8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову у забезпеченні позову
08 вересня 2025 року м. ХарківСправа № 922/3020/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву (вх. № 20292 від 04.09.2025 року) Приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" про забезпечення позову
по матеріалам справи
за позовом Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004", с. Попівці, Волочиський р-н, Хмельницька обл.
до Фізичної особи-підприємця Тімофеєвої Ганни Анатоліївни, м Харків
про стягнення 5 846 404,70 грн
Приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" (надалі - Позивач) звернулося 29 серпня 2025 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Тімофеєвої Ганни Анатоліївни (надалі - Відповідач) заборгованості за Договором про переведення боргу №28.02.25 від 28.02.2025 року у сумі 5 846 404,70 грн (де: 4 700 000,00 грн - основного боргу; 1.146.404,70 грн. штрафних санкцій, що нараховані за період з 08.03.2025 по 12.08.2025 року а саме: 278 274,86 - пеня; 26 929,84 грн - 3% річних; 41 200,00 грн - інфляційне збільшення; 800 000,00 грн - штраф), а також покласти на Відповідача судові витрати.
Ухвалою від 03 вересня 2025 року судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за №922/3020/25, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25 вересня 2025 року о 11:00.
04 вересня 2025 року до суду від Позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 20292) шляхом:
1) накладення, до набрання рішенням у даній справі законної сили, арешту на нерухоме майно, що належить Тімофеєвій Ганні Анатоліївні (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві власності, а саме:
- 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер: 6424285500:08:000:0143 площею 1,5623 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1720307963242).
- 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер: 6424285500:08:000:0140 площею 5.6103 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1371664563242).
- 1/8 частки квартири у гуртожитку, загальною площею 86,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1264073963101).
- Земельну ділянку із кадастровим номером 6325155600:00:035:0037 площею 0.0221 га, для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 125121863251).
- Земельну ділянку із кадастровим номером 6325155600:00:035:0036 площею 0.15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 125105863251).
- Житловий будинок загальною площею 38.1, що знаходиться на земельній ділянці 6325155600:00:035:0036, за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 125083363251).
2) накладення арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та знаходяться (обліковуються) на всіх її рахунках у банківських установах, інформація про які буде знайдена під час здійснення виконавчого провадження, за винятком виплат, необхідних для сплати заробітної плати, податків, зборів та платежів, передбачених законодавством України в межах суми 4635982 грн 44 коп. до набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову Позивач зазначає, що 15.07.2025 Позивачем на адресу Відповідача було надіслано досудову претензію із вимогою про погашення боргу, яка залишена останнім без виконання, заборгованість не погашена, що свідчить про відсутність наміру здійснити добровільне виконання зобов'язання та умисне ухилення від його сплати.
Крім того, Позивач посилюється на те, що забезпечення майнового позову гарантує реальне виконання судового рішення, прийнятого за результатами розгляду даної справи та захистить права та інтереси Позивача від несумлінних дій Відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо, та не порушить права Відповідача чи третіх осіб.
Позивач зазначає, що сукупна вартість усього нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), становить 1 210 422 грн 26 коп., що не перевищує ціну позову, а отже, з метою забезпечення виконання рішення суду, є підстави накласти додатково арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 та знаходяться (обліковуються) на всіх її рахунках у банківських установах, інформація про які буде отримана під час здійснення виконавчого провадження, за винятком виплат, необхідних для сплати заробітної плати, податків, зборів та платежів, передбачених законодавством України, у межах суми 4 635 982 грн 44 коп., що становить різницю між ціною позову (5846404 грн 70 коп.) та вартістю всього нерухомого майна (1210422 грн 26 коп.).
На думку Позивача, немає підстав вважати, що застосування заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав Відповідача чи третіх осіб, оскільки майно Відповідача залишається у його володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час. А умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у Відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Розглянувши подану заяву, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 136 ГПК України визначено підстави для забезпечення позову, де господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Господарське процесуальне законодавство не містить жодних застережень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору.
Тому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України (яка є аналогічною частині першій статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Слід зазначити, що обов'язок доказування необхідності вжиття заходів забезпечення позову покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 78 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд звертає увагу, що з боку Позивача не наведено жодних підстав які б свідчили, що невжиття обраного Позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист та поновлення порушених прав або інтересів Позивача.
При цьому з боку Позивача відсутні будь-які докази на підтвердження того, що з боку Відповідача вчиняються дії по відчуженню нерухомого майна, яке належить на праві власності Відповідача, або вчиняє чи є намір вчинити певні дії по відчуженню.
Суд вважає, що посилання Позивача ґрунтуються виключно на його припущені, що не підтверджені жодними доказами.
Крім того, з боку Позивача відсутні реквізити банківських рахунків, на які просить накласти арешт в межах позову. А отже серед рахунків можуть бути рахунки із спеціальним режимом використання, серед яких у тому числі можуть бути для виплат соціальної допомоги, пенсій, стипендій, допомоги на дітей, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, матеріальної допомоги на лікування, вихідної допомоги при звільненні та інших законних виплат тощо. Тобто, у суду, в даному випадку, не має правових підстав здійснити накладення арешту на всі рахунки стосовно яких заявляє Позивач, оскільки є можлива заборона щодо їх накладення.
Також, суд звертає увагу, що Позивачем надано до суду витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо Відповідача місячної давності, а отже станом на момент звернення до суду з відповідною заявою неможливо встановити хто є власником такого майна.
Таким чином, суд підкреслює, що наявність припущення існування загрози неможливості виконання рішення суду не є достатнім для вжиття судом заходів забезпечення позову. Таке припущення має бути обґрунтованим та доводитися в загальному порядку доказами, а не аналізом можливих (потенційних, необґрунтовано ймовірних) дій певної особи.
В кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Отже, заявником не доведено жодними доказами існування обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Також, в межах аналізу співмірності застосування такого заходу забезпечення позову як арешт на нерухоме майно (земельні ділянки та житловий будинок, квартиру) є загальним поняттям. Тобто, суд зазначає, що станом на момент постановлення цієї ухвали суду може трактуватися як втручання у право розпорядження нерухомим майном, що є неспівмірним, адже заявником не надано жодних доказів існування обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
На переконання суду, втручання суду у право володіння нерухомого майна лише на підставі припущень заявника є неможливим.
Крім того, суд виходить з положень статті 204 ЦК України відповідно до якої вбачається, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, приймаючи до уваги відсутність жодних доказів в підтвердження викладеного у заяві та будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення у справі або ж обґрунтованого припущення наявності обставин, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів його без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
Як зазначено судом вище, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Суд повинен пересвідчитись, що заява про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 6, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні заяви (вх. № 20292 від 04.09.2025 року) Приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Ухвала підписана 08 вересня 2025 року.
Суддя І.П. Жигалкін
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.