65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1163/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №919/1163/25
За позовом: Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (65003, м.Одеса, вул. Отамана Головатого, 89; код ЄДРПОУ 03528552), в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1; код ЄДРПОУ 26597691)
До відповідача: Колективного підприємства “Одеський шкіряний завод №1» (65006, м.Одеса, вул. Слобідська, 56; код ЄДРПОУ 13914374)
За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Управління капітального будівництва Одеської міської ради (65091, м.Одеса, вул. Комітетська, 10-а; код ЄДРПОУ 04056902)
Про стягнення 850623,25 грн.
За участі:
Від прокурора: Бойчук М.М., посвідчення
Від позивача: Каланжова А.О., самопредставництво
Від відповідача: Осіпенко І.В., ордер
Від 3-ї особи: Дементьєва О.В., самопредставництво
Встановив: Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Колективного підприємства “Одеський шкіряний завод № 1» про стягнення заборгованості зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси у розмірі 3082955,66 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.03.2025р. прийнято позовну заяву Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1163/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління капітального будівництва Одеської міської ради. Підготовче засідання у справі призначено на "28" квітня 2025 р. о 10:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати іншим учасникам відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропоновано залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи та прокурора у підготовче засідання, призначене на 28.04.2025р. о 10:20.
28.04.2025р. до суду відповідачем надано відзив.
28.04.2025р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 19.05.2025р. о 10:40, із викликом учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2025р. повідомлено Управління капітального будівництва Одеської міської ради про підготовче засідання, яке відбудеться "19" травня 2025 р. о 10:40.
08.05.2025р. до суду від Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшла заява, відповідно до якої прокурор просив суд продовжити Суворовській окружній прокуратурі міста Одеси процесуальний строк на надання відповіді на відзив у справі №916/1163/25.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.05.2025р. вирішено питання щодо розгляду заяви Суворовської окружної прокуратури міста Одеси від 08.05.2025р. вх. №ГСОО 14703/25 по справі №916/1163/25 без повідомлення учасників справи. Задоволено Суворовської окружної прокуратури міста Одеси від 08.05.2025р. вх. №ГСОО 14703/25 по справі №916/1163/25 та продовжити Суворовській окружній прокуратурі міста Одеси процесуальний строк на надання відповіді на відзив у справі №916/1163/25.
19.05.2025р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.05.2025р. об 11:30, із викликом учасників справи в судове засідання.
23.05.2025р. до суду прокурором надано заяву, яка була прийнята судом до розгляду, про зміну підстав позову про стягнення з відповідача на користь Одеської міської ради 850623,,25 грн.
23.05.2025р. до суду прокурором надано відповідь на відзив.
26.05.2025р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.06.2025р. о 12:20, із викликом учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2025р. повідомлено Управління капітального будівництва Одеської міської ради про підготовче засідання, яке відбудеться "09" червня 2025 р. о 12:20.
29.05.2025р. до суду позивачем надано пояснення.
03.06.2025р. до суду відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив
09.06.2025р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.07.2025р. о 10:40, із викликом учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.06.2025р. повідомлено Управління капітального будівництва Одеської міської ради про підготовче засідання, яке відбудеться "28" липня 2025 р. о 10:40.
11.06.2025р. до суду прокурором надано пояснення.
28.07.2025р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 серпня 2025р. об 11:00, із викликом учасників справи у судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.07.2025р. повідомлено відповідача: Колективне підприємство “Одеський шкіряний завод №1» та третю особу: Управління капітального будівництва Одеської міської ради про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться "18" серпня 2025 р. об 11:00. Резервна дата 25.08.2025р. об 11:30.
25.08.2025р. суд оголосив перерву у розгляді справи по суті до 03.09.2025р. о 13:00, із викликом учасників справи в судове засідання.
Прокурор підтримує заявлений позов та просить суд його задовольнити.
Одеська міська рада підтримувала позицію прокурора.
Колективне підприємство “Одеський шкіряний завод №1» заперечувало проти позову.
Управління капітального будівництва Одеської міської ради підтримує позов прокурора.
У судовому засіданні 03.09.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 10.09.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників учасників справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, прокурором було зазначено суду, що первісна редакція поданого позову ґрунтувалась на інформації Управління капітального будівництва Одеської міської ради, яке 03.03.2025р. повідомило прокуратуру, що між відповідачем та позивачем Договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси щодо об'єкта за адресою: м. Одеса, вул. Слобідська, 56 не укладався, пайова участь не сплачувалась.
Однак, як було зазначено прокурором, листом від 07.05.2025р. Управління капітального будівництва Одеської міської ради повідомило прокуратуру, що Колективне підприємство “Одеський шкіряний завод №1» в повному обсязі сплатило розрахований розмір пайової участі на підставі договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно - транспортної інфраструктури м. Одеси від 23.02.2017р., укладеного між виконавчим комітетом Одеської міської ради та Колективним підприємством “Одеський шкіряний завод №1» та виписки з протоколу №43 засідання комісії по визначенню пайової участі замовника у розвитку інфраструктури м. Одеси від 21.12.2016.
Поряд з цим, прокурор зазначає, що не погоджується із твердженням Управління капітального будівництва Одеської міської ради стосовно виконання відповідачем зобов'язання за Договором у повному обсязі.
В обґрунтування позову з урахуванням заяви про зміну його підстав, прокурором було зазначено, що між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Колективним підприємством “Одеський шкіряний завод №1» 23.02.2017р. укладено Договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно - транспортної інфраструктури м. Одеси та предметом Договору є пайовий внесок Замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси при здійсненні будівництва об'єкта містобудування на умовах, визначених цим Договором, у термін до 01 липня 2017 року. Назва та місце розташування об'єкта містобудування - «Будівництво 5-поверхових 2- секційних житлових будинків № 4, № 5 (буд.) за адресою: м. Одеса, вул. Слобідська, 56».
Відповідно до п. 2.1 Договору, замовник перераховує кошти на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у розмірі 964422,00 грн відповідно до розрахунку (додаток І) частинами згідно з графіком (додаток 2). Підстава: протокол засідання комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси від 21.12.2016 № 43.
Прокурором було зазначено суду, що з п. 7 виписки з протоколу № 43 вбачається, що відповідач мав сплатити встановлену суму з огляду на те, що загальна площа квартир у будинку складає 4501,48 м2, а площа будівлі, що підлягає зносу становить 1686,8 м2. Та за відповідною формулою, яка затверджена рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №339 від 27.11.2014 «Про затвердження методики визначення пайової участі замовників у створені та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси», відповідач сплатив розмір пайової участі з розрахунку де 2814,68 м2 є площею, яка приймається до розрахунку.
У п. 3.2 Договору передбачено, що у разі внесення істотних змін (більше ніж 5 %) до проектної документації, які спричиняють зміни техніко - економічних показників будівництва, Замовник зобов'язується до введення об'єкта в експлуатацію звернутися із клопотанням до виконавчого комітету Одеської міської ради або до управління капітального будівництва Одеської міської ради з наданням необхідних документів для уточнення розміру пайової участі в частині зміни техніко - економічних показників.
За твердженнями прокурора, відсутні відомості, що відповідач звертався до Виконавчого комітету Одеської міської ради або до Управління капітального будівництва Одеської міської ради з наданням необхідних документів для уточнення розміру пайової участі в частині зміни техніко - економічних показників.
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що розрахунок розміру пайової участі складений на підставі вихідних даних Замовника щодо потужності об'єкта будівництва і нормативів для одиниці створеної потужності та затверджений рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.02.2017 №59.
Водночас, п. 3.5 Договору визначено, що після закінчення будівництва об'єкта Замовник надає до Управління капітального будівництва Одеської міської ради технічний паспорт для уточнення розміру пайової участі та отримує довідку про виконання зобов'язань за цим Договором.
Однак, як зауважує прокурор, у листі Управління від 07.05.2025 відсутня довідка, видана відповідачу, що засвідчує виконання відповідачем зобов'язань за Договором.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання замовником своїх зобов'язань.
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, прокурором було зазначено, що ураховуючи, що відповідач не дотримався положення п. 2.3 Договору (внесення істотних змін (більше ніж 5 %) до проектної документації), не виконав умову п. 3.5 Договору (надання технічного паспорту для уточнення розміру пайової участі та отримання довідки про виконання зобов'язань) та не сплатив у повному обсязі кошти пайової участі, Договір на теперішній час є діючим (п. 5.5).
Як стверджує прокурор, Згідно з даними порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 04.03.2020р. відповідач подав до Управління державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради повідомлення про початок підготовчих робіт стосовно нового будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресою: м. Одеса, вул. Слобідська, 56. Вказане повідомлення зареєстровано Управлінням державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради та присвоєно №ОД010200640794.
Надалі, 19.06.2024 Державною інспекцією архітектури та містобудування України відповідачу видано сертифікат № ІУ123240612165 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів щодо нового будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресою: Одеська область, м. Одеса, Суворовський район, вул. Слобідська, 56 (I-а, II-а, III-а черги будівництва). Відповідно до відомостей сертифіката № ІУ123240612165 датою завершення цього будівництва є 22.05.2024.
Крім того, згідно з техніко - економічними показниками об'єкта будівництва, загальна площа квартир у будинках становить 6689 м2. За математичною пропорцією (6689 м2 : 4501,48 м2 • 100% = 67,30%. 67,30%- - 100% = 33,70%) можна підрахувати, що техніко - економічні показники об'єкта містобудування: «Будівництво 5 - поверхових 2 - секційних житлових будинків № 4, № 5 (буд.) за адресою: м. Одеса, вул. Слобідська, 56» у порівнянні із даними сертифікату № ІУ123240612165 збільшились на 33,70%, що передбачало обов'язок відповідача звернутись до компетентних органів місцевого самоврядування для уточнення розміру пайової участі.
Отже площа, за яку відповідач мав сплатити пайову участь, становить 5002,2 м2 (6689 м2 загальна площа квартир будинку - 1686,8 м2 площа будівлі, що підлягає зносу = 5002,2 м2). Натомість відповідачем було сплачено пайову участь за площу квартир у будинку лише у розмірі 2 814,68 м2.
Прокурор вважає, що відповідач у 2017 році сплатив кошти пайової участі за меншу площу квартир у порівнянні із площею, визначеною сертифікатом № ІУ123240612165 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а тому у повному обсязі не виконав зобов'язання передбачені Договором. У зв'язку з цим, стягненню підлягає сума коштів, що пов'язана із несплатою відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, прокурор посилався на ч. 2, 3, 5, 9 ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (що діяли на час виникнення правовідносин) та на Методику визначення пайової участі замовників у створені та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, затвердженої рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 339 від 27.11.2014р.
За розрахунком прокурора, для визначення розміру пайової участі щодо нового будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресою: Одеська область, м. Одеса, Суворовський район, вул. Слобідська, 56 (I-а, II-а, III-а черги будівництва), яку мав сплатити відповідач, прокурор керуються п.п 2.1, 2.2 Договору та випискою з протоколу №43 засідання комісії по визначенню пайової участі замовника у розвитку інфраструктури м. Одеси від 21.12.2016.
Розрахунок заборгованості прокуратурою здійснюється наступним чином: 2187,52 м2 (загальна площа квартир будинку, за яку відповідачем не сплачено кошти) • 4% (граничний розмір залучення коштів для об'єктів жилого призначення згідно із ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» • 8 566 гри (вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку) відповідно до показників, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.10.2016 №283) = 749531,85 грн.
У п. 4.3 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі, визначеної пунктом 2.1 розділу 2 Договору, Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від не перерахованої суми за кожний день прострочення платежу, що діє на момент прострочення виконання зобов'язання. Розрахунок суми основного боргу та штрафних санкцій здійснюється з урахуванням індексу інфляції.
Також, прокурором здійснено нарахування 17093,47 грн - 3 % річних, та 83997,93 грн - інфляційних втрат.
Надаючи відзив, відповідачем було підтверджено що, 23.02.2017р. ним був укладений Договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси.
За твердженнями відповідача, на виконання умов укладеного Договору, ним у повному обсязі були здійсненні обумовленні сторонами розрахунки, що підтверджуються платіжними дорученнями, залученими до матеріалів справи, на загальну суму 964422,00грн., що в свою чергу цілком відповідає умовам, передбаченим п. 2.1 укладеного Договору, та підтверджує його повне виконання зі сторони відповідача.
Отже, за твердженням відповідача, відповідний Договір був укладений та зобов'язання по ньому відповідачем були виконанні у повному обсязі.
Надаючи відповідь на відзив, прокурором було зазначено суду, що ураховуючи положення ст.ст. 525, 526, 599, 629 ЦК України, п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132- IX, ч. 2, 3, 5, 9 ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (що діяли на час виникнення правовідносин), прокуратура вважає, відповідачем у 2017 році сплачено кошти пайової участі за меншу площу квартир у порівнянні із площею, визначеною сертифікатом №ІУ123240612165 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а тому у повному обсязі не виконано зобов'язання, передбачені Договором.
У зв'язку з цим, стягненню підлягає сума коштів, що пов'язана із несплатою відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та 749531,85 грн є сумою коштів пайової участі, яку мав сплатити але не сплатив відповідач на підставі Договору та відповідно до сертифікату № ІУ123240612165 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів щодо нового будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресою: Одеська область, м. Одеса, Суворовський район, вул. Слобідська, 56 (I-а, II-а, III-а черги будівництва).
За поясненнями Одеської міської ради, згідно наявної інформації до теперішнього часу вказане відповідач не звертався з наданням необхідних документів для уточнення розміру пайової участі в частині зміни техніко - економічних показників та згідно з техніко - економічними показниками об'єкта будівництва, загальна площа квартир у будинках становить 6689 кв.м. Отже площа, за яку відповідач мав сплатити пайову участь, становить 5002,2 м2, натомість відповідачем було сплачено пайову участь за площу квартир у будинку лише у розмірі 2814,68 м2.
Ураховуючи викладене, позивачем було зазначено суду, що Колективне підприємство «Одеський шкіряний завод № 1» у 2017 році сплатило кошти пайової участі за меншу площу квартир у порівнянні із площею, визначеною сертифікатом №ІУ123240612165 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а тому у повному обсязі не виконало зобов'язання передбачені Договором. У зв'язку з цим, стягненню підлягає сума коштів, що пов'язана із несплатою відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Надаючи заперечення на відповідь на відзив, відповідачем було зазначено суду, що Договір не містить умов а ні щодо площі майбутнього будівництва, відповідно до розміру якої необхідно прив'язувати та вираховувати безпосередній розмір пайової участі відповідача; наданий розрахунок не містить ,посилання на відповідну площу, тобто відсутні будь-які цифрові значення. Лише зазначена сума, яку повинен був сплатити відповідач, та строки виконання зобов'язань за відповідним Договором.
За твердженнями відповідача, надана до матеріалів справи Виписка з протоколу №43 засідання комісії по встановленню пайової участі Замовника на розвиток інфраструктурі м. Одеси від 21 грудня 2016р., у якій наявний розрахунок, відповідачем не отримувалась а ні при укладанні свого часу Договору, а ні при його виконанні, також відповідач звертав увагу суду і на те, що не входив і до складу відповідної комісії (що підтверджується змістом самої Виписки).
За поясненнями прокурора, питання дійсності, законності, правомірності Договору не може розглядатися в межах справи №916/1163/25, оскільки предмет позову є стягнення грошових коштів. Крім того відповідач не надає будь-яких доказів, які б свідчили про оспорювання Договору та його розірвання. Більш того, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що КП «Одеський шкіряний завод № 1» сплатив до місцевого бюджету грошові кошти у розмірі 964422 грн на виконання саме цього Договору.
Також прокурором було зазначено суду, що відповідач у 2017 році погодився на умови Договору, добровільно його уклав та не вживав заходів стосовно розірванні Договору і відмови від нього.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників учасників справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №372/2238/17.
Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні, відповідно до статті 1 Закону, замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», чинної станом на дату початку будівництва, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженернотранспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.
Так, зі змісту статті 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
При цьому, частиною 9 статті 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-ІХ) статтю 40 Закону № 3038-VІ виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VІ обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Водночас, частиною 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено, що Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Окрім того, зазначеною нормою установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; пайова участь не сплачується у разі будівництва: об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Уrраїні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції); замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Як встановлено судом, між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Колективним підприємством “Одеський шкіряний завод №1» 23.02.2017р. укладено Договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Одеси.
Судом з'ясовано, що умовами зазначеного Договору визначено, що замовник перераховує кошти на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Одеси у розмірі 964422,00 грн відповідно до розрахунку (додаток І) частинами згідно з графіком (додаток 2). Підстава: протокол засідання комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси від 21.12.2016 № 43.
Судом встановлено, що 19.06.2024 Державною інспекцією архітектури та містобудування України відповідачу видано сертифікат №ІУ123240612165 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів щодо нового будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресою: Одеська область, м. Одеса, Суворовський район, вул. Слобідська, 56 (I-а, II-а, III-а черги будівництва).
Згідно з даними Порталу, датою завершення цього будівництва є 22.05.2024. Відповідно до техніко - економічних показників об'єкта будівництва, загальна площа квартир у будинках становить 6689 м2.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 міститься висновок, відповідно до якого, «передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закону №132- IX) порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Суд зазначає, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз.2 п.2 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ визначено обов'язок (за винятком передбачених п.п.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.».
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, прокурором було зазначено суду, що ураховуючи, що відповідач не дотримався положення п. 2.3 Договору та не здійснив дії щодо внесення істотних змін до проектної документації, тобто не надав актуальних відомостей щодо вихідних даний об'єкта, за яким повинен бути здійснений розрахунок пайової участі, не виконав умову п. 3.5 Договору та не надав технічного паспорту для уточнення розміру пайової участі та отримання довідки про виконання зобов'язань і не сплатив у повному обсязі кошти пайової участі, Договір на теперішній час є діючим, з урахування п. 5.5 Договору.
Як було вказано прокурором, за математичною пропорцією (6689 м2 : 4501,48 м2 • 100% = 67,30%. 67,30%- - 100% = 33,70%) можна підрахувати, що техніко-економічні показники об'єкта містобудування: «Будівництво 5 - поверхових 2 - секційних житлових будинків № 4, № 5 (буд.) за адресою: м. Одеса, вул. Слобідська, 56» у порівнянні із даними сертифікату № ІУ123240612165 збільшились на 33,70%, що передбачало обов'язок відповідача звернутись до компетентних органів місцевого самоврядування для уточнення розміру пайової участі. Отже площа, за яку відповідач мав сплатити пайову участь, становить 5002,2 м2 (6689 м2 загальна площа квартир будинку - 1686,8 м2 площа будівлі, що підлягає зносу = 5002,2 м2). Натомість відповідачем було сплачено пайову участь за площу квартир у будинку лише у розмірі 2814,68 м2.
Отже, за твердженням та посиланням прокурора, виписка з Протоколу засідання комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси від 21.12.2016 № 43 підтверджує, що відповідач мав сплатити встановлену суму з огляду на те, що загальна площа квартир у будинку складає 4501,48 м2, а площа будівлі, що підлягає зносу становить 1686,8 м2. Та за відповідною формулою, яка затверджена рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №339 від 27.11.2014 «Про затвердження методики визначення пайової участі замовників у створені та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси», відповідач сплатив розмір пайової участі з розрахунку, де 2814,68 м2 є площею, яка приймалась до розрахунку.
Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор зазначав суду, що для визначення розміру пайової участі щодо нового будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресою: Одеська область, м. Одеса, Суворовський район, вул. Слобідська, 56 (I-а, II-а, III-а черги будівництва), яку мав сплатити відповідач, прокуратур керувався п.п 2.1, 2.2 Договору та випискою з Протоколу №43 засідання комісії по визначенню пайової участі замовника у розвитку інфраструктури м. Одеси від 21.12.2016.
Так, розрахунок заборгованості було прокурором здійснено наступним чином: 2187,52 м2 (загальна площа квартир будинку, за яку відповідачем не сплачено кошти) • 4% (граничний розмір залучення коштів для об'єктів жилого призначення згідно із ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» • 8566 гри (вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку) відповідно до показників, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.10.2016 №283) = 749531,85 грн.
У зв'язку з наведеним, оцінюючи доводи прокуратури, покладені в основу позовних вимог, та досліджуючи наявні в матеріалах справи письмові докази, суд зазначає таке.
Мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, є державною (офіційною) мовою. Конституцією України статус державної мови надано українській мові (ч. 1 ст. 10).
У рішеннях Конституційного Суду України від 14.12.1999 №10-рп/99 та від 14.07.2021 № 1-р/2021 зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус судів», судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом.
У п. 5.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №8-рп/2008 зазначено, що державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб'єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ.
Тобто, необхідність використання української мови, зокрема і в роботі судів, унормовано чинним законодавством.
За ч. 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, мають визначення доказів (ст. 73 ГПК України).
Як встановлено ч. 1 ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 86 ГПК України).
За змістом статей 76, 77, 78 ГПК України, докази мають бути належними, допустимими та достовірними і кожний доказ суд оцінює окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тож для здійснення оцінки письмових доказів суд повинен розуміти зміст таких документів, що дозволить виявити суперечливості, забезпечить узгодженість дій усіх учасників процесу та дотримання верховенства права.
Тобто процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, повинні бути викладені українською (державною), зрозумілою суду мовою.
При цьому, до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат».
Пунктом 2 гл. 8 р. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок № 296/5), визначено: якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Отже, докази, не перекладені з іноземної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат», не є належними документами, оскільки вони не оформлені в установленому законом порядку.
Така позиція викладена в постановах КГС ВС від 12.03.2025 у справі №910/20940/21, від 03.03.2025 у справі №910/628/20.
Судом встановлено, що прокурором, в додатках до заяви про продовження процесуального строку на надання відповіді на відзив від 08.05.2025р., подано письмовий доказ - виписку з Протоколу засідання комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси від 21.12.2016 № 43, на який посилається прокурор, здійснюючи відповідний розрахунок заявленої до стягнення з відповідача суми, зокрема, і як на підставу заявлених позовних вимог, однак, перекладу такого документу на державну мову матеріали справи не містять.
Більш того, в судовому засіданні 25.08.2025р., при дослідженні письмових доказів на відповідній стадії судового процесу, судом було повідомлено представників учасників справи про залишення без розгляду письмового доказу - виписка з Протоколу засідання комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси від 21.12.2016 № 43 (а.с. 149 Т.1), з роз'ясненням про причини відсутності у суду повноважень приймати до уваги доказ, який не є належним, оскільки складений іноземною мовою, отже, не оформлений в установленому законом порядку.
Право на подання до суду після перерви, оголошеної судом в судовому засіданні 25.08.2025р., клопотання про поновлення строку на подання доказу, як то перекладу на державну мову письмового доказу, прокурором не використано, жодних клопотань чи заяв з цього приводу прокуратурою до суду не подано.
Таким чином, Суд зазначає про позбавлення можливості стверджувати, що повне, об'єктивне та всебічне з'ясування обставин даної справи може відбутись на підставі достатніх та достовірних доказів, оскільки надавати оцінку доводам прокурора на підставі доказу, складеного іноземною мовою, не перекладеного на державну мову і не засвідченого належним чином - є неправомірним в силу закону.
Суд позбавлений можливості оцінити такий документ як письмовий доказ у справі, зокрема, достовірно встановити його зміст та подальші дії, які вчинені особами на підставі зазначеного документу.
Суд наголошує, що невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта до введення об'єкта в експлуатацію - дійсно надає право на стягнення з нього відповідних сум, відповідно до умов Закону, поряд з цим, прокурором у даній справі належними доказами не доведено обґрунтованість здійсненого ним розрахунку суми заявлених позовних вимог, в основу якого покладено відповідну формулу, складові та значення, які, за наявними матеріалами справи містяться саме у поданому прокурором доказі - виписці з Протоколу засідання комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси від 21.12.2016 №43, оскільки умови укладеного відповідачем Договору, з урахуванням всіх додатків, таких складових не містять.
Тож, з'ясувавши, що наданий прокурором документ, який визначений підставою позову, та покладений в основу розрахунку ціни позову, складений іноземною мовою, і прокурор не надав засвідчений у встановленому законом порядку його переклад державною мовою, як то і не обґрунтував об'єктивну неможливість надання перекладу документу українською мовою, суд визнає вказаний доказ неналежними та недопустимими, що унеможливлює його дослідження під час вирішення спору по суті.
Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, судом з'ясовано, що 23.02.2017р. був укладений Договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси та відповідачем були здійсненні обумовленні сторонами Договору розрахунки, по підтверджуються платіжними дорученнями на загальну суму 964422,00 грн., копії яких містяться в матеріалах справи, що дає суду можливість встановити виконання з боку відповідача зобов'язання за умовами укладеного Договору, що передбачені у п. 2.1, та підтверджує його повне виконання зі сторони відповідача, а також виконання з боку відповідача обов'язку зі сплати коштів пайової участі замовників у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси саме на підставі укладеного Договору.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Колективного підприємства “Одеський шкіряний завод №1» про стягнення 749531,85 грн. задоволенню не підлягають.
Також, судом відмовляється у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, як похідних вимогах, оскільки судом відмолено у задоволенні позовної вимоги прокурора про стягнення 749531,85 грн.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що заявлені прокуратурою позовні вимоги повинні були б бути направлені на стягнення з відповідача відповідних сум в дохід місцевого бюджету, а не на користь позивача (Одеської міської ради), як то було визначено прокурором у поданій ним 23.05.2025р. заяві, оскільки Одеська міська рада, у відповідності з вимогами ст. ст. 2, 64, 71 Бюджетного кодексу України - є отримувачем коштів пайової участі, а несплата коштів пайової участі завдає шкоду саме місцевому бюджету, отже, за усталеною судовою практикою, стягнення коштів пайової участі замовників у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міст здійснюється саме в дохід бюджету відповідних міст.
За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши в сукупності всі подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 10207,48 грн. покладаються на прокуратуру.
Крім того, відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Приймаючи до уваги, що судом у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено повністю, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2025р. у справі №916/1163/25 про накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти Колективного підприємства “Одеський шкіряний завод №1», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Колективному підприємству “Одеський шкіряний завод №1», у межах суми позовних вимог на загальну суму 850623,25грн., підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 123, 129, ч. 9 ст. 145, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Колективного підприємства “Одеський шкіряний завод №1» - відмовити повністю.
2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 10207,48 грн. покладаються на Одеську обласну прокуратуру.
3.Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2025р. у справі №916/1163/25 - скасувати.
Повне рішення буде складено 10 вересня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Суддя Т.Г. Д'яченко