05 вересня 2025 рокуСправа № 495/4311/25
Номер провадження 1-кс/495/1855/2025
Слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
захисника підозрюваного ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Білгород-Дністровському клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Білгород-Дністровського, Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді водій відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший матрос», -
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч. 4 ст. 410 КК України,
05.09.2025 року слідчий СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області лейтенант поліції ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з погодженим прокурором Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В клопотанні зазначено, що слідчим відділом Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 14.06.2025 внесено до ЄРДР №12025162240000808 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263, ч. 4 ст. 410 КК України щодо привласнення військовослужбовцем зброї та бойових припасів, вчиненому в умовах воєнного стану та носіння, зберігання бойових припасів та зброї без передбаченого законом дозволу.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 21.10.2022 ОСОБА_4 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період і направлений до військової частини НОМЕР_2 .
Далі, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2024 №165, старшого матроса ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення у військовій частини НОМЕР_1 .
Пізніше, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 червня 2024 року №79-РС, старшого матроса ОСОБА_4 призначено на посаду водія відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з 21.10.2022, тобто з моменту відправлення з ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Крім того, відповідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року 64/2022 затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час, про що ОСОБА_4 , як військовослужбовцю, достеменно відомо.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №576 від 12 жовтня 1992 року, положень наказу МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і холощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», зберігання бойових припасів здійснюється відповідно до дозвільної системи, яка є особливим порядком виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами», визначено, що під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.
Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).
Пунктом 12 вищезазначеної постанови визначено, що незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо.
Проте старший матрос ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, допустив порушення вищевказаних норм законодавства за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, в порушення ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно та протиправно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, реалізуючи свій кримінально-протиправний умисел, направлений на викрадення зброї, під час проходження військової служби, перебуваючи в селищі Шахтарське, Павлоградського району, Дніпропетровської області, у період часу з 20.05.2025 по 30.05.2025, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, таємно викрав нарізну вогнепальну зброю - гвинтівку «HAENEL - CR308» № НОМЕР_3 , калібру 7,62х51 мм., вартістю 328 009 гривень, яка належить військовій частині НОМЕР_1 , перебувала на обліку служби ракетно-артилерійського озброєння зазначеної військової частини.
Після цього, ОСОБА_4 залишив місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв майнову шкоду військовій частині НОМЕР_1 на загальну суму 328 009 гривень.
Крім цього, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, в порушення вимог постанови Верховної Ради України № 2471-ХП від 17.06.1992 «Про право власності на окремі види майна», Положення про дозвільну систему, затвердженою постановою Кабінету Міністерств України №576 від 12.10.1992, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної i холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 662 від 21.08.1998, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, реалізуючи свій кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне придбання бойових припасів, при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах та у невстановлений спосіб, перебуваючи в селищі Шахтарське, Павлоградського району, Дніпропетровської області, у період часу з 20.05.2025 по 30.05.2025, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, незаконно придбав боєприпаси - 40 гвинтівкових патронів до нарізної вогнепальної зброї калібру 7,62х51 мм., виготовлені промисловим способом.
Продовжуючи реалізацію свого кримінально протиправного умислу, направленого на незаконне зберігання бойових припасів та вогнепальної зброї, перебуваючи в тому ж місці та в той же час, ОСОБА_4 , упакував раніше викрадену нарізну вогнепальну зброю - гвинтівку «HAENEL - CR308» № НОМЕР_3 , калібру 7,62х51 мм. та вищевказані незаконно придбанні 40 гвинтівкових патронів до нарізної вогнепальної зброї калібру 7,62х51 мм.до непрозорого упакування, що унеможливлює ідентифікацію вмісту, після чого переніс зазначене упакування зі зброєю та боєприпасами до приміщення будинку за місцем мешкання свого знайомого ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_2 , де без відома власника житла, зберігав вищевказані зброю та боєприпаси без передбаченого законом дозволу до 14.06.2025.
Встановивши наявність достатніх доказів для повідомлення підозри особі, 05.09.2025 повідомлено про підозру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 4 ст. 410 КК України - викрадення військовослужбовцем зброї, вчинене в умовах воєнного стану;
- ч. 1 ст. 263 КК України - носіння, зберігання, придбання зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Обґрунтування повідомленій підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого - ч. 4 ст. 410 та ч. 1 ст. 263 КК України підтверджується зібраними під час проведення досудового розслідування доказами, а саме:
- обшуком автомобіля марки MITSUBISHI L-200 д.з.н. НОМЕР_4 , в ході якого було вилучено снайперську гвинтівку «HAENEL - CR308» та два пластикових магазини з набоями по 20 шт. в кожному магазині, калібру 7х62 мм з маркуванням GGG 22;
- допитами свідків;
- матеріалами службового розслідування;
- іншими матеріалами досудового розслідування.
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, в носінні та зберіганні бойових припасів та зброї без передбаченого законом дозволу, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України, за вчинення якого, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Окрім цього, підозрюваний ОСОБА_4 також обґрунтовано підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину, у викрадення та привласнення військовослужбовцем зброї та бойових припасів, вчиненому в умовах воєнного стану, передбаченому частиною 4 статті 410 Кримінального кодексу України, за вчинення якого, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 , покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання передбаченим п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризикам.
Беручи до уваги викладене, на теперішній час існує наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, може вдатися до спроб зашкодити кримінальному провадженню.
При вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 враховується, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам. Так, особисте зобов'язання не може бути застосовано, у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі підозрюваного та встановленим під час досудового розслідування ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Особиста порука не може бути застосована, крім того, в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Обирати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту недоцільно, оскільки такий захід забезпечення кримінального провадження в цілому не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження - забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, так як підозрюваний ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем, призваним за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу, знаючи, що він підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину, яке вчинене в умовах воєнного стану, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може вдатися до спроб переховуватися від органу досудового розслідування.
За таких обставин, зазначені в клопотанні ризики: переховуватись від органів досудового розслідування, суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення - є належно обґрунтованими.
У провадженні наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного. При цьому суд має оцінити суворість можливого покарання ОСОБА_4 вагомість доказів, та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається в розмірі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вважаємо, що для забезпечення належного виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, доцільно визначити заставу в 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі наведеного слідчий просить клопотання задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання слідчого в повному обсязі та просив його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, не погодився з обставинами підозри, пояснивши, що не мав на меті викрадення, придбання, зберігання чи збуту зброї. Зазначив, що його дії були зумовлені бажанням налякати відповідальну особу за зберігання зброї, яка на його переконання, неналежно виконувала свої обов'язки, залишаючи зброю без нагляду. Тому, він разом із товаришем вчинив зазначені дії, однак згодом мали намір повернути зброю. Кількість патронів та боєприпасів йому не була відома, магазин він не перевіряв. Також просив повернутися на військову службу.
Захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні категорично заперечував проти задоволення клопотання, вказавши, що наведені у ньому ризики є безпідставними та належними доказами не підтверджені. Звернув увагу, що з невідомих причин місцем здійснення досудового розслідування визначено м. Білгород-Дністровський, хоча інкримінуються два кримінальні правопорушення: незаконне зберігання зброї та викрадення зброї військовослужбовцем. При цьому останнє є більш тяжким, а військова частина, з якої було викрадено зброю, знаходиться у Дніпропетровській області. На думку захисника, саме там мало б здійснюватися досудове розслідування. Докази протилежного стороні обвинуваченням суду не надано, що, на переконання захисника, суперечить правовим позиціям Верховного Суду у випадках кваліфікації діяння за кількома статтями. Крім того, захисник зазначив, що підозрюваний ще у липні добровільно видав зброю та патрони, не переховувався від органів досудового розслідування та самостійно з'явився до суду. У зв'язку з цим просив суд обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації, а в разі застосування тримання під вартою - визначити розмір застави нижчий за мінімальний, передбачений законом, зокрема не вище 40-60 прожиткових мінімумів.
Вивчивши матеріли клопотання, заслухавши думку всіх учасників судового процесу, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів клопотання, слідчим відділом Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 14.06.2025 внесено до ЄРДР №12025162240000808 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263, ч. 4 ст. 410 КК України щодо привласнення військовослужбовцем зброї та бойових припасів, вчиненому в умовах воєнного стану та носіння, зберігання бойових припасів та зброї без передбаченого законом дозволу.
05.09.2025 повідомлено про підозру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 4 ст. 410 КК України - викрадення військовослужбовцем зброї, вчинене в умовах воєнного стану;
- ч. 1 ст. 263 КК України - носіння, зберігання, придбання зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Обґрунтування повідомленій підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого - ч. 4 ст. 410 та ч. 1 ст. 263 КК України підтверджується зібраними під час проведення досудового розслідування доказами, а саме:
- обшуком автомобіля марки MITSUBISHI L-200 д.з.н. НОМЕР_4 , в ході якого було вилучено снайперську гвинтівку «HAENEL - CR308» та два пластикових магазини з набоями по 20 шт. в кожному магазині, калібру 7х62 мм з маркуванням GGG 22;
- допитами свідків;
- матеріалами службового розслідування;
- іншими матеріалами досудового розслідування.
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, в носінні та зберіганні бойових припасів та зброї без передбаченого законом дозволу, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України, за вчинення якого, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Окрім цього, підозрюваний ОСОБА_4 також обґрунтовано підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину, у викрадення та привласнення військовослужбовцем зброї та бойових припасів, вчиненому в умовах воєнного стану, передбаченому частиною 4 статті 410 Кримінального кодексу України, за вчинення якого, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризику, передбаченого у п.п. 1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_4 є ризики того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, перешкоджати проведенню досудового розслідування іншим чином.
Все це свідчить про неможливість запобігання вищезазначеним ризикам при застосуванні більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; до підозрюваного раніше не застосовувались запобіжні заходи; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно зі ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п.1 ст.5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості. Також згідно з пунктом 3 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування мають навести всі підстави для обрання запобіжного заходу тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.
Слідчий суддя виходить з того, що діючий Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов'язок розглядати обґрунтованість підозри, що за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (Нечипорук і Йонкало проти України, no. 42310/04, §219, 21 квітня 2011 року).
З урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя вважає, що надані органом досудового розслідування до клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, в своїй сукупності, на даній стадії досудового розслідування, вказують на обґрунтованість висунутої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, стосовно підозрюваного такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не передбачає необхідності щодо подання чітких доказів, про що сказано у рішенні Європейського суду з прав людини «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy) (ріш.), 9627/81, 14 березня 1984, DR 37, 15 «3. Комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому й має тримання під вартою».
Про те саме йдеться й у рішенні ЄСПЛ «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р. Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При вирішені питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Крім того, слідчий суддя враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, але на даній стадії досудового розслідування та існування ризиків можливого ухилення підозрюваного від органу досудового розслідування та суду і в тому числі перешкоджання ним кримінальному провадженню, суд з урахуванням положень Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практики Європейського суду з прав людини, приходить до висновку про наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.
Вказане вище дає підстави вважати, що саме такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, зможе запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків передбачених цим кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, оскільки кримінальне правопорушення, у скоєні якого підозрюється ОСОБА_4 вважається особливо тяжким, розмір застави щодо нього не може перевищувати трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Статтею 183 КПК України передбачено право суду, а не обов'язок визначити заставу як альтернативний захід забезпечення провадження.
З урахуванням викладених обставин, а також досліджених в судовому засіданні доказів, вивчених матеріалів, що характеризують підозрюваного, те, що підозрюваний має постійне зареєстроване місце проживання, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, слідчий суддя вважає за доцільне згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України визначати розмір застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 206, 376 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя -
Клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - задовольнити частково.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.1 ст.263, ч. 4 ст. 410 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Ізмаїльській слідчий ізолятор», строком на 60 діб, тобто 03.11.2025 року включно.
Визначити розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, в розмірі 80-ти (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн.), що станом на 05.09.2025 року складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Ізмаїльській слідчий ізолятор».
Підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступні обов'язки:
- з'являтися до слідчого, прокурора, суду за викликом;
- утримуватись від можливого спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання.
У разі внесення застави роз'яснити підозрюваному наслідки невиконання обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а саме те, що застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали виготовлено та оголошено 10.09.2025 року на 13:30 годині.
Слідчий суддя ОСОБА_8