05 вересня 2025 рокуСправа № 495/6802/25
Номер провадження 1-кс/495/1844/2025
Слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
захисника підозрюваного ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Білгород-Дністровському клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Випасне Білгород-Дністровського району Одеської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення військовослужбовець військової частини НОМЕР_1
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,
05.09.2025 року слідчий СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області старший лейтенант поліцій ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з погодженим заступником керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В клопотанні зазначено, що слідчим відділом Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження за №12025162240001214, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №576 від 12 жовтня 1992 року, положень наказу МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», зберігання бойових припасів здійснюється відповідно до дозвільної системи, яка є особливим порядком виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами», визначено, що під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.
Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).
Пунктом 12 вищезазначеної постанови визначено, що незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо.
Так, ОСОБА_4 , з 23.02.2023 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 .
Будучи військовослужбовцем ОСОБА_4 , у відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Проте, ОСОБА_4 , у порушення вищевказаних вимог законодавства, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, маючи намір на придбання для себе, без передбаченого законом дозволу, бойових припасів, перебуваючи у невстановленому на даний час досудовим розслідуванням місці та час, шляхом знахідки, придбав корпус ручної осколкової гранати РГД-5 з маркуванням на корпусі «А-165-81-Т» та запал типу УЗРГМ-2 з маркуванням на спусковому важелі «79-81 УЗРГМ-2 583» та в подальшому вирішив зберігати знайдені предмети, чітко розуміючи, що вони є забороненими у цивільному обігу за категорією вибухонебезпечності, тобто, не припиняючи свої протиправні дій, точної дати та часу досудовим розслідування не встановлено, ОСОБА_4 маючи умисел направлений на незаконне придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи і бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, без передбаченого законом дозволу зберігав їх за адресою свого мешкання, а саме у буд. АДРЕСА_1 .
Далі, під час проведення обшуку 04 вересня 2025 року домоволодіння АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 , було виявлено та вилучено корпус ручної осколкової гранати РГД-5 з маркуванням на корпусі «А-165-81-Т» та запал типу УЗРГМ-2 з маркуванням на спусковому важелі «79-81 УЗРГМ-2 583».
Встановивши наявність достатніх доказів, 04.09.2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено про те, що він підозрюється за ч. 1 ст. 263 КК України, тобто носіння, зберігання, придбання, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.
Обґрунтування повідомленої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, підтверджується зібраними під час проведення досудового розслідування доказами, а саме:
-Протоколом проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_4 ;
-Протоколами допитів свідків, а саме понятих, залучених в ході проведення обшуку;
-іншими проведеними слідчими діями в їх сукупності
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у тяжкому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 263 КК України - носіння, зберігання, придбання, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу за вчення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання передбаченим п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризикам.
Беручи до уваги викладене, на теперішній час існує наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 , з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, може вдатися до спроб зашкодити кримінальному провадженню.
При вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 враховується, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам. Так, особисте зобов'язання не може бути застосовано, у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі підозрюваного та встановленим під час досудового розслідування ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Особиста порука не може бути застосована, крім того, в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Обирати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту недоцільно, оскільки такий захід забезпечення кримінального провадження в цілому не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження - забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
За таких обставин, зазначені в клопотанні ризики, - переховуватись від органів досудового розслідування, впливати на свідків, знищити або змінити на свою користь речові докази є належно обґрунтованими.
У провадженні наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного. При цьому суд має оцінити суворість можливого покарання ОСОБА_4 вагомість доказів, та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
На підставі наведеного слідчий просить клопотання задовольнити.
В судовому засіданні, прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання слідчого в повному обсязі та просив його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні вину взнав, та повідомив, що добровільно здав зброю, просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що підозрюваний добровільно видав предмет, який слідство вважає вибуховою речовиною. Зазначив, що ризики, наведені у клопотанні, є абстрактними, недоведеними, не проведена експертиза щодо встановлення, чи є вилучений предмет саме гранатою, чи предмет схожий на неї. Підозрюваний при затриманні супротив не чинив. Просив обрати підозрюваному ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Вивчивши матеріли клопотання, заслухавши думку всіх учасників судового процесу, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів клопотання, слідчим відділом Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження за №12025162240001214, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
04.09.2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено про те, що він підозрюється за ч. 1 ст. 263 КК України, тобто носіння, зберігання, придбання, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.
Обґрунтування повідомленої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, підтверджується зібраними під час проведення досудового розслідування доказами, а саме:
-Протоколом проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_4 ;
-Протоколами допитів свідків, а саме понятих, залучених в ході проведення обшуку;
-іншими проведеними слідчими діями в їх сукупності
Відповідно до ч.1 ст.176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.3 ст.176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного.
Згідно зі ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ч.2 ст.8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини
Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Крім того, слідчий суддя враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Слідчий суддя виходить з того, що діючий Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює обов'язок розглядати обґрунтованість підозри, що за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (Нечипорук і Йонкало проти України, no. 42310/04, §219, 21 квітня 2011 року).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 § 1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.-F. проти Німеччини, 27 листопада 1997, § 57).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 § 1(с) Конвенції.
Таким чином, аналізуючи викладене, слідчим суддею встановлено, що зазначена низка ризиків досудовим слідством є мінімальною, так як не надано достатніх доказів того, що є наявність вважати, що підозрюваний намагався вчинити які-небудь дії, передбачені ст.177 КПК України, як на це вказує досудове слідство. Крім того, слідчий суддя звертає увагу на вік підозрюваного та наявність міцних соціальних зв'язків. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнає, співпрацює зі слідством із самого початку та приймає добровільну участь у всіх слідчих діях із конкретними та детальними описами всіх обставин скоєного.
Слідчий суддя зауважує, що дійсно у даному кримінальному провадженні наявна обґрунтована підозра відносно підозрюваного ОСОБА_4 , а також акцентує увагу на вчиненні останнім тяжкого злочину, але враховує вік підозрюваного, його особу та ставлення до скоєного.
Стосовно вказаних в клопотанні ризиків, які на думку слідчого можуть перешкодити дієвості кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Ризики того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування, суду; може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином спростовується тим, що при обранні міри запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, який прирівнюється до тримання під вартою на підозрюваного покладається ряд таких обов'язків, при виконанні яких повністю забезпечується дієвість кримінального провадження.
З урахуванням викладених обставин, а також досліджених в судовому засіданні доказів (наявність обґрунтованої підозри), вивчених матеріалів, які характеризують підозрюваного, а також з огляду на вік підозрюваного та наявність міцних соціальних зв'язків, слідчий суддя приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та доцільність застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в межах строку досудового розслідування, з покладанням на нього певних додаткових обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
При виконанні вказаних обов'язків підозрюваним буде досягнуто дієвість кримінального провадження та його оперативність, проведення досудового розслідування у розумні строки, виключено ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Керуючись ст.ст. 176-178, 181, 183, 193, 194, 196, 206, 376 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя -
У задоволенні клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, строком на 60 діб, тобто до 03.11.2025 року включно.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду по виклику за необхідністю;
- не залишати цілодобово місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Попередити підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про наслідки ухилення від покладених на нього обов'язків, а саме у разі їх недотримання або порушення може бути обраний більш жорсткий запобіжний захід.
Ухвалу направити для виконання до Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її винесення.
Повний текст ухвали виготовлено та оголошено 10.09.2025 року об 11:40 годині.
Слідчий суддя ОСОБА_7