02 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 372/4561/23
провадження № 61-9097ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільним майном подружжя,
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд поділити майно, яке було придбане під час шлюбу, та яке відноситься до складу спільного майна подружжя, а саме будинок АДРЕСА_1 ; гаражний бокс № НОМЕР_1
в ГБК «Полярний», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; автомобіль марки KIA моделі SPORTAGE 2012 року випуску.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 26 березня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано транспортний засіб марки KIA моделі SPORTAGE 2012 року випуску, VIN номер НОМЕР_2 , та житловий будинок АДРЕСА_1 - спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В порядку поділу майна подружжя залишено у власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) автомобіль марки KIA моделі SPORTAGE 2012 року випуску, VIN номер НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , 1/2 частку ринкової вартості транспортного засобу марки KIA моделі SPORTAGE 2012 року випуску, що становить 276 860 гривень 00 копійок.
В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 . У задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
16 липня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року (повний текст складено 27 березня 2025 року) у справі № 372/4561/23.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
Аналіз ЄДРСР свідчить, що повний текст постанови Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року, складено 27 березня 2025 року, а отже подання касаційної скарги 16 липня 2025 року є пропуском строку, передбаченого статтею 390 ЦПК України.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинна бути зазначена дата отримання копії рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
Безпосередньо у касаційній скарзі заявник зазначив, що копію постанови Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року отримав - 17 квітня 2025 року.
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження мотивоване тим, що ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року його касаційну скаргу на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 26 березня 2025 року у справі № 372/4561/23 було повернуто. 23 травня 2025 року заявник звернувся до суду із клопотанням про роз'яснення ухвали Верховного Суду від 02 травня 2025 року, у задоволенні якого ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2025 року було відмовлено. Копію зазначеної ухвали ОСОБА_1 отримав - 11 липня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, шляхом зазначення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження із наданням доказів на підтвердження таких підстав та врахуванням роз'яснень викладених в цій ухвалі.
11 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив ті ж підстави для поновлення строку на касаційне оскарження та зазначив, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду із касаційною скаргою.
Верховний Суд дійшов висновку, що наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження є неповажними, а тривале зволікання зі зверненням із касаційною скаргою є необґрунтованим.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо справедливого судового розгляду.
28 квітня 2025 року ОСОБА_1 вперше звернувся з касаційною скаргою на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у справі № 372/4561/23 (провадження № 61-5503ск25).
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року касаційну скаргу було повернуто ОСОБА_1 з підстав передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України (провадження № 61-5503ск25).
У травні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про роз'яснення ухвали Верховного Суду від 02 травня 2025 року.
23 травня 2025 року ОСОБА_1 повторно подав касаційну скаргу у справі № 372/4561/23 (провадження № 61-6647ск25).
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2025 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 повернуто на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали Верховного Суду від 02 травня
2025 року відмовлено.
16 липня 2025 року, тобто більше аніж через місяць, з дати постановлення ухвали Верховного Суду від 12 червня 2025 року про відмову у роз'ясненні ухвали, ОСОБА_1 втретє подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у справі № 372/4561/23.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» рішення від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» рішення
від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення.
Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Аналіз рішень ЄДРСР свідчить, що Верховний Суд неодноразово вказував заявнику на недоліки касаційної скарги, які були причиною для її повернення, втім звертаючись втретє до Верховного Суду із касаційною скаргою заявником вкотре порушено вимоги статті 392 ЦПК України, та подано касаційну скаргу без усунення недоліків, що стали причиною для її повернення.
Верховний Суд зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Надаючи оцінку наведеним заявником підставам для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження Верховний Суд виходить із того, що зазначені заявником обставини не підтверджують той факт, що заявником вживались всі необхідні заходи для уникнення зволікання звернення з повторною та належним чином оформленою касаційною скаргою до Верховного Суду.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
ОСОБА_1 не виконав вимоги ухвали Верховного Суду
від 29 липня 2025 року, що свідчить про недобросовісне користування заявником своїм правом на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень, що суперечить положенням статті 44 ЦПК України та може бути визнане зловживанням процесуальними правами.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави, якими заявник обґрунтовує поважність причин значного пропуску процесуального строку встановленого законом, не є поважними та не вказують на наявність об'єктивних обставин, які б перешкоджали поданню касаційної скарги в розумні строки та не можуть бути підставами для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у справі № 372/4561/23.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Визнати неповажними наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у справі № 372/4561/23.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільним майном подружжя.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження та додані до скарги матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара