ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/6396/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізобуд», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг», м. Київ
про стягнення 3 450 000 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Залізобуд» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг» про стягнення 3 450 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором позики від 25.08.2022, договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №22/02/2023 від 22.02.2023 та №30/03/2023 від 30.03.2023.
Ухвалою від 26.05.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 25.06.2025.
25.06.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Князькова у щорічній відпустці.
Ухвалою від 30.06.2025 підготовче засідання було призначено на 16.07.2025.
16.07.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 13.08.2025.
13.08.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2025.
Представник позивача у судове засідання 10.09.2025 не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету від 15.08.2025.
Представником відповідача явку представника у судове засідання 10.09.2025, як і в попередні засідання, забезпечено не було, відзиву на позов так і не подано. При цьому, суд зауважує, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи з урахуванням такого.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як встановлено судом станом відповідачем електронного кабінету в підсистемі електронний суд зареєстровано не було.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, судом було направлено судову кореспонденцію по справі на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, м.Київ, вул.Зоологічна, 4А, офіс 139/2.
Судом було враховано, що за приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Судова кореспонденція була вручено відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями.
З огляду на неявку представників сторін суд зазначає таке.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка сторін не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 10.09.2025.
До того ж, судом враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 10.09.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
25.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізобуд» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг» (позичальник) було укладено договір позики, згідно п.1 якого позикодавець протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього договору перераховує на рахунок позичальника грошові кошти в сумі 3 500 000 грн.
Сума позики визначається в національній валюті України (п.2 договору від 25.08.2022).
У п.3 договору від 25.08.2022 сторони погодились, що договір позики є безпроцентним; позичальник перераховує на рахунок позикодавця повернення позики за договором не пізніше 26.12.2022.
Згідно п.6 договору від 25.08.2022 датою повернення позики позичальником буде вважатись дата зарахування суми позики на поточний рахунок позикодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, в межах договору від 25.08.2022 позикодавцем було перераховано позичальнику грошові кошти згідно платіжних доручень №1258 від 26.08.2022 на суму 1 000 000 грн, №1358 від 02.09.2022 на суму 1 500 000 грн, №1700 від 14.10.2022 на суму 500 000 грн.
22.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізобуд» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг» (позичальник) було укладено договір №22/02/2023 безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, за умовами п.1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі , визначеному у п.2.1 цього договору, а позичальник зобов'язується повернути фінансову допомогу у визначений цим договором строк.
У п.2.1 договору №22/02/2023 від 22.02.2023 вказано, що розмір фінансової допомоги становить 500 000 грн.
За умовами п.3.1. договору №22/02/2023 від 22.02.2023 позикодавець передає фінансову допомогу позичальникові протягом 20 календарних днів з дня підписання сторонами цього договору.
Пунктом 4.1 договору №22/02/2023 від 22.02.2023 передбачено, що строк фінансової допомоги розпочинається з моменту передання фінансової допомоги та закінчується 31.03.2023.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання фінансової допомоги позичальникові (п.6.1 договору №22/02/2023 від 22.02.2023).
На виконання умов договору №22/02/2023 від 22.02.2023 позикодавцем було перераховано позичальнику суму фінансової допомоги в розмірі 150 000 грн згідно платіжної інструкції №302 від 22.02.2023.
30.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізобуд» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг» (позичальник) було укладено договір №30/03/2023 безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, за умовами п.1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1 цього договору, а позичальник зобов'язується повернути фінансову допомогу у визначений цим договором строк.
У п.2.1 договору №30/03/2023 від 30.03.2023 вказано, що розмір фінансової допомоги становить 300 000 грн.
За умовами п.3.1. договору №30/03/2023 від 30.03.2023 позикодавець передає фінансову допомогу позичальникові протягом 20 календарних днів з дня підписання сторонами цього договору.
Пунктом 4.1 договору №30/03/2023 від 30.03.2023 передбачено, що строк фінансової допомоги розпочинається з моменту передання фінансової допомоги та закінчується 28.04.2023
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання фінансової допомоги позичальникові (п.6.1 договору №30/03/2023 від 30.03.2023).
На виконання умов договору №30/03/2023 від 30.03.2023 позикодавцем було перераховано позичальнику суму фінансової допомоги в розмірі 300 000 грн згідно платіжної інструкції №600 від 31.03.2023.
Проте, як вказує позивач, відповідачем суми позики на фінансової допомоги за договорами позики від 25.08.2022, договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №22/02/2023 від 22.02.2023 та №30/03/2023 від 30.03.2023 повернуто не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникненя спірних правовідносин) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України).
Судом вище було встановлено, що у п.3 договору від 25.08.2022 сторони погодились, що договір позики є безпроцентним; позичальник перераховує на рахунок позикодавця повернення позики за договором не пізніше 26.12.2022.
Пунктом 4.1 договору №22/02/2023 від 22.02.2023 передбачено, що строк фінансової допомоги розпочинається з моменту передання фінансової допомоги та закінчується 31.03.2023.
Пунктом 4.1 договору №30/03/2023 від 30.03.2023 передбачено, що строк фінансової допомоги розпочинається з моменту передання фінансової допомоги та закінчується 28.04.2023.
Судом також встановлено, що в межах договору від 25.08.2022 позикодавцем було перераховано позичальнику грошові кошти згідно платіжних доручень №1258 від 26.08.2022 на суму 1 000 000 грн, №1358 від 02.09.2022 на суму 1 500 000 грн, №1700 від 14.10.2022 на суму 500 000 грн.
На виконання умов договору №22/02/2023 від 22.02.2023 позикодавцем було перераховано позичальнику суму фінансової допомоги в розмірі 150 000 грн згідно платіжної інструкції №302 від 22.02.2023.
На виконання умов договору №30/03/2023 від 30.03.2023 позикодавцем було перераховано позичальнику суму фінансової допомоги в розмірі 300 000 грн згідно платіжної інструкції №600 від 31.03.2023.
З наведеного вбачається, що загальна сума грошових коштів, яка була перерахована позивачем на рахунок позивача на підставі договору позики від 25.08.2022, договорів безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №22/02/2023 від 22.02.2023 та №30/03/2023 від 30.03.2023 становить 3 450 000 грн.
Виходячи з умов укладених між сторонами договорів, суд дійшов висновку, що строк повернення позичальником позикодавцю грошових коштів за договором позики від 25.08.2022, договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №22/02/2023 від 22.02.2023 та №30/03/2023 від 30.03.2023 на загальну суму 3 450 000 грн настав.
Проте, як вказано позивачем, відповідачем позики на фінансової допомоги за договорами позики від 25.08.2022, договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №22/02/2023 від 22.02.2023 та №30/03/2023 від 30.03.2023 повернуто не було.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
В контексті обов'язку з доказування суд звертає увагу сторін на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, всупереч наведеного відповідачем обставин, які повідомлено позивачем не заперечено, доказів погашення заборгованості за договором позики від 25.08.2022, договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №22/02/2023 від 22.02.2023 та №30/03/2023 від 30.03.2023 на загальну суму 3 450 000 грн не надано.
За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізобуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг» про стягнення 3 450 000 грн в повному обсязі.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізобуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг» про стягнення 3 450 000 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюм-Холдинг» (04119, м.Київ, вул.Зоологічна, буд.4-А, офіс 139/2, ЄДРПОУ 42089463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізобуд» (03040, м.Київ, вул.Васильківська, буд.1, корпус 2, приміщення 007, ЄДРПОУ 40398052) заборгованість в сумі 3 450 000 грн та судовий збір в розмірі 41 400 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 10.09.2025.
Суддя В.В. Князьков