65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1970/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом керівника Березівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області
до відповідача: ОСОБА_1
про застосування наслідків нікчемності договору та повернення земельної ділянки
за участю представників:
від прокуратури - Черніговська О.С.
від позивача - не прибули
від відповідача - не прибули
Керівник Березівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , якою просить суд застосувати наслідки нікчемності договору оренди земельної ділянки площею 7,8309 га, кадастровий номер 5121284900:03:001:0049 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, укладеного 01.11.2013 між Ставківською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377977) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), а саме: зобов'язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Розквітівській сільській раді Березівського району Одеської області земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049, площею 7,8309 га (право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.12.2013, номер запису про інше речове право 3954216).
Ухвалою від 22.05.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 25.06.2025. Відповідачу надано строк для подання відзиву 15 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження.
Позивач отримав ухвалу 22.05.2025 в електронному кабінеті, але письмових пояснень щодо позову у встановлений строк не надав.
Ухвалою від 23.05.2025 задоволено заяву керівника Березівської окружної прокуратури про забезпечення позову - накладено арешт на нерухоме майно: земельну ділянку з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049, площею 7,8309 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Розквітівської (колишньої Ставківської) сільської ради Березівського району Одеської області (РНОНМ 248761751212, номер запису про інше речове право 3954216).
Оскільки відповідач є фізичною особою, то суд відповідно до ст. 176 ГПК України перевірив його зареєстроване місце проживання.
Так, відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 22.05.2025 зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .
Відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі за зазначеною адресою 31.05.2025, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.
Таким чином, останнім днем для подання відзиву був 16.06.2025 (враховуючи, що 15.0.62025 - вихідний день неділя).
Відзиву на позов відповідач у встановлений строк не надав, тому справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
Представник відповідача - адвокат Журик Т. брала участь в засіданні 25.06.2025; а 02.09.2025 подала заяву про надання доступу до електронної справи, яка була задоволена судом 03.09.2025.
Ухвалою від 25.06.2025 постановлено провести підготовче засідання впродовж розумного строку та відкладено розгляд справи на 27.08.2025, враховуючи перебування судді у відпустці.
Ухвалою від 27.08.2025 закрито підготовче провадження і призначено розгляд справи по суті на 10.09.2025.
10.09.2025 представник відповідача- адвокат Журик Т. подала на електронну пошту суду заяву, скріплену електронним підписом, якою просить суд відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що відповідач є найманим працівником Фермерського господарства, яке очолює його дружина ОСОБА_2 . Наразі вирішується питання щодо приведення оспорюваного договору між позивачем та Фермерським господарством «Шулячинська Т.С.» (код 38822135) і також є необхідність подати докази, які поновлюються через відповідні державні підрозділи.
Суд відхилив в засіданні 10.09.2025 клопотання відповідача про відкладення розгляду, оскільки воно документально не обгрунтовано жодними доказами, окрім відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що 08.07.2013 зареєстровано юридичну особу Фермерським господарством «Шулячинська Т.С.» (код 38822135). Так, відповідач не надав доказів того, що він є чоловік ОСОБА_2 , що він є найманим працівником ФГ «Шулячинська Т.С.», доказів того, що відбувається врегулювання спору і не зазначено того, які докази він має намір подати. До того ж, відповідач мав подати всі докази або повідомити, які докази не може подати, у відзиві. Однак, як зазначено вище, відповідач у встановлений судом строк відзиву не надав.
Крім того, суд зауважує, що представник відповідача - адвокат Журик Т. зобов'язана мати електронний кабінет відповідно до ст. 6 ГПК України і за її заявою суд надав їй доступ до електронної справи 03.09.2025, про що було зазначено вище.
Альтернативою звернення до суду для осіб, визначених пунктом 10 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, та частиною шостою статті 6 ГПК України з процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему "Електронний кабінет".
Отже, адвокат Журик Т. повинна подавати заяви до суду через електронний кабінет, а не на електронну пошту суду.
В постанові від 13.09.2023 у справі № 204/2321/22 Велика Палата Верховного Суду підтвердила необхідність дотримання вищевикладених положень адвокатами, нотаріусами, приватними виконавцями, судовими експертами, державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Рішенням Ставківської сільської ради Березівського району Одеської області від 11.03.2013 № 241 сесія VІ скликання затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років гр. ОСОБА_1 загальною площею 7,8309 га ріллі з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049 із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення в межах с. Рівне Ставківської сільської ради Березівського району Одеської області. Також вирішено передати ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку в довгострокову оренду терміном на 49 років.
У подальшому між Ставківською сільською радою Березівського району Одеської області та ОСОБА_1 01.11.2013 укладено договір оренди землі (далі-Договір), відповідно до якого ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 7,8309 га з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства строком на 49 років.
Факт приймання передачі в оренду вищевказаної земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачів від 02.11.2013.
Згідно п. 15 Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за територіальною громадою Ставківської сільської ради Березівського району Одеської області 12.12.2013 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 7,8309 га з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049 (РНОНМ 248761751212).
Також, 20.12.2013 на вказану земельну ділянку зареєстроване інше речове право - право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 01.11.2013, без номеру за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 3954216).
Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» від 12.06.2020 № 720-р до складу Розквітівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Березівського району Одеської області увійшли Розквітівська, Анатодліївська, Ставківська територіальні громади.
Відповідно до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України з дати набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених законом категорій земель.
Отже, на час звернення до суду з даним позовом оспорювана земельна ділянка перебуває у комунальній власності Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.63-6974/2-24 від 19.11.2024 згідно з наявними Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та других примірників державних актів (далі-Книги) станом на 31.12.2012 наявні відомості щодо реєстрації права постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею серія ОД-04-007 від 27.04.1994 за № 53 за гр. ОСОБА_1 , площею 21,55 га для ведення селянського фермерського господарства, розташованої на території Ставківської сільської ради народних депутатів.
Також, відповідно до інформації Головного управління ДПС в Одеській області № 14047/5/15-32-12-01-05 від 19.06.2024 та інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та головою селянського (фермерського) господарства «Веселе» (СФГ «Веселе»), код ЄДРПОУ 22499218, місцезнаходження юридичної особи, Одеська обл, Березівський район, с. Ставкове, вул. Садова,1, яке зареєстроване 24.02.1995. Окрім того, міститься інформація про припинення діяльності СФГ «Веселе» 05.10.2010.
Частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 124 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.
Частиною 2 статті 134 вказаного Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативними правовими актами.
Проте, спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України «Про фермерське господарство».
У спірних правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на той час) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до ст. 2 даного Закону (в редакції, що діяла на час укладення договору) відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» № 973-ІV (у редакції чинній на час укладення договору оренди землі) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі. Такий правовий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 7.7-7.8 постанови).
Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).
Передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка надається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення цього господарства як юридичної особи і реєстрації його в установленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц.
За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
З урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 05.02.2025 у справі 917/1476/23.
Враховуючи, що ОСОБА_1 раніше у 1994 році вже було використано право на отримання поза конкурсом (земельних торгів (аукціону)) у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства та було створено і зареєстроване СФГ «Веселе» (код ЄДРПОУ 22499218), ОСОБА_1 додатково мав право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства лише на конкурентних засадах через участь у торгах.
Більш того, відсутність державної реєстрації фермерського господарства та використання земельної ділянки не для ведення фермерського господарства, як особливого виду господарської діяльності свідчать про відсутність у Відповідача наміру на ведення фермерського господарства, а його дії фактично були спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою у позаконкурентний спосіб для здійснення іншого виду діяльності пов'язаного з користуванням землями сільськогосподарського призначення, а не для ведення фермерського господарства, як особливого виду господарської діяльності, чим порушено встановлений публічний порядок надання та використання вказаної категорії земель.
Вказані твердження також підтверджуються і тим, що після реалізації у 1994 році права на отримання у постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 05.10.2010 припинено діяльність зареєстрованого СФГ «Веселе» (код ЄДРПОУ 22499218), а також після повторного отримання в 2013 році у користування для ведення фермерського господарства земельної ділянки 7,8309 га з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049, що є предметом вказаного позову здійснює користування такою земельною ділянкою не за цільовим призначенням, тобто не для ведення фермерського господарства, а для здійснення іншої господарської діяльності не пов'язаної з веденням фермерського господарства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 вказано: "9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами." Враховуючи викладене, вбачається, що всупереч вимогам Закону України «Про фермерське господарство», Земельного кодексу України безпідставно застосувано спрощену процедуру отримання земель комунальної форми власності, а саме - без проведення земельних торгів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Як вже раніше зазначалось порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства регулюється вимогами ст.ст. 116-134 ЗК України, ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» та іншими нормативноправовими актами.
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила (пункти 6.36 - 6.40), що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства. Тобто, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення цього господарства, як юридичної особи та реєстрації його у встановленому законом порядку.
Виходячи зі змісту статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин, зокрема для ведення фермерського господарства, може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23.
Оскільки спірні договори оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини другої статті 134 ЗК України, укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності, то такі договори згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемними. Подібні висновки викладені у п. 57 постанови Верховного Суду України від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23.
Так, згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною другою статті 215 ЦК України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша та друга).
Так, у близькій за змістом постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 зазначено: якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
У постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила:"85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_3 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)."
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Оскільки договір оренди землі від 01.11.2013, без номеру укладений між Ставківською сільською радою Березівського району Одеської області та ОСОБА_1 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності площею 7,8309 га з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049 для ведення фермерського господарства, то він відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.
Отже, з урахування зазначеної вище практики суду, заявлення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 01.11.2013, без номеру, не є належним способом захисту порушених інтересів держави у даних правовідносинах.
У пункті 11.1 постанови Великої Палати Верховного суду від 20.06.2023 № 633/408/18 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17- ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст. 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.
Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 361/1308/19.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджу. чи спростовує обставину нікчемності правочину. Такі висновки зазначені у постановчах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2020, якими відмовлено у задоволенні позову заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Сільськогосподарського фермерського господарства «Вертіївка» про визнання наказу незаконним, договорів недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок, у постанові від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, сформував висновок про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом.
Враховуючи вищезазначене, належним способом захисту порушеного права володіння Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області земельною ділянкою площею 7,8309 га з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049 для ведення фермерського господарства, яка є предметом позовної заяви, є застосування ст. 391 ЦК України, а саме - заявлення вимоги про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, що полягає у поверненні земельної ділянки Відповідачем.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. 53 ГПК України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).
За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності. Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».
У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Таким чином, законність надання її у використання, у тому числі, передача в оренду, безперечно становить інтерес держави.
Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури. Інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання законності при передачі в оренду землі, як основного національного багатства, яке перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Водночас, у вказаних правовідносинах, встановлено, що дії Відповідача були скеровані не для створення та ведення фермерського господарства, а на протиправне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності сільськогосподарського призначення поза конкурентним способом (без проведення земельних торгів (аукціону), для здійснення діяльності не пов'язаної із веденням фермерського господарства, чим порушено встановлений державою публічний порядок надання та використання земель з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що мають особливий правовий статус.
Верховний Суд у п. 36 постанови від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 сформулював правовий висновок про те, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Слід наголосити, що пред'явлення цього позову зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок незаконного надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Твердження про те, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» та дотримання «справедливої рівноваги» у контексті законності втручання у майнові права, захищені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висловлені Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008, «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014).
Такі висновки знайшли своє відображення й у правових позиціях Верховного суду України у справах № 6-92цс13, № 6-2902цс15.
Другим елементом, який становить невід'ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також його відсутність. Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказано, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 53 ГПК України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
При визначенні цього елемента підлягає з'ясуванню питання наявності чи відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі, у судовому порядку.
Відповідно до пп. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.
Відповідно до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України з дати набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених законом категорій земель.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 7,8309 га з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства є територіальна громада Ставківської сільської ради Березівського району Одеської області.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 720-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» Ставківська сільська рада Березівського району Одеської області увійшла до складу Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області.
Таким чином, на час звернення до суду з цим позовом власником земельної ділянки, що є предметом вказаного спору є Розквітівська сільська рада Березівского району Одеської області.
З огляду на зазначені норми законодавства та обставини позову, належним позивачем у даному випадку є Розквітівська сільська рада Березівського району Одеської області на території якої знаходиться земельна ділянка та яка в межах, визначених ЗК України, здійснює контроль за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства.
Крім цього, наданням в оренду ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки без достатніх на те правових підстав наразі порушуються інтереси територіальної громади Розквітівська сільська рада Березівського району Одеської області у вигляді не можливості розпоряджатися оспорюваною земельною ділянкою, у тому числі передачі її в оренду на підставі земельних торгів (аукціону), а також використання Відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, що не відповідає державній політиці та нормам земельного законодавства.
Про встановлені порушення земельного законодавства та необхідність здійснення захисту порушеного державного інтересу шляхом звернення до суду з позовною заявою Розквітівську сільську раду Березівського району Одеської області повідомлено листом від 30.05.2024 № 59-1851вих-24.
Однак, суб'єктом владних повноважень відповідні заходи не вжиті.
У відповідь на запит прокуратури Розквітівська сільська рада Березівського району Одеської області листом від 06.06.2024 № 482/02-17 надано копії договору, інформацію про відсутність заборгованості за договором та про вжиття заходів претензійного характеру, зокрема про скерування на адресу ОСОБА_1 листа від 03.06.2024 № 149/02-23 про необхідність зареєструвати фермерське господарство.
Водночас, не зважаючи, що ОСОБА_1 у 1994 році вже було реалізоване право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза аукціоном (земельних торгів), що свідчить про неможливість повторного отримання у позаконкурентний спосіб земель з означеним цільовим призначенням, відсутності у останнього реального наміру на ведення фермерського господарства (оскільки 05.10.2010 припинено Відповідачем діяльність створеного ним СФГ «Веселе», код ЄДРПОУ 22499218), сільською радою самостійно не вжито заходів цивільно-правового характеру щодо звернення до суду з таким позовом.
Окрім того, Березівською окружною прокуратурою скеровано до Розквітівської сільської ради листа № 54-1406вих-25 від 28.04.2025, яким повідомлено про виявлене порушення закону та запитано інформацію про вжиті заходи претензійно-позовного характеру щодо усунення виявлених порушень закону, у тому числі шляхом звернення до суду з таким позовом.
За результатами розгляду листа окружної прокуратури № 54-1406вих-25 від 28.04.2025, Розквітівською сільською радою листом від 01.05.2025 № /02-17 повідомлено, що Розквітівська сільська рада не вживала заходи цивільно-правового характеру з питань користування ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049 площею 7,8309 га для ведення фермерського господарства. Також, зазначено, що сільська рада не заперечує, аби органи прокуратури вжили заходів для усунення виявлених порушень закону.
З наведеного, незважаючи на повідомлення окружною прокуратурою про виявлені порушення земельного законодавства при користуванні земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, сільською радою неналежним чином здійснюються свої повноваження щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин за вказаним фактом та упродовж розумного строку не вжиті заходи щодо їх усунення, у тому числі шляхом звернення до суду.
Надання у користування земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, які мають особливий правовий статус з порушенням порядку та процедури їх надання і використання порушує інтереси держави у сфері земельних відносин та спричиняє шкоду економічним та публічним інтереса держави у вигляді нецільового використання такої земельної ділянки, порушення встановленого державою публічного порядку їх надання, та використання, недотримання засад конкурентності та рівності.
Як наслідок, бездіяльність органу місцевого самоврядування, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності у відповідності до вимог ст. 131-1 Конституції України покладає на органи прокуратури обов'язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом пред'явлення та підтримання в суді відповідного позову. Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Частиною 7 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, скорочувати обсяги доходів місцевих бюджетів, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Статтею 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.
Отже, рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування має втілювати волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України. Натомість дії Ставківської сільської ради, яка увійшла до складу Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області були спрямовані на передачу спірної земельної ділянки комунальної форми власності без проведення земельних торгів, а отже з порушенням вимог чинного законодавства, а тому існують всі правові підстави для відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення спірної земельної ділянки. Крім того, поновлення інтересів громади щодо земельної ділянки, щодо якої укладено нікчемний правочин безумовно становить суспільний інтерес, оскільки, у зв'язку з їх укладенням територіальна громада позбавлена можливості визначити користувача, який запропонував би найкращі умови, у порівнянні з іншими учасниками у тому числі шляхом пропозиції найбільшого розміру орендної плати, що позбавило територіальну громаду значних надходжень до бюджету та призвели до порушення вимог діючого законодавства. Допущені порушення вимог земельного законодавства при передачі у користування спірної земельної ділянки, у тому числі, призвели до неефективності використання комунального майна, підриву економічної основи місцевого самоврядування, що становить порушення майнових інтересів територіальної громади Розквітівської сільської ради Березівсього району Одеської області.
Вищевказані порушення позбавляють можливості уповноважений державний орган ефективно розпоряджатись земельною ділянкою, використовувати її або надати в оренду іншим особам, регулювати земельні відносини з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, а також унеможливлюють отримання громадою найбільш вигідних доходів за використання земель комунальної власності, що завдає істотної шкоди інтересам держави та впливає на наповнення місцевого бюджету. Таким чином, правовідносини, пов'язані з використанням земель, якими розпоряджаються органи державної влади та місцевого самоврядування, становлять суспільний інтерес, а невжиття органом місцевого самоврядування заходів щодо поновлення порушених прав держави, такому інтересу не відповідає. Порушення встановленого законом порядку використання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, як особливого виду господарської діяльності, нераціонального їх використання, не вжиття заходів до їх збереження беззаперечно порушує інтереси держави у вигляді порушення державної політики, публічного порядку та процедури використання таких земель. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Вказане є підставою для захисту інтересів держави в особі територіальної громади Розквітівської сільської ради Березівсього району Одеської області.
Згідно з п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державамучасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02, п. 35). Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів. Судовою практикою Верховного Суду України зокрема у постановах від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 29.06.2016 у справі № 6-1376ц16 підставою для представництва інтересів держави прокурором визнано захист «суспільного» «публічного» інтересу, яким є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо розпорядження землями відповідно до вимог законодавства. Березівською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області 30.05.2024 за № 54-1851вих-24 та 28.04.2025 № 54- 1406вих-25 направлено листи, якими повідомлено щодо виявлених вищезазначених порушень вимог земельного законодавства. Але фактично позивач самоусунувся від самостійного захисту майнових інтересів держави та з часу направлення Березівською окружною прокуратурою повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто з 30.05.2024, жодних заходів з метою поновлення інтересів територіальної громади не вжив.
Також, Березівською окружною прокуратурою у порядку передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано до Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області повідомлення № 54-1504вих-25 від 05.05.2025 про звернення окружною прокуратурою до суду з цим позовом в інтересах сільської ради. За результатами розгляду повідомлення прокуратури № 54-1504вих-25 від 05.05.2025, згідно листа Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області № 343/08-09 від 06.05.2025, сільською радою заходи позовного характеру не вживалися до ОСОБА_1 та не заперечує, щоб органи прокуратури вжили заходи щодо усунення виявлених порушень закону.
З огляду на вищевикладене, враховуючи незаконність отримання ОСОБА_1 права на земельну ділянку комунальної форми власності для ведення фермерського господарства, порушено майнові інтереси власника земельної ділянки - територіальної громади в особі Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області, а тому даний позов подається до суду прокурором в інтересах позивача, єдиного належного органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області.
У даному випадку допуск прокурора до суду у зв'язку з бездіяльністю відповідного органу, уповноваженого на здійснення функцій місцевого самоврядування який би міг звернутися до суду з відповідним позовом є виправданим відповідно до вищевказаних положень. З наведеного, звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.
Щодо строків позовної давності
Стаття 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначає, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини третьої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.
Тому цей позов про повернення земельної ділянки у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України).
Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. При цьому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Так, прокурор, звертаючись з даним позовом, заявляє негаторну вимогу - застосувати наслідки нікчемності правочину та зобов'язати повернути земельну ділянку, а тому позовна давність у даному випадку не застосовується.
Щодо визначення юрисдикції спору у спірних правовідносинах
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 відступила від своїх попередніх правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 619/1680/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (п. 6.65) та надала новий правовий висновок про те, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (п. 6.67).
Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що в разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах (пункт 6.66).
Отже, так як спір у даному позові стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельні ділянки для ведення фермерського господарства, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
З огляду на викладене, позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Застосувати наслідки нікчемності договору оренди земельної ділянки площею 7,8309 га, кадастровий номер 5121284900:03:001:0049 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, укладеного 01.11.2013 між Ставківською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377977) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), а саме: зобов'язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Розквітівській сільській раді Березівського району Одеської області земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5121284900:03:001:0049, площею 7,8309 га (право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.12.2013, номер запису про інше речове право 3954216).
3. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса, вул. Італійська 3) 2422,40грн судового збору за позовну заяву та 1514грн судового збору за заяву про забезпечення позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 вересня 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова