09 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 932/13895/19
провадження № 61-190св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
позивач (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) - ОСОБА_4 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державний нотаріус Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновська Людмила Григорівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 червня 2023 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року ускладі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Максюти Ж. І., та касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 червня 2023 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів Гапонова А. В.,Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової Ольги Валеріївни, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновської Людмили Григорівни, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової Ольги Валеріївни, третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у володінні і розпорядженні нерухомим майном.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ДМНО) Щетілової О. В., треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними.
Позивач просила суд:
- визнати частково недійсним односторонній правочин - довіреність від 01 листопада 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом ДМНО Щетіловою О. В., запис в реєстрі № 9746 в частині представництва інтересів ОСОБА_1 ОСОБА_3 щодо повноважень на підписання та укладення договору дарування 60/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 з моменту її видачі з 01 листопада 2017 року по дату припинення 29 липня 2019 року;
- визнати недійсним договір дарування від 06 жовтня 2018 року 60/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений 06 жовтня 2018 року приватним нотаріусом ДМНО Щетіловою О. В., запис в реєстрі № 10924.
У лютому 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновської Л. Г., приватного нотаріуса ДМНО Щетілової О. В., третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у володінні і розпорядженні нерухомим майном.
Позов мотивувала тим, що на підставі договорів купівлі-продажу позивач набула у власність по частині домоволодіння АДРЕСА_1 . На підставі рішення Дніпровської міської ради від 23 травня 2018 року позивач набула право власності на земельну ділянку за вказаною адресою. Вже після набуття позивачем права власності на садибу в цілому, право власності на 60/100 частин за вказаною адресою зареєстровано за ОСОБА_1 , яка відчужила їх на корись ОСОБА_2 . При зверненні до нотаріуса для відчуження свого майна позивачу було відмовлено через реєстрацію права власності на 60/100 домоволодіння за відповідачем. З метою захисту свого права власності на садибу позивач звернулася до суду.
Позивач просила суд усунути їй перешкоди у розпорядженні домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом:
- визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 12 вересня 2018 року, виданого державним нотаріусом Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновською Л. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 2-2198 на ім'я ОСОБА_1 на 60/100 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасування рішення державного реєстратора державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновської Л. Г. від 12 вересня 2018 року № 42964932 про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_1 на 60/100 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним договору дарування від 06 жовтня 2018 року 60/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого 06 жовтня 2018 року приватним нотаріусом ДМНО Щетіловою О. В., про що до реєстру внесено запис за № 10924;
- скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса ДМНО Щетілової О. В. від 06 жовтня 2018 року № 43383560 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на 60/100 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 24 березня 2022 року позов ОСОБА_4 прийняв до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 04 листопада 2022 року закрив підготовче провадження, справу призначив до розгляду по суті. Вказаною ухвалою визнав обов'язковою явку позивача ОСОБА_1 в судове засідання.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 29 червня 2023 року, яку Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року залишив без змін, провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 залишив без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована наявністю підстав для залишення позову без розгляду, оскільки суд визнав явку позивача в судове засідання обов'язковою. Суд вважав за необхідне, щоб позивач надала особисті пояснення у справі, а її відсутність перешкоджає вирішенню спору по суті та призводить до безпідставного затягування розгляду справи, а відтак до порушення розумних строків її розгляду.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 червня 2023 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року залишив без змін, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовив.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, щопозивач не довів, що відповідачами порушено, не визнано або оспорено його права, свободи чи інтереси. Сторонам слід привести в порядок нумерацію будинків та внести відповідні зміни до державного реєстру. ОСОБА_5 не має жодних прав щодо будинку А-1 загальною площею 73,1 кв. м, житловою 45 кв. м, сарай Б, вбиральня В, сарай Г, вбиральня Е, споруди 1-9, мощення І, ІІ, який знаходиться за тією ж адресою.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у січні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі, витребував її із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Верховний Суд ухвалою від 28 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4
26 квітня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 398/1739/15, від 14 грудня 2022 року у справі № 757/38949/16-ц, від 09 лютого 2023 року у справі № 752/9590/16, від 31 січня 2023 року у справі № 693/812/21, від 15 лютого 2023 року у справі № 461/3526/22 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання явки позивача у судове засідання обов'язковою ґрунтуються на необґрунтованих сумнівах представника ОСОБА_2 і поясненнях ОСОБА_3 , тобто на підставі припущень. Відсутня необхідність визнання обов'язковою явки позивача в судове засідання для з'ясування часу внесення виправлень у довіреність.
Позивач зазначає, що не була повідомлена про визнання судом її явки обов'язковою та виклик в судові засідання.
В касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 727/8721/22, від 24 січня 2024 року у справі № 379/818/22, від 26 січня 2024 року у справі № 213/212/22 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що житлові будинки Ж-1 та А-1 не є різними об'єктами нерухомого майна за однією адресою, як помилково вважав суд. Раніше у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, коли власником 40/100 будинку на АДРЕСА_1 був ОСОБА_6 , будинок був зазначений під літерою А-1. Коли дані було перенесено у новий реєстр, той самий будинок за ОСОБА_6 був вже зазначений під літерою Ж-1, а тому в договорі купівлі-продажу від 10 січня 2018 року, коли ОСОБА_6 продавав будинок ОСОБА_5 , будинок був зазначений під літерою Ж-1, тобто було допущено помилку. Це підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації та договором дарування, з яких вбачається, що 19 травня 2009 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_6 40/100 домоволодіння АДРЕСА_1 , під літерою А-1.
Доводи інших учасників справи
У лютому та березні 2024 року ОСОБА_2 надіслала відзиви на касаційні скарги у яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 станом на 15 лютого 2022 року наявні наступні записи:
- реєстраційний номер нерухомого майна 1642099112101 від 12 вересня 2018 року на домоволодіння загальною площею 73,1 кв. м, житлова 45 кв. м, житловий будинок А-1, сарай Б, вбиральня В, сарай Г, вбиральня Е, споруди 1-9, мощення І, ІІ, за ОСОБА_2 на 60/100 частин на підставі договору дарування від 06 жовтня 2018 року;
- попередній запис щодо цього ж майна від 12 вересня 2018 року за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 вересня 2018 року;
- реєстраційний номер нерухомого майна 1575664112101, земельна ділянка за ОСОБА_4 на підставі рішення Дніпровської міської ради від 23 травня 2018 року;
- реєстраційний номер нерухомого майна 1416502012101 від 08 червня 2018 року на домоволодіння загальною площею 45,2 кв. м, житлова 17,9 кв. м, житловий будинок Ж-1, вбиральня К, душ Л, навіс М, споруди 1, 2, 3 за ОСОБА_4 на підставі двох договорів купівлі-продажу від 10 січня 2018 року по частині кожен;
- попередній запис щодо цього ж майна від 21 листопада 2017 року за ОСОБА_6 на підставі висновку щодо технічної можливості виділу в натурі об'єкта нерухомого майна від 27 січня 2017 року, договору дарування від 19 травня 2009 року, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 09 лютого 2011 року;
- реєстраційний номер нерухомого майна 24334345 від 12 вересня 2018 року на домоволодіння загальною площею 73,1 кв. м, житлова 45 кв. м, від 17 червня 2009 року, два рази по 40/100 частин за ОСОБА_6 та від 24 вересня 2008 року на 40/100 частин за ОСОБА_8 .
У договорах купівлі-продажу будинку на користь ОСОБА_4 вказано опис об'єкта: житловий будинок Ж-1 загальною площею 45,2 кв. м, житлова 17,9 кв. м, вбиральня К, душ Л, навіс М, споруди 1, 2, 3.
У договорі дарування 60/100 частин будинку від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вказано опис об'єкта: житловий будинок А-1 загальною площею 73,1 кв. м, житловою 45 кв. м, сарай Б, вбиральня В, сарай Г, вбиральня Е, споруди 1-9, мощення І, ІІ.
Аналогічний опис об'єкта вказано й у свідоцтві про право на спадщину від 12 вересня 2018 року. Підставою належності майна спадкодавцю вказано рішення Бабушкінського районного народного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 1986 року, зареєстроване в КП «Дніпропетровське міжміське БТІ» 26 лютого 1987 року, записано в реєстрову книгу за № 473-53.
Згідно із постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 січня 2022 року ОСОБА_4 відмовлено у посвідченні договору відчуження 100 % частки майна за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку із реєстрацією права власності на 60/100 частин за ОСОБА_2 .
Рішенням Бабушкінського районного народного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 1986 року, ухваленим за наслідками розгляду спору між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , визнано договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 дійсним, визнано за ОСОБА_9 право власності на 60/100 частин вказаного будинку.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
Таким чином, зазначені норми дисциплінують позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми правами щоб не допустити затягування розгляду справи.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 558/9/18.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 223 ЦК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відповідно до частини п'ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України (в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали) суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в судові засідання 24 січня 2023 року, 22 лютого 2023 року, 06 квітня 2023 року, 01 червня 2023 року та 29 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 не з'явилася. Жодних клопотань не подавала.
ОСОБА_1 повідомлялася про обов'язкову явку та викликалася в судове засідання через свого представника, отримувала повістки на 06 квітня 2023 року, 10 січня 2023 року, 08 червня 2023 року та 29 червня 2023 року.
Тому доводи скаржника про те, що вона не була повідомлена про визнання судом її явки обов'язковою та виклик в судові засідання є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Також слід звернути увагу на те, що у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 підтверджує, що він отримував судові повістки та знав про дату, час та місце розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 554/872/24 вказано, що: «Верховний Суд не заперечує право суду першої інстанції визнати явку позивача в судове засідання обов'язковою і не виключає ситуацій коли це дійсно може бути потрібно. Однак у випадку, якщо таке процесуальне рішення про визнання явки позивача обов'язковою у подальшому покладене судом в основу залишення позову без розгляду (з чим позивач, який подав заяву про розгляд справи за його відсутності не погоджується), то воно під час апеляційного і касаційного перегляду ухвали про залишення позову без розгляду має бути оцінено на предмет обґрунтованості та підтвердження того, що неявка позивача в судове засідання перешкоджала розгляду справи по суті (вирішенню спору)».
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що виходячи із мотивів первісного позову (зокрема необхідність з'ясування часу внесення виправлень у довіреність та дійсної волі довірителя), мотивів позову третьої особи (з'ясування обставини двох різних реєстрацій права власності за однією адресою), а також зважаючи, що представник позивача в підготовчому засіданні вказав, що після укладення із позивачем договору 10 липня 2019 року більше із нею не спілкувався, суди дійшли до переконання про необхідність заслуховування пояснень позивача у судовому засіданні та про обов'язковість її явки.
Відповідно до вказаного, суд зазначив, які саме із наданих позивачем доказів та у зв'язку з якими обставинами потребують її особистих роз'яснень в судовому засіданні.
Враховуючи зазначене, залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що правові підстави для чергового відкладення судового засідання з метою виклику позивача відсутні та це призведе до безпідставного затягування розгляду справи, а відтак, до порушення розумних строків її розгляду.
Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з позовом, після усунення умов, що були підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно із статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц зазначено, що власний інтерес заінтересованої особи полягає втому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що із правовстановлюючих документів ОСОБА_4 (що відповідають опису майна в державному реєстрі) позивач є власником: житлового будинку Ж-1 загальною площею 45,2 кв. м, житловою 17,9 кв. м, вбиральні К, душу Л, навісу М, споруд 1, 2, 3.
В свою чергу правовстановлюючі документи іншої сторони спору (що відповідають опису майна в державному реєстрі) стосуються житлового будинку А-1 загальною площею 73,1 кв. м, житловою 45 кв. м, сарай Б, вбиральня В, сарай Г, вбиральня Е, споруди 1-9, мощення І, ІІ.
Таким чином, на підставі зазначених доказів можна дійти обґрунтованого висновку, що сторони володіють різними об'єктами нерухомого майна, які розташовані за однією поштовою адресою. Житловий будинок А-1 вже існував станом на 1985 рік, що підтверджується відповідними технічними та архівними документами. Водночас право власності ОСОБА_4 на будинок Ж-1 виникло значно пізніше - зокрема, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 09 лютого 2011 року.
З огляду на наведене, ОСОБА_4 не довела наявність порушень її прав, свобод чи інтересів з боку відповідачів, так само як не встановлено фактів невизнання або оспорювання її права власності з боку інших осіб.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.
Посилання в касаційних скаргах на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційних скарг не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 червня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров