознакам саме договору позики, а тому є доказом не лише укладення договору позики між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику - ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції помилився щодо правовідносин, які виникли між сторонами, оскільки наявна у справі розписка є достатнім, належним та допустимим доказом того, що ОСОБА_2 взяв у борг в ОСОБА_1 на умовах строковості та повернення 250 000 грн, тобто сторони уклали договір позики, а тому позичальник ОСОБА_2 зобов'язаний повернути отримані у борг кошти у порядку та строк (термін), передбачені договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
23 травня 2025 року до Верховного Суду від імені ОСОБА_2 - адвокат Михайленко Н. М. подала через підсистему «Електронний суд»касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що між сторонами не було укладено договору позики, а наявна у матеріалах справи розписка не може замінювати його. Між сторонами виникли правовідносини з користування належними ОСОБА_2 земельними ділянками та подальшим відчуженням цих земельних ділянок на користь ОСОБА_1 , а не з договору позики, а тому суд апеляційної інстанції помилково задовольнив первісний позов.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі тазупинено виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2025 рокудо закінчення касаційного провадження.
Встановлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_2 є власником земельних ділянок загальною, площею 31,74 га, з кадастровими номерами 4825182600:04:000:0173, 4825182600:04:000:0048 та 4825182600:04:000:0036, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.
20 листопада 2008 року ОСОБА_2 заповнив власноруч бланк розписки, підписавши її, за змістом якої підтвердив, що отримав у борг від ОСОБА_1 250 000 грн, що еквівалентно 31 250 доларів США, які зобов'язався повернути після настання у нього можливості розпорядитися належними йому земельними ділянками з кадастровими номерами 25182600:04:000:0173, 4825182600:04:000:0048 та 4825182600:04:000:0036, тобто після скасування мораторію розпорядження ними, оскільки планував отримати дохід від їх продажу і розрахуватись з боргами. ОСОБА_2 зобов'язувався повернути суму, що еквівалентна доларовому варіанту позиченої суми, незалежно від курсу долара на день розрахунку. Моментом, з якого ОСОБА_1 може витребувати гроші, слід рахувати сплив одного місяця після набрання чинності закону про скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення
(а. с. 4, т. 1).
Даних про те, що ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 позичені грошові кошти матеріали справи не містять.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки ОСОБА_2 не оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову, а у касаційній скарзі просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до статті 400 ЦПК України колегія суддів переглядає судове рішення апеляційної інстанції в частині вирішення лише в частині вирішення первісного позову про стягнення заборгованості за договором позики в межах доводів касаційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги
та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
За змістом статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження
№ 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження
№ 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження
№ 61-4389св21).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним.
Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).
Судом апеляційної інстанції установлено, що аналіз тексту долученої
ОСОБА_1 до позовної заяви розписки від 20 листопада 2008 року, складання та підписання якої ОСОБА_2 не заперечував, містить запевнення, викладене ОСОБА_2 , про отримання ним у борг від ОСОБА_1 250 000 грн., що еквівалентно 31 250 доларів США, а також зобов'язання повернути позичені кошти після спливу одного місяця після набрання чинності закону про скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, який набрав чинності з 01 липня 2021 року (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-IX).
Отже вказана розписка підтверджує умови укладеного сторонами правочину, які відповідають ознакам саме договору позики, а тому є доказом не лише укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику - ОСОБА_2 .
Матеріали справи не містять доказів і судами попередніх інстанцій не було встановлено факту неотримання позичальником ОСОБА_2 грошей від ОСОБА_1 .
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. І саме такий обов'язок відповідача зазначений у борговій розписці.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив про іншу природу правовідносин, які виникли між сторонами, а саме про користування належними йому земельними ділянками з подальшим викупом.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України
від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Матеріали справи не містять доказів, що між сторонами виникли якісь інші правовідносини, на підставі яких могла бути написана розписка
від 20 листопада 2008 року.
При цьому у розписці від 20 листопада 2008 року ОСОБА_2 зазначив, що він бере кошти саме у позику, а не на інші цілі, тому досліджуючи цю боргову розписку суди дійшли правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин саме з договору позики. Також в розписці відповідач зазначив, що грошові кошти зобов'язується повернути після скасування мораторію на розпорядження земельними ділянками, оскільки планував отримати дохід від їх продажу і розрахуватися за боргами. Отже, умови договору не містять обов'язку передати належні відповідачу земельні ділянки у користування позивача з подальшим відчуженням на користь останнього.
Таким чином, установивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, ОСОБА_2 у передбачений договором строк кошти не повернув, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 851 553 грн, що еквівалентно 31 250 доларів США.
ОСОБА_2 суму заборгованості не спростував, не надав доказів повернення коштів за договором позики, як частково, так і у повному обсязі.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладені у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18,
від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У зазначених постановах Верховного Суду зазначено, що з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Колегія суддів вважає, що зроблені висновки у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, оскільки суди встановили наявність між сторонами правовідносин саме з договору позики, що підтверджується змістом наданої ОСОБА_1 розписки від 20 листопада 2008 року, яка містить умови отримання позичальником в борг коштів із зобов'язанням їх повернення та дати отримання цих коштів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Михайленко Наталя Миколаївна, залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара