ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/6938/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг», м.Київ
до відповідача: Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м.Київ
про визнання недійсною додаткової угоди, -
За участю представників сторін:
від позивача: Максимишин І.Б.
від відповідача: Награбовський О.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання недійсним договору №ZAP-K-8398 від 29.05.2024 та додаткову угоду №16 від 17.05.2024 до вказаного договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач будучи обізнаним про тяжкий матеріальний, фінансово - господарський стан позивача (активи якого залишились на окупованій території) під примусом негативних наслідків для позивача примусив останнього до укладення правочину: додаткової угоди № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору № ZAP-K-8398 від 29 квітня 2020 року, під впливом тяжкої для товариства обставини і на вкрай невигідних умовах, збільшивши процентну ставку за кредитним договором з 18% до 23,5% річних.
Ухвалою від 05.06.2025 судом було залишено позов без руху.
16.06.2025 позивачем було подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено позовну заяву в новій редакції, якою фактично заявлено позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору № ZAP-K-8398 від 29 квітня 2020 року.
Ухвалою від 30.06.2025 судом було відкрито підготовче провадження; призначено підготовче засідання на 23.07.2025.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що у позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» та додатках до неї відсутні докази наявності на момент укладення Додаткової угоди №16 до кредитного договору тяжких для позивача обставин, які змусили його укласти такий правочин, а доводи позову стосовно того, що зазначений правочин було укладено на вкрай невигідних умовах не відповідають дійсності. Також не відповідають дійсності доводи позовної заяви стосовно того, що додаткова угода № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору була укладена на вкрай невигідних для позивача умовах внаслідок збільшення для позичальника процентної ставки за Кредитом за новим Кредитним договором з 18% до 23,5% річних. Додатковою угодою №9 від 19.05.2023 року до кредитного договору було внесено зміни до п. 1.1.4. Кредитного договору, у тому числі встановлено процентну ставку за користування кредитом в доларах США в розмірі 7,5 % річних. Відповідно до оскаржуваної додаткової угоди № 16 до кредитного договору, якою кредитний договір було викладено у новій редакції, у п. 1.1.4. кредитного договору процентна ставка за користування Кредитом в доларах США була залишена в такому ж розмірі 7,5% річних, а не 23,5% річних, як помилково зазначає позивач (ставка 23,5% річних передбачена для кредиту в гривні, однак кредит у гривні позичальнику не надавався). Тобто, укладення оскаржуваної додаткової угоди №16 до кредитного договору не призвело до збільшення процентної ставки, оскільки процентна ставка 7,5% для наданого позичальнику Кредиту в доларах США була встановлена ще раніше до укладення додаткової угоди №16, що свідчить про відсутність будь-яких вкрай невигідних умов для позивача внаслідок укладення цього оскаржуваного правочину.
23.07.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 27.08.2025.
27.08.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2025.
Представником позивача у судовому засіданні було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 10.09.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
29.04.2020 між Акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» (позичальник) було укладено кредитний договір №ZAP-K-8398, за умовами п.1.1 якого Банк зобов'язується надати Позичальнику мульти валютний Кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі, еквівалентному 40 000 000,00 гривень (ліміт кредиту), а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором.
Згідно п.1.2 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 кредит надається позичальнику траншами кредиту (частинами) протягом 6 місяців з дати укладання цього договору. Розмір кожного траншу кредиту (частини) (в межах ліміту кредиту та строку його дії) визначається при одночасному дотриманні наступних умов: розмір траншу має становити не більше 80 % від вартості майна, зазначеної у договорі купівлі- продажу, за яким придбавається майно за рахунок кредитних коштів банку або не більше 80 % від вартості майна, зазначеної у договорі купівлі-продажу майна та підтвердженої банком, придбаного позичальником за власні кошти у період з лютого 2020 року; та кожен окремий транш забезпечується угодою про забезпечення з дотриманням коефіцієнту покриття основним забезпеченням (к) та дотриманням Коефіцієнту покриття всім забезпеченням (kl). Розмір кожного траншу кредиту (частини) (в межах ліміту кредиту) зазначається у відповідних додаткових угодах до цього договору та у відповідних заявах на отримання траншу кредиту (частини).
Згідно п.1.4 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 умови щодо розміру процентної ставки за користування траншем кредиту (частиною) визначаються пунктом 7.2.1. цього договору.
Відповідно до п.1.5 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 банк приймає рішення про укладення з позичальником кожної додаткової угоди та про виконання кожної заяви на отримання траншу кредиту (частини) на підставі підписаних додаткових угод - на власний розсуд та відповідно до своїх внутрішніх положень, тобто зобов'язання банку щодо надання траншу кредиту (частини) за цим договором та за будь-якою підписаною додатковою угодою є відкличними. Непідписання банком додаткової угоди протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту надання позичальником письмової пропозиції вважається відмовою банку в наданні траншів кредиту (частин). Невиконання банком заяви на отримання траншу кредиту (частини) протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту надання позичальником заяви на отримання траншу кредиту (частини) вважається відмовою банку в наданні траншу.
Пунктом 1.8 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 визначено, що валютами кредитування за цим договором є гривня, долар США та євро. В залежності від своїх потреб позичальник має право отримати транш кредиту (частину) в будь-якій із зазначених валют кредитування за умови дотримання вимог п. 1.6., 1.7. цього договору. З метою обліку операцій з видачі і повернення кредитних коштів за цим договором. Банк для кожної валюти, в якій позичальник може одержувати кредит за цим договором, та для кожного траншу кредиту (частини) відкриває відповідні окремі позичкові рахунки.
У п.1.9 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 вказано, що загальна сума кредитних коштів, виданих банком позичальникові за цим договором, не повинна перевищувати ліміт кредиту, зазначений в п. 1.1. цього договору, сумарно за всіма позичковими рахунками, відкритими позичальнику на підставі цього договору. Для цілей цього пункту перерахування гривні у будь-яку іноземну валюту кредиту та будь-якої іноземної валюти кредиту у гривню буде здійснюватися за офіційним курсом української гривні до відповідної іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату першого списання грошових коштів з відповідного позичкового рахунку за цим договором та перерахування однієї іноземної валюти кредиту у іншу іноземну валюту кредиту буде здійснюватися через українську національну валюту за крос-курсом. визначеним на підставі офіційного курсу Національного банку України, встановленого на дату першого списання грошових коштів з відповідного позичкового рахунку за цим договором.
Пунктом 6.1 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 визначено, що кредит повертається частинами в розмірах, порядку і строки, визначені відповідними додатковими угодами, але у будь-якому випадку в розмірах і в строки, зазначені в наведеному нижче графіку, та при цьому позичальник зобов'язаний повернути кредит та виконати боргові зобов'язання за кредитом в повному обсязі в день закінчення кожного відповідного періоду користування кредитом. Строк користування кредитом може бути продовжено, при цьому загальна кількість періодів користування кредитом не може перевищувати 5 періодів користування кредитом. У випадку продовження строку користування кредитом на 5 період користування кредитом, датою повернення кредиту є 28.10.2024.
Згідно п.7.1 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату в порядку і на умовах, обумовлених нижче, а саме проценти за користування кредитом:
Проценти за користування Кредитом нараховуються Банком за ставкою у розмірі:
- 18,00% (вісімнадцять процентів) річних (із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік) - для траншів Кредиту (частин), наданих у гривні;
- 7,50 % (сім цілих п'ять десятих процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів Кредиту (частин), наданих у доларах США;
- 7,00 % (сім процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів Кредиту (частин), наданих у Євро (п.7.2.1).
У випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) зобов'язань/умов, встановлених п. 10.3.6.1. та/або п. 10.3.6.2. цього договору (одного, декількох або сукупності зазначених зобов'язань), незважаючи на положення п. 7.2.1. цього договору, за користуванням кредитом/ траншем кредиту (частиною) застосовується спеціальна процентна ставка, у розмірі:
- 19.00% (дев'ятнадцять процентів) річних (із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік) - для траншів кредиту (частин), наданих у гривні:
- 8.50 % (вісім цілих п'ять десятих процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів кредиту (частин), наданих у доларах США;
- 8.00 % (вісім процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів кредиту (частин), наданих у Євро.
Проценти за користування кредитом/ траншем кредиту (частиною) за спеціальною процентною ставкою, визначеною в цьому пункті договору, нараховуються у кожному випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання зобов'язань/ умов. встановлених п. 10.3.6.1., п. 10.3.6.2. цього договору, починаючи з першого календарного дня невиконання чи неналежного виконання /ненастання/ недотримання зазначених зобов'язань/умов, до тієї дати, коли порушені зобов'язання/умови будуть виконані/дотримані належним чином/настануть (п.7.2.1.1)
Закінчення строку кредитування, встановленого цим договором, не звільняє Позичальника від обов'язку сплачувати відповідно до умов цього договору на користь банку проценти за користування кредитом за весь час прострочення позичальником погашення заборгованості за кредитом. Незважаючи на положення п. 7.2.1. та п. 7.2.1.1. цього договору, проценти за користування кредитом/траншем кредиту (частиною) на прострочену суму кредиту нараховуються банком за ставкою у розмірі;
- 18.00% (вісімнадцять процентів) річних (із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік) - для траншів кредиту (частин), наданих у гривні;
- 7.50 % (сім цілих п'ять десятих процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів Кредиту (частин), наданих у доларах США;
- 7.00 % (сім процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів Кредит (частин), наданих у Євро.
а у випадках, передбачених п. 7.2.1.1. цього Договору, проценти за користування Кредитом/траншем Кредиту (частиною) на прострочену суму Кредиту нараховуються Банком за Спеціальною ставкою, у розмірі:
- 19,00% (дев'ятнадцять процентів) річних (із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік) - для траншів кредиту (частин), наданих у гривні;
- 8.50 % (вісім цілих п'ять десятих процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів кредиту (частин), наданих у доларах США;
- 8,00 % (вісім процентів) річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік) - для траншів кредиту (частин), наданих у Євро.
з першого дня прострочення суми кредиту/траншу кредиту (частини) до тієї дати, коли сума кредиту/траншу кредиту (частини) буде повернута банку в повному обсязі (п.7.2.1.2).
Пунктами 7.2.2, 7.2.3 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 визначено, що проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування траншем кредиту (частиною). У випадку якщо транш кредиту (частина) надано строком до 29 (двадцяти дев'яти) днів (включно): період нарахування процентів складає календарне число днів. Датою закінчення періоду нарахування процентів є день, що передує даті повернення відповідного траншу кредиту (частини), а початком - дата надання відповідного траншу кредиту (частини) (з його урахуванням). Нараховані проценти повинні сплачуватися позичальником в дату закінчення строку дії відповідного траншу кредиту (частини).
Згідно п.7.2.4.2 договору нараховані проценти повинні сплачуватися позичальником щомісячно, не пізніше 1 (одного) банківського дня. наступного за 10 (десятим) числом кожного місяця. Усі проценти, що були нараховані у останній календарний місяць користування відповідним траншем кредиту (частиною) після 10 (десятого) числа зазначеного місяця повинні сплачуватися позичальником не пізніше дня закінчення строку дії відповідного траншу кредиту (частини).
У п.7.3.1 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 вказано, що позичальник зобов'язаний сплатити банку щорічну комісійну винагороду за встановлення ліміту кредитування у розмірі 0.5% від розміру траншу кредиту (частини), що підлягає видачі та встановленого відповідно до умов цього договору. Зазначена комісійна винагорода сплачується позичальником протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня видачі кожного окремого траншу кредиту (частини) та в подальшому щорічно протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати, яка відповідає початку кожного наступного періоду користування кредитом.
Згідно п.8.1 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 забезпеченням боргових зобов'язань позичальника за цим договором є угоди про забезпечення, укладення яких передбачено цим договором, інші угоди про забезпечення та інше забезпечення, що будуть укладені/виникнуть в майбутньому.
Зміни і доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі додатковими угодами до цього договору (крім змін, які погоджені сторонами в цьому договорі) або шляхом викладення цього договору у новій редакції. Всі додаткові угоди щодо внесення змін та доповнень до цього договору складають його невід'ємну частину (п.132 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання, скріплення печатками банку. Позичальника та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з цим договором в повному обсязі (п.14.6 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020).
17.05.2024 сторонами укладено додаткову угоду №16 до кредитного договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020, якою сторони вирішили викласти договір в новій редакції.
Зокрема, сторонами досягнуто згоди, що ліміт кредиту становить еквівалент 100 000 000,00 грн. Незважаючи на інші умови договору, сторони домовились, що видача траншів відбувається за умови одночасного дотримання наступних умов: окремого погодження банком та надання позича льником інформації про цільове використання вказаних траншів. Валюта кредитування: гривня, долар США, ЄВРО.
У п.1.1.4 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 в редакції додаткової угоди №16 від 17.05.2024 процентна ставка за користування кредитом на перший (з дати укладення додаткової угоди № 16 від 17.05.2024 до договору). Період ко ристування кредитом:
- 23,5% річних - для кредиту в гривні;
- 7,5% річних - для кредиту в доларах США;
- 6,5% річних - для кредиту в Євро.
На наступні періоди користування кредитом:
- 23,5% річних - для Кредиту в гривні, якщо менший розмір не погоджений сторонами в порядку, визначеному п. 5.1.1. договору;
- 7,5% % річних - для кредиту в доларах США, якщо менший розмір не погоджений сторонами в порядку, визначеному п. 5.1.1. договору;
- 6,5% річних - для кредиту в Євро, якщо менший розмір не погоджений сторонами в порядку, ви значеному п. 5.1.1. договору.
У п.1.1.5 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 в редакції додаткової угоди №16 від 17.05.2024 проценти на прострочену суму кредиту:
- 23,5% річних- для кредиту в гривні;
- 7,5% річних- для кредиту в доларах США;
- 6,5% річних- для кредиту в Євро.
- Пунктом 1.1.6 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 в редакції додаткової угоди №16 від 17.05.2024 передбачено, що на перший (здати укладення додаткової угоди №16 від 17.05.2024 р. до договору) період користування кредитом:
- 24,5% річних - для кредиту в гривні;
- 8,5% річних - для кредиту в доларах США;
- 7,5% річних - для кредиту в Євро.
На наступні періоди користування кредитом:
- 24,5% річних - для кредиту в гривні, якщо менший розмір не погоджений сторонами в порядку визначеному п. 5.1.1. договору;
- 8,5% річних - для кредиту в доларах США, якщо менший розмір не погоджений сторонами рядку, визначеному п. 5.1.1. договору;
- 7,5% річних - для кредиту в Євро, якщо менший розмір не погоджений сторонами в поряді визначеному п. 5.1.1. договору.
Строк кредитування до 31.12.2025 (п.1.1.7 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 в редакції додаткової угоди №16 від 17.05.2024).
За твердженнями позивача, відповідач будучи обізнаним про тяжкий матеріальний, фінансово - господарський стан позивача (активи якого залишились на окупованій території) під примусом негативних наслідків для позивача примусив останнього до укладення правочину: додаткової угоди № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору № ZAP-K-8398 від 29 квітня 2020 року, під впливом тяжкої для товариства обставини і на вкрай невигідних умовах, збільшивши процентну ставку за кредитним договором з 18% до 23,5% річних. Означені обставини, на думку позивача, є достатньою підставою для визнання додаткової угоди № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору № ZAP-K-8398 від 29 квітня 2020 року недійсною. Правовою підставою позовних вимог визначено приписи ч.1 ст.233 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач посилався на те, що у позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» та додатках до неї відсутні докази наявності на момент укладення Додаткової угоди №16 до кредитного договору тяжких для позивача обставин, які змусили його укласти такий правочин, а доводи позову стосовно того, що зазначений правочин було укладено на вкрай невигідних умовах не відповідають дійсності. Також не відповідають дійсності доводи позовної заяви стосовно того, що додаткова угода № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору була укладена на вкрай невигідних для позивача умовах внаслідок збільшення для позичальника процентної ставки за Кредитом за новим Кредитним договором з 18% до 23,5% річних. Додатковою угодою №9 від 19.05.2023 року до кредитного договору було внесено зміни до п. 1.1.4. Кредитного договору, у тому числі встановлено процентну ставку за користування кредитом в доларах США в розмірі 7,5 % річних. Відповідно до оскаржуваної додаткової угоди № 16 до кредитного договору, якою кредитний договір було викладено у новій редакції, у п. 1.1.4. кредитного договору процентна ставка за користування Кредитом в доларах США була залишена в такому ж розмірі 7,5% річних, а не 23,5% річних, як помилково зазначає позивач (ставка 23,5% річних передбачена для кредиту в гривні, однак кредит у гривні позичальнику не надавався). Тобто, укладення оскаржуваної додаткової угоди №16 до кредитного договору не призвело до збільшення процентної ставки, оскільки процентна ставка 7,5% для наданого позичальнику Кредиту в доларах США була встановлена ще раніше до укладення додаткової угоди №16, що свідчить про відсутність будь-яких вкрай невигідних умов для позивача внаслідок укладення цього оскаржуваного правочину.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 по справі №922/405/24 констатує, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
Як вказувалось вище, фактично підставою позовних вимог є посилання позивача на те, що відповідач будучи обізнаним про тяжкий матеріальний, фінансово - господарський стан позивача (активи якого залишились на окупованій території) під примусом негативних наслідків для позивача примусив останнього до укладення правочину: додаткової угоди № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору № ZAP-K-8398 від 29 квітня 2020 року, під впливом тяжкої для товариства обставини і на вкрай невигідних умовах, збільшивши процентну ставку за кредитним договором з 18% до 23,5% річних. Означені обставини, на думку позивача, є достатньою підставою для визнання додаткової угоди № 16 від 17.05.2024 до кредитного договору № ZAP-K-8398 від 29 квітня 2020 року недійсною. Правовою підставою позовних вимог визначено приписи ч.1 ст.233 Цивільного кодексу України.
Частиною ст.233 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для визнання правочину недійсним з наведеної вище підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину (тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір; також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах); 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 25.06.2025 по справі №910/9287/24 та від 29.07.2025 по справі №910/4359/24.
Сам собою факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у постанові у постанові від 27.06.2024 у справі №910/17359/23 зазначив, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними на підставі ст.233 Цивільного кодексу України суди мають враховувати, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення такого правочину. Водночас доведення вказаних обставин покладається саме на позивача, а поняття "тяжка обставина" є оцінювальною категорією і має визначатися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин конкретної справи.
Наразі, обґрунтовуючи наявність тяжкої обставини позивач посилався на те, що господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» здійснювалась за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Горького, буд. 2, та за такими видами економічної діяльності: 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (основний); 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 50.10 Пасажирський морський транспорт; 50.20 Вантажний морський транспорт; 50.40 Вантажний річковий транспорт; 52.10 Складське господарство; 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.
Зокрема, позивачем наголошено, що останній здійснює підприємницьку діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, та є транспортним експедитором у розумінні закону України «Про транспортно- експедиторську діяльність».
Згідно Розділу ІІ Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року N 309: код UA23020050010019935, м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади окуповано з 27.02.2022.
Позивачем також акцентовано увагу на тому, що більшу частину транспортних засобів заблоковано на тимчасово окупованій території України, зокрема в м. Бердянськ, а баржі, які використовувались для здійснення господарської діяльності товариством, заблоковано на рейду порту Очаків, які Товариством не використовуються в господарській діяльності для логістичного сполучення.
Також позивач зазначив про те, що товариство здійснює свою діяльність в сфері транспортно-експедиторських послуг в портових містах України (Одеса, Чорноморськ), що перебувають під постійними обстрілами окупаційних сил російської федерації і утруднюють не те, що отримання суб'єктами господарювання доходів, а й виконання господарських зобов'язань з контрагентами. Водночас, виникнення форс - мажору у лютому 2022 року, унеможливило повністю виконувати зобов'язання перед Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" внаслідок військової агресії російської федерації.
Оцінюючи вказані доводи позивача, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
В контексті обов'язку з доказування суд звертає увагу сторін на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, всупереч наведеного, жодного доказу на підтвердження своїх тверджень про те, що більшу частину транспортних засобів заблоковано на тимчасово окупованій території України, зокрема в м. Бердянськ, а баржі, які використовувались для здійснення господарської діяльності товариством, заблоковано на рейду порту Очаків, які товариством не використовуються в господарській діяльності для логістичного сполучення, позивачем суду не представлено.
Також суд критично ставиться до посилань позивача в обґрунтування позову на сертифікат №4600-23-4242 від 16.10.2023 Львівської торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, який видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» саме щодо обов'язку за кредитним договором №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 надання поруки та/або передачі в заставу/іпотеку майна/майнових прав в забезпечення виконання боргових зобов'язань - застрахувати/забезпечити страхування майновими поручителями за свій рахунок та/або рахунок майнових поручителів на користь банку та протягом строку дії договору забезпечувати перебування зазначеного майна застрахованим відповідно до укладених та погоджених банком умовах договорів страхування, період дії форс-мажорних обставин 27.02.2022 - 16.10.2023. Фактично вказаний сертифікат ніяким чином не вказує на наявність у позивача тяжкої обставин та нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. До того ж, суд акцентує увагу на тому, що період дії форс-мажорних згідно наведеного вище сертифікату закінчився за 7 місяців до укладення спірної додаткової угоди до договору.
Крім того, суд погоджується із доводами відповідача стосовно відсутності доказової обгрнтованості того, що спірна додаткова угода була вчинена позивачем саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір, а також не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах.
До того ж, суд також вважає доречними посилання відповідача на додаткову угоду №9 від 19.05.2023 року до кредитного договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020, якою було внесено зміни до п. 1.1.4. кредитного договору.
Зокрема, у п.1.1.4 договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 в редакції додаткової угоди №9 від 19.05.2023 року процентна ставка за користування кредитом становить:
- 23,5% річних - для кредиту в гривні;
- 7,5% річних - для кредиту в доларах США;
- 6,5% річних - для кредиту в Євро.
Тобто, відповідно до оскаржуваної додаткової угоди № 16 до кредитного договору, якою кредитний договір було викладено у новій редакції, у п. 1.1.4. кредитного договору процентна ставка за користування кредитом в доларах США була залишена в такому ж розмірі 7,5% річних, а не 23,5% річних, як помилково зазначає позивач (ставка 23,5% річних передбачена для кредиту в гривні, однак кредит у гривні позичальнику не надавався). Означені обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи додатковими угодами про надання траншу та меморіальним ордером від 30.08.2021 та позивачем доказово не спростовані.
Тобто, укладення оскаржуваної додаткової угоди №16 до кредитного договору не призвело до збільшення процентної ставки, оскільки процентна ставка 7,5% для наданого позичальнику Кредиту в доларах США була встановлена ще раніше до укладення додаткової угоди №16, що свідчить про відсутність будь-яких вкрай невигідних умов для позивача внаслідок укладення цього оскаржуваного правочину.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості тверджень позивача про укладення додаткової угоди №16 від 17.05.2024 до договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020 під впливом тяжкої обставини, що у розумінні ст.233 Цивільного кодексу України могло б бути підставою для визнання правочину недійсним.
Отже, виходячи з вище викладеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання недійсною додаткової угоди №16 від 17.05.2024 до договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання недійсною додаткової угоди №16 від 17.05.2024 до договору №ZAP-K-8398 від 29.04.2020.
2. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст буде складено та підписано 10.09.2025.
Суддя В.В. Князьков