"04" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2576/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Шпак І.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до відповідача: Сабатан Олександра Михайловича про стягнення 37224,08 грн заборгованості,
зазначає наступне:
Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (надалі - Управління, Позивач) використовуючи систему “Електронний суд» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Сабатан Олександра Михайловича (надалі - Сабатан О.М., Відповідач) 37224,08 грн заборгованості, з яких 25785,72 грн основного боргу, 4794,43 грн пені, 5176,14 грн інфляційних нарахувань та 1467,79 грн 3% річних.
Фактичними підставами звернення із позовом до Господарського суду Одеської області визначено порушення Фізичною особо-підприємцем Сабатан О.М. взятих на себе за умовами укладеного 18.04.2023 договору на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі № ВМ-54/23 зобов'язань в частині своєчасної та остаточного внесення плати впродовж квітня-жовтня 2023 року.
При цьому, як зазначає Управління, сторонами допущено технічну помилку при визначенні місячного розміру оплати - не застосовано передбачені відповідним рішенням Одеської міської ради тарифи, коригуючі коефіцієнти та площу.
Доводить до відома суду про звернення із заявою про видачу судового наказу (справа № 916/3415/24) про стягнення з Фізичної особи-підприємця Сабатан О.М. 25785,72 грн основного боргу, котрий скасовано судом 21 жовтня 2024 року.
У той же час Управління зазначає, що Відповідачем припинено діяльність фізичної особи-підприємця із внесенням запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 позовній заяві Управління присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2576/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 прийнято позовну заяву Управління до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2576/25, у відповідності до приписів частини 5 статті 12 ГПК України постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05 серпня 2025 року.
22 липня 2025 року ОСОБА_1 представлено відзив на позовну заяву, в якому не заперечує проти часткового задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення 631,32 грн основного боргу, нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, у той же час, просить зменшити розмір пені на 90%.
Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати при ухваленні рішення у справі, посилається на те, що укладаючи договір сторонами погоджено основні умови, в тому числі розмір щомісячної плати; те, що протягом строку дії договору Управлінням не зазначалось про допущення «технічної помилки», так само як не вчинялось дій по виправленню помилки; звернення із позовом через два роки після закінчення строку дії договору із посиланням на допущену «технічну помилку» порушує принципи розумності, справедливості та добросовісності; те, що в період чинності договору (у липні) сплачено 4000,00 грн, що з урахуванням погодженої щомісячної плати може свідчити про наявність боргу розміром 631,32 грн.
29 липня 2025 року Управлінням представлено відповідь на відзив, в якій зазначає про вжиття ряду заходів стосовно інформування про виниклий розмір боргу, а саме надсилання у вересні 2024 року відповідної претензії та звернення із заявою про видачу судового наказу, скасованого за заявою Сабатана О.М., так само посилається про відсутність звернення останнього задля роз'яснення про наявну заборгованості; зазначає про тривалу співпрацю із Сабатаном О.М., у зв'язку із чим останній мав бути обізнаним про порядок обчислення розміру орендної плати.
31 липня 2025 року ОСОБА_1 представлено заперечення, в яких підтримує викладену у відзиві позицію стосовно того, що укладаючи договір сторонами погоджено основі умови, в тому числі розмір щомісячної плати; зазначає, що звертаючись із позовом до суду Управлінням в односторонньому порядку змінено умови укладеного договору через два роки після його закінчення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 відкладено розгляд справи на 04 вересня 2025 року.
Відповідно до сформованої автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідки 05.08.2025 підсистемою “Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено до електронного кабінету Управління ухвалу про відкладення розгляду справи на 04 вересня 2025 року.
11 серпня 2025 року Управлінням представлено заяву про розгляд справи за відсутності представника.
04 вересня 2025 року ОСОБА_1 представлено заяву про розгляд справи за відсутності представника. Окремо просить суд звернути увагу на здійснення у липні 2023 року оплати у розмірі 4000,00 грн, що визнається Управлінням та відображено у розрахунках. Повідомляє про відсутність можливості представити відповідне платіжне доручення, у той же час оплату здійснено у період з 26 по 28 липня, просить врахувати при винесенні рішення.
У призначене на 04.09.2025 судове засідання представники сторін не з'явились.
Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.
В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Положеннями частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи наявність сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки про доставку до електронного кабінету Управління підсистемою “Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі ухвали від 05 серпня 2025 року, останнє належним чином повідомлено про призначене на 04.09.2025 судове засідання.
Обізнаність Сабатана О.М. про призначене засідання підтверджується залишеною його представником в судовому засіданні 05.08.2025 розпискою.
Окрім того, як зазначалось, обидві сторони клопотали про розгляд справи за відсутності представників.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
04 вересня 2025 року судом в порядку статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
14 квітня 2023 року ФОП Сабатан О.М. звернувся до Управління із заявою в порядку пункту 4 статті 9 Закону України “Про адміністративні послуги» про надання комплексної послуги “Укладення договору на право тимчасового користування місяцями для розташування елементів вуличної торгівлі» за адресою: вул. Шишкіна, буд. 48/1. Заява містить підпис представника та його контактний номер телефона.
18 квітня 2023 року між Управлінням (Уповноважений орган) та ФОП Сабатан О.М. (Користувач) укладено договір № ВМ 54/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (Договір), умовами розділу ІІ якого передбачено, що Уповноважений орган надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування елементу вуличної торгівлі (далі за текстом - елемент торгівлі) площею 63,00 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Шишкіна, 48/1 (згідно прив'язки до місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам
Терміни, шо застосовуються в цьому Договорі вживаються у значенні, визначеному актами законодавства, актами органів місцевого самоврядування м. Одеси та міського голови (пункт 1.1).
Терміни, шо застосовуються в цьому Договорі, та не визначені в чинному законодавстві або актах місцевого самоврядування, вживаються з урахуванням специфіки відносин, які виникають у процесі погодження та розташування елементів вуличної торгівлі для здійснення підприємницької діяльності (пункт 1.2).
Підставою для розміщення елементу торгівлі в межах м. Одеси за цим договором є лист-рішення (позитивна відповідь з печаткою відповідної районної адміністрації Одеської міської ради та підписом її керівника (уповноваженої особи) щодо можливості розмістити елемент торгівлі за заявленою адресою (пункт 2.2).
Лист-рішення є невід'ємною частиною цього договору (пункт 2.3).
Розташування елементу торгівлі та розрахунок плати за користування місцем для розташування елементу торгівлі здійснюється згідно додатків до цього Договору (пункт 2.4).
Користувач використовує надані йому місця за цільовим призначенням з дня укладання Сторонами цього Договору та сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим Договором (пункт 2.5).
Уповноважений орган має право надавати обов'язкові для виконання вимоги про усунення порушень (пункт 3.1.4).
Користувач зобов'язаний виконувати вимоги (приписи) Уповноваженого органу у визначені у них строки (пункт 4.2.9).
Плата за цим Договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього Договору. З 01.01.2023 року розмір плати за договором встановлюється згідно з рішенням ВК ОМР від 22.12.2022 № 338 (додаток № 2) (пункт 5.1).
Користувач вносить плату за цим Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у цьому Договорі банківський рахунок (пункт 5.2).
За невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим Договором винна Сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору (пункт 6.1).
У випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього Договору, Користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (пункт 6.2).
Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 Договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (пункт 6.4).
Договір набирає чинності з моменту його укладання (пункт 8.1).
Договір є укладеним з моменту його підписання Уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх печатками. Договір діє з 14.04.2023 до 31.10.2023 (пункт 8.2).
Додатком № 1 до Договору визначено лист-рішення від 17.03.2023 № 17/01-35 із фотофіксацією місця розташування елементу торгівлі з прив'язкою до місцевості. Визначено, що адреса розміщення: вул. Шишкіна, 48/1; вид: відкритий літній майданчик, у складі якого відсутні огорожі, помости, намети, шатри; тип та опис елементу торгівлі: елемент вуличної торгівлі - 63,00 кв.м.
Додатком № 2 до Договору погоджено розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування елементу вуличної торгівлі у розмірі 720,00 грн щомісячної плати (площа - 63,00 кв.м; розмір плати в місяць (кв.м/грн) (згідно рішення ВК ОМР № 338 від 22.12.2022) - 60,00; коригуючий коефіцієнт (згідно рішення ВК ОМР № 338 від 22.12.2022) - 1,2; місячний розмір плати за тимчасове користування місцем для розміщення тимчасової споруди (грн) - 720).
Додатки №№ 1 та 2 містять проставлені представниками підписи та скріплені печаткою Управління.
06 вересня 2024 року Управлінням складено до Сабатан О.М. лист вимогу стосовно необхідності оплати за Договором, в якому посилається на наявність заборгованості розміром 25782,74 грн, із посиланням на те, що Додатком № 2 до Договору погоджено розмір щомісячної плати - 4536,00 грн. Пропонує здійснити оплату заборгованості.
Відповідно до залишених АТ «УКРПОШТА» на конверті відміток вказане повідомлення повернулось до відправника (Управління) із відміткою про закінчення терміну зберігання.
Відповідно до представленого Управлінням розрахунку за Сабатаном О.М. обліковується 25785,22 грн заборгованості, нарахованих упродовж квітня-жовтня 2023 року, а також зазначено про здійснену у липні 2023 року оплату у розмірі 4000,68 грн.
Окремо представлені розрахунки заявлених до стягнення 4794,43 грн пені, 5176,14 грн інфляційних нарахувань та 1467,79 грн 3% річних, виконаних стосовно кожної окремої щомісячної оплати за квітень-жовтень 2023 року.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 викладено позицію стосовно того, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина 8 статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Відповідно до внесеної до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації 13.03.2020 здійснено державну реєстрацію Сабатан Олександра Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичну особу-підприємця, а 10.01.2025 - державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
Частиною 1 статті 52 ЦК України встановлено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Враховуючи викладене, те, що предметом позову є стягнення заборгованості з особи, яка укладала Договір як фізична особа-підприємець, однак за його заявою припинену підриємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, господарський суд доходить до висновку про наявність в Управління права на пред'явлення позову до Господарського суду Одеської області.
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України (в редакції чинній на час укладення Договору) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно ж із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі в редакції чинній на моменту укладення правочину) до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України "Про благоустрій населених пунктів" (тут і далі в редакції чинній на моменту укладення правочину).
Статтею 5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів, у розумінні частини 1 статті 12 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів (частина 1 статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").
Режим використання об'єктів благоустрою визначено статтею 14 вищезгаданого Закону, яка передбачає, що такі об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
Статтею ж 13 названого Закону встановлено, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам'ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
На об'єктах благоустрою забороняється, зокрема складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків; самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо (стаття 16).
Відповідно до приписів частин 1, 2 та 4 статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов'язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста). Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Згідно із частиною 2 статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать, серед інших альтанки, павільйони, навіси. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
Положеннями статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі в редакції чинній на моменту укладення Договору) передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення (частина 2). Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (частина 3). Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (частина 4).
Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10. 2011 № 244 (тут і далі Порядок № 244 в редакції чинній на моменту укладення Договору) на виконання приписів частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Приписами Порядку 244 передбачено, що він визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (пункт 1.1).
Цей Порядок не поширюється на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на землях із особливим режимом використання (пункт 1.2)
Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту (пункт 1.3).
Комплексна схема розміщення ТС в межах вулиці (скверу, бульвару, провулку, узвозу, проїзду, площі, майдану тощо), мікрорайону (кварталу), населеного пункту - текстові та графічні матеріали, якими визначаються місця розташування ТС, розроблені з урахуванням вимог будівельних, санітарно-гігієнічних норм, а також існуючих містобудівних обмежень, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання територій, охорони історико-культурної спадщини, земельно-господарського устрою (пункт 1.5).
Комплексна схема розміщення ТС та архітип розробляються за рішенням сільської, селищної, міської, районної ради суб'єктом господарювання, який має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та затверджуються рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації. Розроблення комплексної схеми розміщення ТС та архітипу здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством (пункт 1.6).
При розміщенні ТС ураховуються всі наявні планувальні обмеження, передбачені будівельними нормами (пункт 1.12).
Підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС (пункт 2.1).
Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (пункт 2.2).
До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним (пункт 2.3).
Відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункт 2.4).
Розміщення ТС самовільно забороняється (пункт 2.31).
Згідно з пунктом 44 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 № 3961-VI затверджено Правила розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі (тут і далі Правила в редакції чинній на моменту укладення правочину), пунктом 1.1 яких передбачено, що Правила розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі (далі - Правила) розроблені на підставі Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України “Про благоустрій населених пунктів», Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 244 від 21.10.2011 “Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» та врегульовує питання розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - ТС) та елементів вуличної торгівлі (далі - елементи торгівлі) на території міста Одеси.
Правила регулюють відносини між органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, незалежно від форм власності, які виникають в процесі розміщення та експлуатації тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та елементів торгівлі (пункт 1.2).
Метою та завданнями цих Правил є: - запровадження єдиних процедур при розміщенні тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності та елементів торгівлі; - створення сприятливих умов для здійснення господарської діяльності у сфері розміщення ТС та елементів торгівлі в комерційних цілях; - упорядкування елементів міського середовища задля подолання проблем безсистемного, хаотичного розміщення та перенасиченості міського простору ТС та елементами торгівлі; - створення передумов для можливості скерованого, прогнозованого розвитку міста за допомогою єдиної електронної бази даних ТС в м. Одесі; - забезпечення сприятливих умов для жителів міста щодо задоволення дрібних соціально-побутових потреб шляхом користування послугами, які надаються власниками (користувачами) ТС та елементів торгівлі, що спрямовано на підвищення якості проживання, відпочинку та оздоровлення населення; - планування потреб міста; - застосування механізмів впливу на розвиток об'єктів інфраструктури міста; - реалізація принципу організаційної єдності задля спрощення процедури отримання паспорту прив'язки (пункт 1.3).
Уповноважений орган: - впроваджує Правила розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі; - розглядає заяви юридичних осіб та фізичних осіб щодо можливості розміщення ТС; укладає договори з власниками (користувачами) ТС на право тимчасового користування місцями для розташування ТС, а також елементів торгівлі у випадках, передбачених цими Правилами… (пункт 2.1).
Розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування ТС та елементів торгівлі встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з їх власником або уповноваженим ним органом (особою) (пункт 14.1).
Підставою для нарахування та внесення власником (користувачем) ТС та елементу торгівлі відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування ТС, елементів торгівлі, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктами 7.9., 13.9. цих Правил (пункт 14.2).
При визначенні розміру плати враховуються коригуючі коефіцієнти шляхом їх множення на відповідні тарифи, затверджені виконавчим комітетом Одеської міської ради (пункт 14.6).
Коригуючий коефіцієнт для розміщення ТС та елементів торгівлі застосовується з урахуванням зони їх розміщення на території міста (пункт 14.7).
Додатком № 3 до Правил затверджено примірник Договору на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд зазначає, що до виконавчих органів міських рад належать повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів шляхом, зокрема затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів щодо розміщення тимчасових споруд та елементів торгівлі.
В контексті розгляду даної справи господарський суд доходить до висновку, що реалізація права замовника на розміщення елементів вуличної торгівлі відбувається шляхом звернення до відповідного органу міської ради, до повноважень якого віднесено встановлення факту можливості відповідного розміщення із дотриманням загальних правил благоустрою населеного пункту.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 908/288/20).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України (в редакції закону на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин), в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до частин 1 та 6 статті 283 ГК України (в редакції закону на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 4 статті 286 ГК України (в редакції закону на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин) встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Поряд із цим частина 2 статті 760 ЦК України встановлює, що предметом договору найму можуть бути майнові права.
У відповідності до частини 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між учасниками справи виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий Договір № ВМ 54/23 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, укладений 18 квітня 2023 року.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути уваги на приписи частини 1 статті 634 ЦК України стосовно того, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Наведена норма в контексті Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі та визначених додатком № 3 до Правил умов Договору на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі свідчить про те, що Користувач виключно приєднується до затверджених умов договору без можливості вносити зміни.
Так, дослідженим Додатком 2 до Договору погоджено, що розмір місячної плати становить 720,00 грн, у той же час Управління зазначає, що сторонами допущено технічну помилку при визначенні місячного розміру оплати, а саме не застосовано передбачені відповідним рішенням Одеської міської ради тарифи, коригуючі коефіцієнти та площу.
До загальних засад цивільного законодавства належить, зокрема, свобода договору (частина 1 статті 3 ЦК України).
До загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, належать справедливість, добросовісність, розумність, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці засади регулюють конкретні правовідносини так, що кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, дбаючи водночас про права й інтереси інших учасників, зокрема передбачаючи можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших учасників (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18).
За змістом частини 3 статті 6 ЦК України сторони договору на власний розсуд можуть урегулювати в договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства, та не можуть відступати від імперативних його положень (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18).
Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов'язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
Учасниками справи не заперечується та не ставить під сумнів факт укладення Договору у добровільному порядку.
При цьому судом встановлено, що Відповідачем укладено даний Договір лише шляхом приєднання до його умов, стандартизовані умови якого затверджені відповідним рішенням Одеської міської ради (шляхом затвердження Правил, додатком до яких є Договір). Тобто Відповідач не впливав на формулювання умов договору, не міг їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднався в цілому до умов Договору, в тому числі стосовно визначення розміру щомісячної плати.
Наведені висновки цілком відповідають як змісту, так і правовій сутті наступних пунктів Договору:
Розташування елементу торгівлі та розрахунок плати за користування місцем для розташування елементу торгівлі здійснюється згідно додатків до цього Договору (пункт 2.4).
Користувач використовує надані йому місця за цільовим призначенням з дня укладання Сторонами цього Договору та сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим Договором (пункт 2.5).
Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (частина 2 статті 631 ЦК України).
Згідно ж із статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Матеріали справи не містять жодної пропозиції Управління про зміну ціни договору (розміру щомісячної плати), надісланої до Сабатан О.М. упродовж строку дії Договору, відтак його позиція про допущену «технічну помилку» при визначенні розміру плати не знайшла свого підтвердження в процесі розгляду.
Виправлення відповідної «технічної помилки» шляхом звернення із позовом до суду про стягнення заборгованості у розміру, більшому аніж встановлений договором та після закінчення строку його дії, ставить під сумнів принцип свободу дії договору, в контексті дотримання контрагентом принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Окрім того, господарський суд враховує, що межі здійснення цивільних прав на власний розсуд покладають на особу певну відповідальність у поведінці, тобто особа, яка затверджує Договір із стандартизованими умовами має усвідомлювати відповідальність при визначені його умов, в тому числі стосовно щомісячної оплати, в свою чергу, особа котра приєднується до відповідного Договору має правомірні очікування, що погоджені Управлінням умови Договору є правомірними та сталими, відтак їх зміст може бути змінено виключно за погодженням сторін.
Відтак, з огляду на погоджені між Управлінням та Сабатаном О.М. умови Договору, останнім підлягає щомісячна оплата у розмірі 720,00 грн.
Позиція Управління про обізнаність Сабатана О.М. із існуванням технічної помилки у Договорі у зв'язку із існуванням подібних правовідносин за іншими договорами не знайшла своє підтвердження в процесі розгляду справи, адже до матеріалів справи представлено виключно досліджений судом Договір.
Поряд із наведеним частина 3 статті 631 ЦК України визначає, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Умови ж пункту 8.2 укладеного Договору передбачають, що Договір є укладеним з моменту його підписання Уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх печатками. Договір діє з 14.04.2023 по 23.10.2023.
Відтак, загальна вартість щомісячних платежів упродовж спірного періоду складає 4728,00 грн (по 720,00 грн щомісячно упродовж травня-жовтня та 408,00 грн за квітень).
При цьому, враховуючи факт визнання Управлінням здійсненої Сабатаном О.М. оплати у розмірі 4000,68 грн, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Сабатан О.М. 727,32 грн основного боргу - залишку заборгованості (4728,00 - 4000,68 = 727,32).
У зв'язку із порушенням ФОП Сабатан О.М., умов Договору в частині своєчасного та остаточного внесення плати, Управління, окрім заявленої до стягнення основної заборгованості, просить стягнути 4794,43 грн пені, 5176,14 грн інфляційних нарахувань та 1467,79 грн 3% річних
Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частинами 1 та 2 статті 614 ЦК вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абзацу 1 частини 1 статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України (в редакції закону на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Приписами статті 230 ГК України (в редакції закону на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 343 ГК України (в редакції закону на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин) платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).
В свою чергу, умовами пункту 6.2 укладеного Договору передбачено, що у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього Договору, Користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Як визначено у частині 6 статті 232 ГК України (в редакції закону на час укладення Договору та виникнення спірних правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).
Враховуючи той факт, що Управлінням представлено розрахунки із розміром щомісячного платежу 4536,00 грн, господарський не погоджується із цим. При цьому суд враховує здійснену у липні 2023 року оплату розміром 4000,00 грн, відтак наявні правові підстави для стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, нарахованих на щомісячні платежі до здійснення оплати та на залишок заборгованості.
З огляду на викладене, господарським судом здійснено власний розрахунок за допомогою Інформаційно-правової системи “Прецедент» в межах заявлених Управлінням періодів та сум, внаслідок чого доходить до висновку про наявність в нього права на стягнення з Сабатан О.М. 147,51 грн інфляційних нарахувань, 44,42 грн річних та 248,78 грн пені, з яких 2,84 грн інфляційних нарахувань, 2,98 грн 3% річних та 50,30 грн пені, нарахованих на 408,00 грн упродовж 28.04.2023 - 26.07.2023; 1,41 грн інфляційних нарахувань, 3,49 грн 3% річних та 59,18 грн пені, нарахованих на 720,00 грн упродовж 28.05.2023 - 26.07.2023; 1,66 грн 3% річних та 28,60 грн пені, нарахованих на 720,00 грн упродовж 28.06.2023 - 26.07.2023; 143,26 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на суму 727,32 грн упродовж 01.11.2023 - 01.06.2025, 36,29 грн 3% річних, нарахованих на суму 727,32 грн упродовж 28.10.2023 - 26.06.2025, 110,70 грн пені, нарахованих на суму 727,32 грн упродовж 28.10.2023 - 28.04.2024.
Приймаючи до уваги вищевикладене, заявлені Управлінням позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З огляду на тривале невиконання Сабатаном О.М. зобов'язань із своєчасного та остаточного внесення плати, та встановлене судом співвідношення розмірів основного боргу та пені, господарський суд вважає відсутніми правові підстави для зменшення розміру пені.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У рішенні від 03.01.2018 “Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції “справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі “Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у той же час, оскільки приписами Закону України “Про судовий збір» встановлено мінімальний розмір судового збору, який підлягає справленню при зверненні із позовом, на переконання господарського суду, розмір судового збору, який покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, не може бути меншим аніж мінімальний розмір судового збору, встановлений Законом України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,180,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до відповідача: Сабатан Олександра Михайловича про стягнення 37224,08 грн заборгованості частково.
Стягнути з Сабатан Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2д, Код ЄДРПОУ 25830731) 727/сімсот двадцять сім/грн 32 коп. основного боргу, 147/сто сорок сім/грн 51 коп. інфляційних нарахувань, 44/сорок чотири/грн 42 коп. річних, 248/двісті сорок вісім/грн 78 коп. пені та 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти заявлених Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку статті 327 ГПК України.
Повне рішення складено 09 вересня 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут