Справа № 504/3294/25
Номер провадження 2/504/3100/25
02.09.2025с-ще Доброслав
Суддя Доброславського районного суду Одеської області Вінська Н.В., розглянувши заяву представника позивача адвоката Веріковської Тетяни Анатоліївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування понесених витрат та стягнення 3% річних і інфляційні витрати, -,
До Доброславського районного суду Одеської області надійшла заява представника позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування понесених витрат та стягнення 3% річних і інфляційні витрати.
Заяву обґрунтована тим, що у разі задоволення позовних вимог у справі за позовом, про стягнення боргу, з відповідача має бути стягнуто грошові кошти, у зв'язку із чим просить забезпечити позов, шляхом накладання арешту на банківські рахунки, рухоме та майно відповідачів, зл дасть змогу забезпечити реальне виконання рішення суду у разі відсутності добровільного виконання зі сторони відповідачів. Позивач вказує, що невжиття заходів забезпечення позову в разі відчуження належного відповідачам майна (зняття коштів з рахунків) істотно ускладнить ефективний захист прав позивача на повернення коштів, які відповідачі отримали і не повертають.
Дослідивши надану заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Статтею 150 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ч. 3ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Із наведеного випливає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об'єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.
Зі змісту заяви вбачається, що предметом позову є стягнення грошових коштів у розмірі 818 965,63 грн.
Загалом, оскільки предметом позову має стати стягнення значної суми коштів, накладення арешту на належне боржнику майно, як вид забезпечення позову, може бути застосований шляхом накладення такого арешту в межах ціни позову.
Однак, в даному випадку суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 1ст. 150 ЦПК України чітко передбачено, що накладення арешту на майно в межах здійснення судом заходів забезпечення позову можливе щодо майна, яке належить відповідачеві або підлягає передачі йому і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, у разі коли позовні вимоги стосуватимуться стягнення коштів і позивач має намір забезпечити свій позов шляхом арешту майна боржника, необхідним є наявність належного підтвердження того, що майно, на яке заявник прохає накласти арешт, дійсно належить особі до якої буде спрямовано позовні вимоги про стягнення боргу.
Заявник просить суд накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, однак не вказує конкретно на яке саме майно слід накласти арешт, його місце знаходження, документи, що підтверджують право власності відповідача на вказане майно, його реквізити тощо.
Суд зауважує, що, заявник для належного, достатнього та допустимого підтвердження права власності боржника на нерухоме майно не був позбавлений можливості отримати Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Також заявник не вказує номери банківських рахунків відповідача, на які просить накласти арешт.
Крім того, за матеріалами заяви вбачається, що заявником не наведено обґрунтованих підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане майно та кошти, які начебто належне відповідачу, впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення вимог позову про стягнення грошових коштів. В той же час, невиконання відповідачем договірних зобов'язань, не є самостійною підставою для накладення арешту на його рухоме та нерухоме майно, а також кошти в порядку вжиття заходів забезпечення позову.
Додатково суд зазначає, що у поданій заяві відсутні будь які докази звернення позивача до відповідачів із вимогою про повернення грошових коштів, а отже і відмови відповідачів у задоволення вимог щодо повернення коштів. Також суду не було не наведено жодних обставин які б дозволяли дійти висновку, що на час звернення із заявою про забезпечення позову відповідачами вживаються будь які заходи спрямовані на уникнення виконання можливого рішення суду, як то відчуження належного їм майна.
Виходячи із викладеного, вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви, а відтак заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151-153. 353-355ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування понесених витрат та стягнення 3% річних і інфляційні витратиу - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня її вручення стороні по справі.
Суддя Вінська Н. В.