ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 925/146/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 , м.Черкаси
до відповідача: Державного підприємства спеціального зв'язку, м.Київ
про стягнення 302 305,76 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Козинець Ю.С.
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення оціночної вартості поштових відправлень в сумі 202 000 грн, відшкодування вартості сплачених послуг спецзв'язку в розмірі 1027,80 грн, 25% вартості сплачених послуг спецзв'язку, інфляційних втрат в розмірі 81 677,76 грн та 3% річних в сумі 17 343,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №472 від 12.09.2019 в частині забезпечення схоронності прийнятого до пересилання цінного відправлення (прийомні номери №604, №605).
Ухвалою від 24.02.2025 Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/146/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення 302 305,76 грн передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва..
Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 10.03.2025 справу передано на розгляд судді Князькову В.В.
Ухвалою від 17.03.2025 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
25.03.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження, в якому вказаним учасником наголошено, що на даний час по факту викрадення, в тому числі цінних відправлень позивача у Солом'янському районному суді міста Києва розглядається справа №760/11313/23 за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12022100170000053 від 09.03.2022 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 Кримінального кодексу України. Відповідач є потерпілою особою у вказаному кримінальному провадженні, а позивач цивільним позивачем. Отже, на думку відповідача, розгляд справи № 925/146/25 до вирішення справи № 760/11313/23 є об'єктивно неможливим, оскільки остаточним рішенням у справі № 760/11313/23 буде встановлено наявність вини та причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та збитками Позивача. Між вказаним кримінальним правопорушенням та шкодою, завданою позивачу, наявний прямий (безпосередній) причинний зв'язок. Підтвердження наведених обставин обвинувальним вироком суду виключить відповідальність відповідача, оскільки підтвердить відсутність вини та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача.
Позивач проти задоволення клопотання відповідача заперечував та вказав, що останнє направлено на затягування строків вирішення спору.
Ухвалою від 19.05.2025 судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.06.2025.
У судовому засіданні 04.06.2025 розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з урахуванням такого.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
За приписами п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Проте, за висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених сторонами.
04.06.2025 судом було відкладено розгляд справи на 25.06.2025.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що Державним підприємством спеціального зв'язку вчинялись всі дії, спрямовані на належне виконання договірних зобов'язань. Викрадення цінних відправлень було зумовлено саме надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами - обставинами непереборної сили, а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні та протиправні дії третіх осіб, яким передувало пошкодження виробничої будівлі Державного підприємства спеціального зв'язку внаслідок ракетного удару по м.Києву, що спричинило зникнення вкладень у цінні відправлення. Також відповідачем було наголошено, що останній несе відповідальність саме за втрату відправлення, а не за її викрадення третіми особами.
Позивач у відповіді на відзив заперечував проти прийняття відзиву відповідача та долучених до нього доказів.
Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив.
Оцінюючи доводи обох сторін, суд дійшов висновку щодо доцільності долучення до матеріалів справи відзиву на позов та доданих до нього доказів. При цьому, суд виходив з такого.
Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, судом в контексті означеного враховано, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Отже, з метою дотримання принципів рівності та змагальності учасників судового процесу, не вдаючись до надлишкового формалізму, суд дійшов висновку щодо доцільності прийняття відзиву з доданими до нього доказами.
25.06.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Князькова у щорічній відпустці.
Ухвалою від 30.06.2025 підготовче засідання було призначено на 16.07.2025.
16.07.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 13.08.2025.
13.08.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2025.
Представник позивача у судове засідання 10.09.2025 не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До того ж, судом враховано, що 25.08.2025 Фізичною особою - підприємцем Темченко Наталією Сергіївною було продано заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
Представником відповідача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких проти задоволення позову надано заперечення.
В судовому засіданні 10.09.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
12.09.2019 між Фізичною особою - підприємцем Темченко Наталією Сергіївною (відправник) та Державним підприємством спеціального зв'язку (виконавець) було укладено договір №472 на послуги поштового зв'язку спеціального призначення, за умовами п.п.1.1,1.2 якого виконавець надає відправнику послуги поштового зв'язку спеціального призначення(ДК 021:2015 - 64120000-3) - перевезення та доставка відправлень спеціального зв'язку, (відправлення), які відповідають вимогам спеціального зв'язку. Виконавець приймає від відправника відправлення для перевезення і доставки їх адресатам в держави, міста і пункти, які обслуговує спецзв'язок України.
У п.2.2 договору №472 від 12.09.2019 відправник зобов'язується оформляти всі передбачені виконавцем документи на відправлення призначені для перевезення та доставки (реєстр встановленої форми тощо) та знайомитися з інформацією виконавця в залах обслуговування споживачів та на офіційному сайті виконавця (www.dpsz.ua) щодо змін умов обслуговування, тарифів тощо.
Пунктами 3.1, 3.2 договору №472 від 12.09.2019 визначено, що за послуги виконавця по забезпеченню умов даного договору відправником сплачуються кошти згідно діючих тарифів на послуги спеціального зв'язку на день надання послуги. В кінці кожного місяця виконавець надає відправнику в приміщенні спецзв'язку для підписання акт виконання послуг спецзв'язку та відповідний рахунок на оплату. Відправник здійснює оплату за послуги виконавця протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку та акту виконання послуг спецзв'язку. При несвоєчасній сплаті, виставленого рахунку, виконавець припиняє приймання відправлень без попередження. Приймання відправлень може бути відновлено при умові погашення заборгованості.
За умовами п.4.1 договору №472 від 12.09.2019 виконавець за невиконання чи неналежне надання послуг спеціального зв'язку несе перед відправником таку матеріальну відповідальність:
- за повну втрату цінного відправлення - відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності відправлення, вартості послуг спецзв'язку та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг;
- за часткову втрату (пошкодження) вкладення цінного відправлення з описом вкладення - повернення (відшкодування) вартості або його пошкодженої частини згідно з описом, вартості послуг та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг. У разі пересилання відправлення без опису розмір відшкодування визначається пропорційно масі втраченої або пошкодженої частини вкладення незалежно від її фактичної вартості, але не більше оголошеної цінності відправлення. В цьому випадку вартість одиниці маси визначається шляхом ділення суми оголошеної цінності на чисту масу вкладення;
- за повну втрату відправлення без оголошеної цінності - відшкодування вартості послуг спецзв'язку та штраф у розмірі 100 відсотків вартості цих послуг;
- за часткову втрату вкладення відправлення без оголошеної цінності - відшкодування його вартості пропорційно масі втраченої (пошкодженої) частини вкладення, розмір якого обчислюється шляхом ділення розміру тарифу за пересилання на чисту масу вкладення та штраф у розмірі 100 відсотків вартості послуг;
- за порушення контрольних термінів доставки відправлення - штраф у розмірі 25 відсотків вартості послуги за пересилання.
Цей договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2019. Якщо за один місяць до завершення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення. Договір вважається кожного разу продовженим на попередніх умовах на той же термін (п.п.7.1, 7.2 договору №472 від 12.09.2019).
Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2022 року позивач передав відповідачу цінні відправлення по реєстру за двома квитанціями:
- квитанція №254/2; прийомний №604;
- квитанція №254/2, прийомний №605.
Проте, вказані відправлення було втрачено.
Листом №01/53 від 19.05.2022 Державним підприємством спеціального зв'язку було повідомлено ОСОБА_1 про те, що 09.03.2022 в результаті незаконного проникнення не встановлених осіб до виробничої будівлі Державного підприємства спеціального зв'язку (м.Київ, площа Вокзальна, 3) шляхом виламування дверей, вибивання вікон, було викрадено частину відправлень, в тому числі і відправлення ОСОБА_1 . Про вчинене кримінальне правопорушення було одразу повідомлено орган досудового розслідування.
Листом №01/57 від 13.07.2023 Державним підприємством спеціального зв'язку було повідомлено ОСОБА_1 про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо здійснення таємного викрадення вмісту поштових відправлень з виробничої будівлі Державного підприємства спеціального зв'язку й про направлення обвинувального акту до Солом'янського районного суду міста Києва.
Як вказує позивач, ОСОБА_1 звернулась до Державного підприємства спеціального зв'язку з претензією №18-02/2024 від 27.02.2024 про відшкодування вартості втрачених відправлень.
Державним підприємством спеціального зв'язку відповіддю на претензію №11-02/471 від 27.03.2024 відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з позовом до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення оціночної вартості поштових відправлень в сумі 202 000 грн, відшкодування вартості сплачених послуг спецзв'язку в розмірі 1027,80 грн, 25% вартості сплачених послуг спецзв'язку, інфляційних втрат в розмірі 81 677,76 грн та 3% річних в сумі 17 343,25 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають не задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частини 1, 3 ст.626 Цивільного кодексу України ).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України ).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникненя спірних правовідносин) визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належне виконання зобов'язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.
Матеріалами та обставинами справи встановлено, що спірні правовідносини виникли в межах та на підставі договору, який за своєю природою опосередковує надання визначених в ст. 1 Закону України «Про поштовий зв'язок» платних послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів.
Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення, фельд'єгерського зв'язку (урядового фельд'єгерського зв'язку, відомчого фельд'єгерського зв'язку у складі Збройних Сил України) провадиться відповідно до законодавства України.
Нараз, зміст спірних правовідносин становить відповідальність за порушення зобов'язань при наданні якої у вигляді заявлених до стягнення збитків і становить предмет позовних вимог і полягає у прийнятті відповідачем цінного відправлення позивача, забезпечення його перевезення та доставку одержувачам, отже, відповідно, правове регулювання спірних правовідносин визначається з урахуванням глав 63 та 64 Цивільного кодексу України.
У відповідності до вимог ст. 901 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, для відшкодування збитків в спірних правовідносинах необхідно довести такі елементи: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
В контексті обов'язку з доказування суд звертає увагу сторін на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
При цьому, з врахуванням положень ст. ст. 906 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України відсутність вини щодо порушення господарського зобов'язання підлягає доведенню Відповідачем у справі, зокрема шляхом доказування тієї обставини, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, яким Виконавець не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Означені положення реалізовано сторонами в п. 4.2. договору №472 від 12.09.2019, зокрема, в частині звільнення Виконавця від матеріальної відповідальності у випадку, коли втрата або пошкодження вкладення сталися внаслідок дії непереборних сил (землетрус, ураган, повінь тощо).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (абз. 2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України (в редакції. чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Судом було встановлено, що 23.02.2022 року позивач передав відповідачу цінні відправлення по реєстру за двома квитанціями:
- квитанція №254/2; прийомний №604;
- квитанція №254/2, прийомний №605.
24.02.2022 розпочалась військова агресія російської федерації проти України.
Відтак, станом на початок такої агресії 24.02.2022 вищевказані цінні відправлення було доставлено до Головної структури відповідача, розташованої за адресою його реєстрації: м. Київ, площа Вокзальна, буд. 3 для подальшого вручення адресату.
Судом враховано пояснення відповідача про те, що 25.02.2022 через активні бойові дії в місті Києві, роботу головної структури було призупинено, здійснення доставки відправлень по місту Києву тимчасово зупинено.
Однак, не дивлячись на бомбардування м. Києва, саме 24 лютого він намагався здійснити вручення відправлень, адресованих одержувачу Державній скарбниці НБ України, але зв'язатися з ним для отримання перепустки він не зміг, телефон одержувача не відповідав, що підтверджується копією акту від 24.02.2022.
Тобто, за висновками суду, відповідачем вчинялись всі можливі в конкретних умовах дії спрямовані на належне виконання договірних зобов'язань, а відтак, слід констатувати те, що невручення відправлення сталося не з вини відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2022 в результаті військового злочину російської федерації проти України, а саме: ракетного удару по місту Києву, було пошкоджено виробничу будівлю відповідача: вибито шибки, віконні рами, пошкоджено стелі, підлогу, комп'ютерну та офісну техніку, а також внутрішньо об'єктову сигналізацію та систему зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження в приміщення виробничої будівлі відповідача (м. Київ, пл.. Вокзальна, 3). Означені обставини підтверджуються листом №939 від 14.09.2022 Акціонерного товариства «Українська залізниця» Філії «Пасажирська компанія» Виробничий підрозділ вокзал Станції Київ Пасажирський.
Також з матеріалів справи вбачається, що за даним фактом було розпочато кримінальне провадження за №42022102100000043 від 02.03.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 Кримінального кодексу України
Факт пошкодження приміщення виробничої будівлі відповідача (м. Київ, пл.. Вокзальна, 3)підтверджено також листом Шевченківського управління поліції ГУ НПУ у м. Києві №9728/125/56-22 від 31.08.2022.
Одночасно, за даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №120221001700000053 09.03.2022працівником відповідача було виявлено факт проникнення невстановленою особою на територію та приміщення Державного підприємства спеціального зв'язку за адресою: м.Київ, вул.Вокзальна, 3, та крадіжку майна (вмісту поштових відправлень).
Як було встановлено вище, у відповідності до вимог п.4.1 укладеного між сторонами договору встановлено матеріальну відповідальність виконавця за невиконання чи неналежне надання послуг спецзв'язку, в тому числі у вигляді відшкодування відправнику шкоди у сумі оголошеної цінності відправлення.
Обумовлена даним пунктом договору відповідальність передбачена за повну втрату цінного відправлення.
Однак, як встановлено матеріалами та обставинами справи, цінне відправлення, про яке зазначає позивач, не було втрачено виконавцем, його було викрадено невстановленими особами, в результаті незаконного проникнення до виробничої будівлі відповідача.
Отже, у даному випадку суд погоджується із доводами відповідача стосовно того, що вина, як підстава відповідальності за порушення господарського зобов'язання, в діях Державного підприємства спеціального зв'язку відсутня.
За таких обставин, враховуючи спростовування відповідачем своєї вини к втраті відправлень позивача, як обов'язкової складової відшкодування збитків, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства спеціального зв'язку в частині стягнення оціночної вартості поштових відправлень в сумі 202 000 грн підлягають залишенню без задоволення. Вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 81 677,76 грн та 3% річних в сумі 17 343,25 грн підлягають залишенню без задоволення як похідні.
Щодо позовних вимог про стягнення 25% вартості сплачених послуг спецзв'язку суд зазначає, що враховуючи висновки суду щодо відсутності вини відповідача у втраті відправлень позивача, підстави для застосування до виконавця заходів відповідальності у формі штрафу згідно п.4.1 договору №472 від 12.09.2019, відсутні.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення оціночної вартості поштових відправлень в сумі 202 000 грн, відшкодування вартості сплачених послуг спецзв'язку в розмірі 1027,80 грн, 25% вартості сплачених послуг спецзв'язку, інфляційних втрат в розмірі 81 677,76 грн та 3% річних в сумі 17 343,25 грн.
2. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 10.09.2025.
Суддя В.В. Князьков